Сестри-вампірки 1

Заповітні бажання

Двері зачинилися, і в ніс сестрам одразу ж ударили пряні запахи ароматичних паличок і свічок. Дівчата з цікавістю роздивлялися навколо. Долівку прикрашало безліч строкатих килимів. Настінні полички угиналися під вагою книг, згарків свічок, пляшок із різнокольоровими рідинами і незвичайних статуеток. В лапах у опудала величезної мавпи була таця, на якій танцювали фігурки маленьких чортиків. Біля старомодного касового апарата виблискував очима величезний дерев’яний пугач.

Дака вже збиралася запитати, чи є в крамниці продавець, як раптом з-за фіранки з’явився чоловік із довгим сивим волоссям і ріденькою борідкою. На ньому була коричнева жилетка, надіта поверх довгої, схожої на чернечу рясу, лляної сорочки, а на шиї теліпалося безліч дерев’яних намист.

Мабуть, це і був Алі бін Шик.

– Перекусна і кав’ярня – на іншому боці вулиці, – пробурчав він, побачивши дівчаток.

– Ми не за морозивом прийшли, гере Шник… Тобто гере Шнак… Ми б хотіли… – почала було Дака, але тут же запнулася, бо сестра штовхнула її в бік.

– Доброго дня, гере Шик, – вимовила Сільванія і зробила реверанс.

Але Алі бін Шик не звертав жодної уваги ні на лепет Даки, ні на ввічливе вітання Сільванії. Повернувшись до дівчаток спиною, він заходився робити лад на одній із полиць, а точніше, робити безлад.

– Бачте, гере Шик, – продовжувала Сільванія, – у кожної з нас є заповітна мрія, і ми хочемо, щоб ви її здійснили.

Алі бін Шик пирхнув і продовжив перебирати мотлох на полиці. Дака закотила очі.

– Схоже, нам тут нема чого ловити, – сказала вона, потягнувши за рукав Сільванію.

Але сестра не хотіла так швидко здаватися.

– Ми просто хотіли б дізнатися…

– Із заповітними бажаннями жартувати не можна, – відрізав Алі бін Шик. – Багато бажати – нічого не мати. – Чаклун оглянувся і суворо зиркнув на дівчаток. – Заповітне бажання – це на все життя. Раз загадав – душу продав. Так що ставитися до своїх бажань потрібно дуже серйозно.

– Слухайте, ну а як інакше? Хіба ми прийшли б до вас, якби ставилися до наших бажань несерйозно? – заявила Дака. Сільванія щиро закивала.

– А ввічливіше ніяк не можна? – поцікавився Алі бін Шик.

Сільванія знову штовхнула Даку.

– Авжеж, вельмишановний магу бін Шик, – защебетала вона, закліпавши очима.

Дака не змогла стримати посмішку.

Алі бін Шик уважно подивився на дівчаток і зник за фіранкою. Сільванія і Дака перезирнулися.

– Перепрошую? – несміливо запитала Сільванія.

Відповіді не було.

– Ви тут, гере Шик?

– Може, йому в туалет терміново закортіло? – припустила Дака. – Вибачте, а змушувати нас тут чекати – ввічливо?

Але тієї ж миті Алі бін Шик повернувся з двома срібними кубками в руках. Він метнув на Даку важкий погляд, не вимовивши при цьому жодного слова.

Діставши з полиці пляшку з блакитною рідиною, маг додав із неї по декілька крапель у кожен кубок. Потім пінцетом відірвав дві білі, з фіолетовою облямівкою квітки від якоїсь рослини в горщику. Квіти гер Шик теж додав у кубки. Заплющивши очі, він пробурмотів:

– Абаді, кабаді, шнуф, цуф, пуф… М-м-м… Абаді, кабаді, шнуф, цуф, пуф… нехай здійсниться… Секундочку… нехай здійсниться будь-яке бажання, загадане від чистого серця.

Напіввампірам Даці і Сільванії було, звичайно, не звикати до всякої чортівні. Але зараз їм якось слабо вірилося в заклинання гера Шика. Та й магом він здавався досить посереднім. Але коли вода в кубках завирувала, а крамницею поширився аромат зілля, всі сумніви сестер випарувалися.

Алі бін Шик із полегшенням посміхнувся.

– Шепочу, шепочу, заповітне бажання здійснити хочу, – тихо промовив він і кивнув Даці та Сільванії. Ті здивовано подивилися на нього, не розуміючи, що потрібно робити.

– Загадуйте бажання! – роздратовано сказав Алі бін Шик. – Ви повинні нахилитися до квіток і прошепотіти свої заповітні бажання.

Дівчатка схилилися над кубками і почали нашіптувати квітам про найпотаємніше.

Коли із загадуванням бажань було покінчено, Алі бін Шик вирвав у Даки і Сільванії по пасму волосся.

– Тільки-но нога через поріг переступить – бажання здійсниться. Ще не переступили поріг, подумайте, чи не пошкодуєте ви про свої бажання. Тільки-но вийдете за двері – шкодувати буде запізно!

Із цими словами він кивнув дівчаткам, і ті кивнули йому у відповідь.

– Ну що ж, справу зроблено, – сказав він. – Тільки-но ви опинитеся за порогом моєї крамниці, ваші бажання почнуть здійснюватися.

Дака і Сільванія світилися від щастя.

– Дякую вам, гере Шик, щиро-прещиро дякую! – вигукнула Сільванія. Її щастю не було меж.

– Чао, дядьку! – сказала Дака і вже було потяглася до ручки дверей.

– Стривайте-но, милі панянки, а хто буде платити? – запитав Алі бін Шик.

– Вибачте! – Сільванія злякано простягла йому гаманець. Їй, котра ще до пуття не навчилась обходитися з німецькими грошима, здавалося, що буде швидше і простіше, якщо продавець сам дістане звідти потрібну суму. І справді, вийшло швидше й простіше. Жадібно схопивши гаманець, Алі бін Шик витягнув звідти пару купюр.

– Ось стільки вистачить! Решти не даю! – заявив він.

Сільванія зніяковіло посміхнулася і вийшла слідом за Дакою з крамнички.

Алі бін Шик, посміхаючись, проводжав відвідувачок поглядом. Потім він відклав убік гроші і, примружившись, уважно оглянув вирвані пелехи волосся. В однієї пасма були чорні і жорсткі, в іншої – золотаві і м’які. Потрібно було добренько розібратися, в якому з кубків хлюпалося чиє бажання… Добре б не сплутати кубки. Він задумливо поглядав то на одну посудину, то на іншу, наморщував носа, чухав потилицю. Нарешті, знизавши плечима, Алі бін Шик додав волосся в димливі кубки: що буде, те й буде. Утім, які можуть бути бажання у двох дівчат-підлітків? Побільше хлопців, поменше прищів і щоб батьки не набридали… Загалом, хіба не байдуже…