Сестри-вампірки 1

Розчарування Даки

Дака увірвалася в їдальню, схвильовано розмахуючи листом.

– Я стану чемпіоном із льотного мистецтва! Я стану чемпіоном!

– Спочатку прочитай нам листа, – перервала її Ельвіра.

Сільванія знудьговано жувала моркву. Вона й сама не знала, що викликало в неї напад туги – вегетаріанська їжа чи лист. Літати вона особливо не любила, тож навряд чи лист було адресовано їй.

Дака тим часом уже розірвала конверт і з тремтінням почала читати послання Вампірольського льотного комітету.

– «Вельмишановна родино Цепешів, з біса щасливі повідомити вам, що Дакарія Цепеш пройшла кваліфікацію для участі в 21735-му вампірському марафоні…» Та це ж zenzatoi futzi! – застрибала від радості Дака. – «Марафон проводиться щорічно в рамках урочистостей, присвячених Національній Вампірійській ночі, на стадіоні імені Брема Стокера, в районі Бистрія-Норд». Sni, так, yes! – вигукнула Дака, боксуючи в повітрі.

Міхай поблажливо посміхнувся.

– «Дакарія Цепеш бере участь у марафоні під номером 452. З наймерзеннішими побажаннями Ігор граф Трешевиць…» – Дака жбурнула лист на стіл. – Номер 452? Вони що, з дуба впали? Чому в мене такий жахливий номер? Та з ним взагалі жодних шансів на перемогу!

Міхай відкашлявся. Те, що так обурило Даку, його зовсім не здивувало: у його доньки була чиста вампірська душа, а от кров…

Розбавлена людською, її кров була вампірською лише наполовину.

– Але це не так і погано, кажанчику. Якраз навпаки: це навіть дуже добре. Не забувай: ти напіввампір, а це значить, що в тебе і сил вполовину менше, ніж у чистокровних вампірів. Уже те, що тебе допустили до змагань, – перемога. І зрештою… Навіть якщо ти не зможеш літати на довгі відстані, у тебе однаково є купа можливостей, яких чистокровні вампіри геть позбавлені. Наприклад, ти можеш ніжитися на сонечку!

Дака, вирячившись від подиву, глянула на тата. Здавалося, що вона не чула його слів.

– Що? Як же так… Я ж хотіла… А як же мій транс’європейський переліт? Я ж збиралася летіти в Бистрію…

Зім’явши листа, вона пішла з їдальні. Вигляд у неї був пригнічений. Сільванія пішла за сестрою.

Ельвіра і Міхай перезирнулися.

– Мене починає турбувати поведінка наших дівчаток, Міхаю, – зітхнула Ельвіра. – Може, дарма ми затіяли цей переїзд до Німеччини?

– Не картай себе. У нас чудові донечки. Усі в їхньому віці трошки розгублені. Та й як тут не розгубитися, якщо ти наполовину людина, а наполовину вампір? Ось побачиш, скоро в них з’являться друзі, й усе налагодиться, – заспокоював її Міхай.