Сестри-вампірки 1

Уночі всі тіні сірі

Сільванія, Дака і Гелена і справді приземлилися посеред поля, але падіння не засмутило їх, а навпаки, розвеселило і заохотило.

– Це просто неймовірно! Ми летіли над містом, по-справжньому летіли! Незабутньо! – щебетала Гелена, одв’язуючи кришку для унітаза. – Обожнюю літати. Мріяла стати льотчицею, але у мене навряд чи вийде через проблеми зі слухом.

Дака підняла з землі ліхтарики, що випали у неї з кишені під час приземлення, і вручила один із них Гелені.

– Літати добре, коли ти у формі. Та байдуже, нам час. Rapedadi!

Сільванія, Дака і Гелена побігли до цвинтаря. Кілька хвилин по тому на місце приземлення, пихкаючи, примчав Дірк ван Комбаст. На землі, як він і передбачав, лежала кришка для унітаза. Слідів крові видно не було. На моніторі приладу нічного бачення він угледів три постаті. Отже, жертва досі жива і вампіри чогось тягнуть її за собою. Дірк ван Комбаст пустився навздогін.

Тим часом Сільванія, Дака і Гелена дісталися до кладовища. Хоча всі троє не боялися таких місць, зараз їм було якось ніяково.

Повний місяць освітлював своїм бідним світлом каменясті цвинтарні доріжки. Дерева відкидали страшнуваті, схожі на скелети, тіні. На кожному кроці, наче скелі, височіли могильні камені. Пугукала сова. У кущах щось ворушилося.

Дівчатка повільно йшли цвинтарними алеями.

– Нам потрібна суміш локричних цукерок, торта зі збитими вершками і старих шкарпеток, – нагадала Дака.

Повсякчас принюхуючись, вони освітлювали ліхтариком кожну рослину. Раптом Гелена завмерла.

– Зачекайте! Здається, я щось знайшла!

– Що? – запитала Дака.

– Ось тут пахне старими шкарпетками! – скривилася Гелена.

– Це Дакині шкарпетки! Вони у неї навіть крізь черевики смердять, – махнула рукою Сільванія.

Дака глянула на ноги і знизала плечима. Пошуки продовжилися. Тінь, що кралася за ними по п’ятах, подруги навіть не помітили.

Гелена знову зупинилася. Здається, вона знайшла те, чого так потребували Дака і Сільванія. Посвітивши ліхтариком у тому напрямку, звідки йшов запах, вона побачила закутану зеленим листям ніжно-рожеву квітку. Гелена нахилилася і обережно принюхалась. Торт зі збитими вершками, нотки аромату несвіжих шкарпеток і… локричні цукерки! Безсумнівно! Чорні свіжі соковиті локричні цукерки!

Гелена тільки-но зібралася покликати Даку і Сільванію, але тут хтось схопив її ззаду, затулив рота і потяг за собою в кущі! Від несподіванки Гелена впустила ліхтарик, а Дірк ван Комбаст – коробку із сухим пайком.

– Відпусти-и-и мене-е-е! – хрипіла Гелена, відбиваючись від мисливця на вампірів.

– Тихо будь! Усе гаразд! Ти в небезпеці! Не ворушись, бо вони нас помітять! – шепотів їй на вухо Дірк ван Комбаст. Операція йшла як по маслу, дивно лише, що ця дурна дівчинка так протестує проти власного спасіння! Дірк метушливо озирнувся. Побачивши неподалік невелику капличку, він затягнув туди Гелену і, попри її протести, замкнув двері на засув. Авжеж, провести півночі в каплиці – ще те задоволення, проте тут дівчинці вампірські ікла не загрожуватимуть. Нехай махає руками та ногами і кусає його досхочу – потім дякуватиме, що життя їй врятував!

Тепер потрібно було знайти і знешкодити вампірів. Операція ставала дедалі гарячішою. Дірк кинувся вперед. У цю мить він, певна річ, не помітив маленьку фігурку, що причаїлася за одним із надгробків. Тільки-но мисливець за вампірами понісся в якомусь лише йому зрозумілому напрямку, маленька фігурка вийшла зі схову і підійшла до каплиці.

– Допоможіть! – волала Гелена.

Фігурка відсунула засув, але двері однаково не прочинялися.

Почувши гуркіт і крики, Дака і Сільванія завмерли.

– Гелено? – гукнула Дака в темряву.

– Ти це чула? – злякано запитала Сільванія. – Побий мене Дракула, щось тут не так. Де Гелена?

Дака притулила до губ палець і махнула рукою сестрі. Навшпиньках вони пішли на звук. Дака освітлювала ліхтариком шлях. Поруч із однією з могил вона помітила світло.

– Дивись, ліхтарик Геле…

Але дикий рев не дав їй договорити.

Немов голодний лев, із кущів вистрибнув Дірк ван Комбаст.

Дака відскочила, послизнулася, впала, але швидко підвелася.

– Нарешті я накрив усю вашу вампірську зграю! Можете попрощатися з вашими жалюгідними життями, тому що зараз я вас уколошкаю! – закричав Дірк ван Комбаст, наставивши на сестер хрест. – Я змушу вас і ваших родичів заплатити за те, що ви зробили з моєю матусею!

Дака і Сільванія остовпіли від жаху. Мама мала рацію: з Комбастом жартувати не варто.

Наставивши на сестер хрест, він почав тіснити їх, поки ті не вперлися спинами в надгробок.

І тут у Даки прокинулася відвага.

– Ой, а це що у вас таке? Розп’яття? Ви серйозно? Хто ж із цим полює на вампірів? – засміялася вона в обличчя Дірку.

У Дірка на чолі виступили крапельки поту. Він і не думав, що вампірки виявляться такими нечемними. Утім, хрест був не єдиною його зброєю. Коли ще випаде нагода блиснути всією амуніцією? Не опускаючи хреста, Дірк вільною рукою заходився порпатися в рюкзаку.

«Біжи!» – підморгнула сестрі Дака. Адже Сільванія була зараз справжнім вампіром, а отже, усі ці штуковини могли дійсно завдати їй шкоди.

Витягнувши з рюкзака в’язку часнику, Дірк переможно помахав нею у Даки перед носом. Але та й оком не повела.

– Ну і що? Часник? Ой, як страшно! А цікавішого нічого не знайдеться? Нові технології, глобалізація, джентрифікація? Ні, не чули? Такими допотопними засобами з вампірами борються тільки в книжках!

У голові Дірка ван Комбаста роїлися різні думки. Це бридке вампіреня виявилося живучим, такого він не припускав. Але тут Дірка осяяла нова ідея.

– Почекай-но, зараз ти в мене посмієшся! – з цими словами Дірк дістав з рюкзака пістолет, заряджений святою водою, і почав кропити нею Даку.

– Ой, водяний пістолет! Як мило! – схопилася за живіт Дака.

Ситуація почала неабияк дратувати Дірка.

– Це не просто вода, це свята вода!

– Свята вода? Невже? Вам її Папа Римський особисто надіслав?

Дірк націлив пістолет на голову дівчині й натиснув на курок.

– Гей, а ось це ти дарма, мисливцю-аматоре! Дай моїй зачісці спокій, а то дивись, щоб я не зголодніла! – блиснула очима Дака.

Дірк ван Комбаст неспокійно озирнувся. Помітивши намір Сільванії втекти, він запустив їй в обличчя останню порцію свяченої води.

Сільванія видала дикий крик, так ніби їй в обличчя хлюпнули окропом. Хитнувшись, вона закотила очі і знепритомніла.

– Ні! Сільваніє! – Дака в паніці підскочила до сестри і почала бити її по щоках. – Прокинься, Сільваніє!

Але Сільванія лежала на землі без жодних ознак життя.

– Допотопні засоби, кажеш? Думали кругом пальця обкрутити! А ось тримайте! – діставши з рюкзака осиковий кілок, Дірк повільно посунув на Даку і Сільванію.

Дака схилилася над сестрою, безпорадно озираючись навсібіч. Але навколо нікого не було.

Де ж Гелена? О, якби вона зараз могла допомогти Даці і Сільванії! Вона досі сиділа в каплиці, де її замкнув мисливець на вампірів, і безнадійно намагалася вирватися з ув’язнення. Раптом вона почула, як хтось ззовні пробує відчинити двері. Нарешті важкий засув піддався, двері відчинилися, і Гелена вилетіла на волю. Прямо перед каплицею стояла чиясь тінь.

– Лудо? – здивувалася Гелена.

– Не питай задурно, ми маємо поквапитись, хутчіш! – вигукнув Лудо і потяг за собою Гелену. Лише зараз він зрозумів, що означало видіння, яке дошкуляло йому відтоді, як в їхньому класі з’явилися Дака і Сільванія. Дівчатам загрожувала велика небезпека, і не можна було гаяти ні секунди!

Побачивши Дірка ван Комбаста, Лудо і Гелена з криком стрибнули на нього, поваливши мисливця на землю. Гелена скубла його за волосся, а Лудо боляче вкусив за ногу.

Схилившись над сестрою, Дака намагалася привести її до тями.

– Fumps! Вона зовсім не реагує! Що робити?

– Нюхальна сіль! Коли непритомнієш, допомагає нюхальна сіль! – вигукнула Гелена, міцно тримаючи Дірка за волосся.

«Нюхальна сіль? – здивувалася Дака. – Ні, вампірові це навряд чи допоможе. А втім…»

– І чому я одразу не здогадалася! – постукавши себе по лобі, Дака зняла з ноги черевик, витягла зі шкарпетки грудку рідної землі і запхнула її Сільванії в ніс.

Сестра повела носом, немов кролик, і розплющила очі.

– Сільванія! – з полегшенням схлипнула Дака, міцно обійнявши сестру. – Ти жива!

– А-а-а! – закричала Гелена. Її сили вичерпалися, і вона більше не могла тримати Дірка.

Вирвавшись на волю, Дірк одразу ж схопив за петельки Лудо, який з останніх сил намагався утримати мисливця за ноги.

– Зараз я розберуся з тобою, маленький засранцю!

Цієї миті пролунав голос Сільванії:

– Годі!

Усі присутні заціпеніли. Голос у Сільванії став хрипким і низьким. Здавалося, цей голос виходить із глибин найпохмурішої могили.

Дірк ван Комбаст із жахом озирнувся. За кілька кроків від нього стояла Сільванія – мертвенно-бліда, з налитими кров’ю очима. Вона підлетіла до Дірка і роззявила рот, бажаючи встромити свої ікла йому в шию.

– А-а-а-а! – закричав Дірк і стрімголов кинувся навтьоки. Операцію із знешкодження вампірів було безнадійно провалено.

Сільванія, Дака, Гелена і Лудо з цікавістю спостерігали, як Дірк мчить по кладовищу, наскакуючи в темряві на надгробки, спотикаючись, падаючи, підводячись, раз по раз перелякано озираючись, поки нарешті він не зник за цвинтарними воротами.