Сестри-вампірки 1

Нічний політ

Решту дня Міхай, Сільванія і Дака провели, намагаючись не порушити жодного правила. Виходило в них, загалом, непогано. Щоправда, Дака час від часу, за звичкою, ловила й закидала собі до рота мух, які безтурботно залітали в будинок Цепешів, а Міхай зі швидкістю світла збирав меблі. Єдиною, хто безпомилково дотримувався всіх правил, була Сільванія. Вона вельми тішилася, що відтепер живе простим людським життям.

Але коли настав вечір, на вулиці стемніло, а крізь хмари виглянув місяць, навіть Сільванія відчула приплив сил. Міхай же метався будинком, немов лев у клітці. Не сиділося на місці й Даці. Ельвіра добре розуміла, що з ними відбувається. А ще вона розуміла, що ніяк не може заборонити чоловікові і донькам нічні польоти, адже з настанням темряви в них починала вирувати вампірська кров.

Вона підморгнула Міхаю.

– Дівчата, fugli nоар! Нічний політ! – миттєво вигукнув він.

– А це обов’язково? – запитала Сільванія. Найбільше у світі їй зараз хотілося повалятися в ліжку й погортати глянсовий журнал. Там у всіх подробицях описували, як правильно наносити макіяж, а це було для Сільванії вельми до речі: свого першого дня в новій школі вона хотіла мати неперевершений вигляд. Але її рідні мали інші плани.

– Авжеж! Onu, zoi, trosch! Один, два, три! – Дака радісно побігла слідом за батьком на горище, спритно видерлася драбиною, вискочила на дах і – ф’ють! – злетіла в нічне небо.

Донька і батько летіли один за одним. Міхай уявляв собі, ніби під ним похмурі ліси Трансільванії, а Дака – що бере участь у змаганнях з вампірського фрістайлу, і майстерно виробляла мертві петлі.

Начепивши комбінезон і стару шапку, Сільванія мимохіть вилізла на дах. Щойно злетівши, вона ледь не гепнулася на землю. Зібравши всі свої сили, дівчинка злетіла вгору, але щось повсякчас тягнуло її до землі. Якщо відверто, Сільванія не дуже любила літати. І як би вона не хотіла і не старалася, нічого не виходило. Чи то вона була занадто важка, чи то занадто слабка, чи то просто позбавлена якихось вампірських генів, що відповідали за здатність літати. «Fumps! Прокляття! Ненавиджу ці дурні польоти!» – лаялася про себе Сільванія, пролітаючи над містечком, передмістям і невеликим лісом. Діставшись нарешті величезного дерева, на якому її вже чекали Міхай і Дака, вона загальмувала, але, замість того щоб акуратно приземлитися поруч із ними, врізалася в стовбур і вчепилася в нього, немов перелякана мавпочка.

– Браво! Неперевершений fugli поар, – сказала звикла до незграбності сестри Дака.

– З тобою все гаразд, Сільваніє? – занепокоївся Міхай.

– Уф… – видавила з себе Сільванія і, повиснувши на гілці, пихкаючи, перебралася ближче до тата і сестри.

Міхай обійняв своїх дівчаток і міцно поцілував.

– Мої улюблені донечки, – урочисто почав він. Сільванія і Дака перезирнулись: зазвичай, такими словами тато розпочинав якусь довгу промову, адже він дуже серйозно ставився до своєї ролі голови родини. – Ви знаєте, яка важлива Німеччина для вашої мами, і тому ми тут. Завтра ви поринете у світ людей, і для вас почнеться нове цікаве життя в цьому світі.

Трохи занудьгувавши, Дака намацала листочок, що лежав поруч із нею, і, надибавши там апетитного на вигляд жука, швидко закинула його собі в рот. Від згадки про завтрашній день у Сільванії зашкребло і залоскотало в животі, так ніби там гуляв весілля великий мурашник.

– Ви повинні пам’ятати, мої любі донечки, що люди – по суті дуже милі, але водночас досить боязкі створіння. Вони бояться всього незвіданого. А якщо вони вважають, що їм загрожує небезпека, то й зовсім стають агресивними.

Дака спокійно дриґала ногами. Сільванія ж, навпаки, схвильовано вслухалася в кожне батьківське слово.

– Я не хочу вас лякати, – продовжував Міхай, узявши за руку Сільванію. – Я лише хочу попросити вас бути обачними. Ви не такі, як усі, і декому з людей це може не сподобатися. Ніколи не забувайте, хто ви, але тримайте язик за зубами. А тепер нумо співати!

І вони затягли улюблену трансільванську пісню, що навіювала спогади про батьківщину і змушувала плакати від туги за домівкою.

«Цікаво, мене пустять до школи з Карлом-Хайнцом?» – думала в цю мить Дака.

«Що мені завтра надягнути?» – ламала голову Сільванія.

«Сподіваюся, в Німеччині мої донечки виростуть справжніми вампірами… Або хоча б напіввампірами», – розмірковував Міхай.

«Сподіваюся, ніхто не почує, як Міхай, Дака і Сільванія співають, і не побачить, як вони літають», – хвилювалася Ельвіра, стоячи на терасі і прислухаючись до нічної тиші.

«Ото вже виведу вас на чисту воду!» – потирав руки Дірк ван Комбаст. Він теж стояв на ґанку і прислухався… точніше, підслуховував.