Сестри-вампірки 1

Несподівана ідея Сільванії

Ніколи ще Дака не почувалася такою розчарованою і нещасною, як сьогодні. Зачинившись у їхній із Сільванією кімнаті, вона на повну гучність увімкнула «Криптон Крекс». Але навіть Мурдо не міг її сьогодні розрадити. Сільванія довго тарабанила в двері, поки Дака нарешті відчинила. Сестри мовчки подивилися одна на одну. «Справи – повний fumps!» – читалося в їхніх очах. Щоб хоч якось розвіяти тугу, вони вирішили трохи прогулятися.

Похмурі і неговіркі, сестри незабаром звернули з Ліндевег на велику вулицю, перейшли її в районі вокзалу й попрямували до старого міста вздовж стіни, що огинала старовинне кладовище. Дака злісно штовхала ногами дрібні камінці, що траплялися на шляху.

Нарешті Сільванія не витримала.

– Чому я не можу бути людиною? Що за чортівня така?! Ми переїхали до Німеччини, я нарешті знайшла хлопця своєї мрії, який запрошує мене в басейн, а я не можу піти, тому що моя шкіра не переносить яскраве сонце!

Дака щосили копнула черговий камінь. Той злетів високо над землею і з шумом вдарився об білборд.

– Годі скиглити! Думаєш, мені подобається бути напіввампіром? Як би я зараз не старалася, я ніколи не зможу добре літати. Уявляєш? Ні-ко-ли! Якби моя воля, я б з радістю обміняла свою людську половинку на твою вампірську і стала б чистокровним вампіром! Зі стовідсотковими вампірськими надсилами!

Дака і Сільванія підійшли до цвинтарних воріт. Дівчата любили кладовища і в поганому настрої нерідко туди заходили.

Прогулюючись алеями, дівчатка навіть не підозрювали, що за ними дехто стежить. Дехто, хто знав їхню таємницю й усією своєю собачою сутністю відчував у них небезпеку.

Разом зі своєю господинею Польді прийшов провідати могилу покійного гера Газе, але вже здалеку відчув недобре. Його господиня поводилася більш безтурботно: фрау Газе, ні про що не підозрюючи, розсаджувала на могилі покійного чоловіка квіти, які привезла із собою у візку.

Тим часом Дака щосекунди ставала лютішою. Побачивши візок із квітами, вона ненавмисне метнула в нього вогняний погляд. Квіти спалахнули і миттєво перетворилися на попіл.

Польді зайшовся від гавкоту.

– Ось! Ось! Тепер ти бачиш? – гавкав він в надії напоумити фрау Газе. Але та лише розгублено дивилася то на попіл у візку, то на свіжі квіти на могилі. Вона не помітила Сільванію і Даку, які прошмигнули повз, та й з нюхом справи у неї йшли куди гірше, ніж у Польді. А той, розчарований нетямущістю господині, вирішив умити лапи. «Як же на неї це схоже, – думав він. – Ось той тип із запахом пачулі – зовсім інше. Він теж чує небезпеку. А з моєю господинею каші не звариш, її хата скраю».

Дака і Сільванія квапливо пішли. Покинувши кладовище через бічний вихід, вони відразу опинилися біля кав’ярні на пішохідній вулиці. Раптом Сільванії впала в очі старовинна крамничка, над якою красіла величезна вивіска: «У вас є бажання? Я його виконаю! Алі бін Шик: чари, передбачення, виконання будь-яких бажань».

– Здається, я починаю здогадуватися… Мама мала бажання: відкрити свою крамничку. І – оп! – вона вже знайшла приміщення. А тут маг-чарівник виконує будь-які бажання… – Сільванія різко повернулася до Даки. – Будь-які бажання, Дако!

– Що? – розгублено спитала Дака.

– Це ж доля!

Але не встигла Дака що-небудь відповісти сестрі, як з-за її спини почувся чийсь тихий голос.

– Не варто вам туди ходити.

Сестри з жахом оглянулися. На сходах будинку, де розташовувалася крамничка чарівника, сидів хлопчик із книгою в руках.

– Лудо? Ти що тут робиш? – здивувалася Дака.

– Я тут живу. І радив би вам триматися подалі від чаклуна.

– Чому? Ти з ним знайомий? – поцікавилася Сільванія.

– Просто повірте мені, – таємниче сказав Лудо.

Знай Дака і Сільванія, що Лудо Шварцер ніколи не пускає слів на вітер, вони, зрозуміло, обійшли б чаклуна десятою дорогою. Але вони цього не знали.

– Зрозуміло. Просто взяти і повірити тобі. Ходімо, Дако, – кинула Сільванія і потягла сестру за собою.

Коли вони завернули за ріг, вона шепнула Даці:

– Чхати я хотіла, що цей Лудо говорить про чарівника. Я абсолютно точно знаю, що тільки Алі бін Шик і може нам допомогти. У мене є бажання. Найзаповітніше бажання! Найважливіше бажання в моєму житті!

– І що ж у тебе за бажання? Гуляти з Якобом під ручку при світлі місяця?

– Ні, Дако, тут справа серйозна: я хочу стати повноцінною людиною. Звичайним дівчиськом, яке б ходило в басейн із Якобом.

І тут у голові Даки спалахнув здогад.

– Так, значить, і я можу загадати бажання, щоб мене перетворили на вампіра? На чистокровного вампіра!

– Нам однаково нічого втрачати, – рішуче заявила Сільванія.

Дака обережно визирнула з-за рогу. Але Лудо вже не було.

Близнята швидко відчинили двері крамнички і тихо прослизнули всередину.