Поставивши екзотичну рослину на підлогу в передпокої, Ельвіра оглянула нове житло. На душі в неї було радісно. Нарешті вона повернулась до Німеччини й житиме, як усі нормальні люди, в будинку з кухнею, ванною і чистою підлогою. Адже вона так давно про це мріяла! Щасливо всміхаючись, Ельвіра пурхнула у вітальню, але тут на неї чекав неприємний сюрприз.
– Агов, що ви робите?
Гарний настрій миттєво зник, адже там, де належить стояти канапі, Міхай вже прилаштував труну. А Дака, до того ж, встигла розкидати на новому пухнастому килимі грудки рідної землі.
– Розкидуємо рідну землю, хіба не зрозуміло? – діловито кинула Дака.
Ельвіра зітхнула.
– Але ми все вже обговорили і про все домовились. Труні у вітальні не місце! І прошу вас, приберіть негайно землю!
Із цими словами вона витягла з червоного ящика котячий лоток.
– Знаючи, що без рідної землі ви обійтися не зможете, я замовила котячий лоток. Скучите за рідною землею – накидайте її туди, станьте обома ногами і заряджайтеся собі на здоров’я.
– Ти серйозно? – буркнула Дака.
Батько негайно став на її бік.
– Я нащадок найдавнішого вампірського роду і мушу бодай іноді ступати по рідній землі і спати в труні. А ти пропонуєш мені ходити в котячий туалет!
Але Ельвіра, здавалося, не чула його. Гарячково намагаючись урятувати новий килим, вона збирала розкидану вітальнею землю.
Картина мимоволі викликала у Міхая посмішку.
– Нічого смішного! – гаркнула Ельвіра.
Зазвичай, коли дружина сердилася, Міхай жартома називав її Ель Вірусом, але зараз він уважав за краще не грати з вогнем, а обмежитися простим зауваженням:
– Ну, знаєш, дійсно потішно бачити, з якою старанністю ти зараз вдаєш із себе зразкову господиню. Це так… по-німецьки.
Дака захихотіла.
– Як бажаєте. Я вам і слова більше не скажу, – вибухнула Ельвіра. – Можете літати над містом, жбурляти всюди землю, кусати людей… Тільки добром це не закінчиться. Майте на увазі, що в Німеччині досі існують мисливці на вампірів.
– Скажеш теж, – презирливо похитав головою Міхай. – Gumох!
Ельвіра показала пальцем на труну, потім – на герб вампірського роду, яким так пишався чоловік: широко роззявлений рот, з котрого стирчали чотири гострих закривавлених ікла. Вона з докором кивнула на обплетений павутинням іржавий свічник із червоними свічками і на опудало трансільванського їжатця, яке Міхай усюди тягав за собою.
– Так не годиться. У Німеччині в будинків є вікна. А що, як хтось зазирне в наші і побачить усе це? Ні, ні і ще раз ні! У нас усе має бути, як у звичайних німців! Та й як ми запросимо сюди дідуся Густава, коли у нас труна у вітальні?
Ельвіра миттєво прикусила язика.
– Що? Твій батько досі не знає? – заревів Міхай.
Дружина зніяковіло похитала головою.
– М-м-м, поки ні. Бабуся Роза не встигла розповісти йому…
– Але ж ми з тобою домовлялися! – обурювався Міхай.
Дака, зазвичай воліючи триматися осторонь батьківських сварок, цього разу вирішила взяти участь.
– Тебе послухати, так ми тільки й повинні, що шифруватися! З якого дива? Ми прекрасно жили в Бистрії. І ти, до речі, теж!
Вона сердито схрестила руки на грудях.
– По-перше, Бистрія – місто вампірів, – відбила Ельвіра. – Там заведено мешкати в печерах зі сталактитами і спати в трунах. Як на мене, це не життя. По-друге, там мене завжди захищав Міхай. І по-третє, ми тепер живемо в Німеччині. Ти не можеш тут лягти спати на світанку, а прокинутися з останніми променями сонця. І літати околицями тут теж нема звичаю.
– Ну і що тепер? Пропонуєш нам зачинитися в підвалі і просидіти там усе життя?
– Авжеж ні, – заспокоїла Ельвіра доньку. – Німеччина – ваш новий дім, і я переконана, вам буде тут добре. Просто потрібно трошки стежити за своєю поведінкою.
Дака пустила очі під лоба.
– А з дідусем Густавом що робитимемо? – суворо запитав Міхай.
– Ви, звісно, маєте рацію. Скільки можна залишати його в незнанні? Ми обов’язково все розповімо дідусеві. Я вже давно хотіла це зробити, але… якось не траплялося нагоди. Вони з бабусею Розою саме збиралися відвідати нас на входини. – Ельвіра взяла за руку чоловіка і проникливо подивилася йому в очі. – Але труні, мій любий, місце тільки в підвалі. Гаразд? – вона вказала рукою вниз.
– Гаразд, якщо для тебе це так важливо. Але герб залишиться у вітальні! І мій їжатець теж! – пробурчав Міхай. Заради цієї жінки він був ладен переступити через свою вампірську честь і спати в підвалі.
Тут у вітальню ввійшла Сільванія.
– Schlotz zoppo! Що робить труна у вітальні?
Дака мовчки закотила очі вгору.