Сестри-вампірки 1

Лист із Трансільванії

За обідом Сільванія і Дака були надзвичайно мовчазні.

– Чудовий соус чилі, Міхаю, – похвалила чоловіка Ельвіра.

– Дякую, любове моя, – з гордістю відповів він. – А вам, панночки, моя стряпанина сьогодні до смаку? Цю страву зроблено за рецептом самої бабусі Цессії, і рецепту цьому вже 15 тисяч років. Скуштуй, Сільваніє!

– Дякую, але я відтепер вегетаріанка, – заявила Сільванія, демонстративно колупаючи виделкою салат на тарілці. Раз уже побачення з Якобом сьогодні накрилося, їй хотілося бути з ним поруч бодай подумки. Або гастрономічно. Адже не дарма пишуть, що шлях до серця чоловіка лежить через шлунок!

Ельвіра і Міхай здивовано подивилися на доньку, але та лише знизала плечима.

– Дако?

Дака кивнула і попросила добавки. Міхай залюбки поклав їй на тарілку соковитий шматок кров’янки з гарніром. Потім хлюпнув собі у вино трохи крові. Ельвіра підняла келих.

– У нас, до речі, сьогодні є що відсвяткувати. Я… знайшла крамничку, яку орендуватиму. Вона маленька і затишна, розташована в хорошому районі, та й оренда недорога. Тож здійснилася моя найзаповітніша мрія, причому саме так, як я хотіла. Незабаром влаштую велику виставку, на яку, ясна річ, усіх вас заздалегідь запрошую.

– А гера ван Комбаста запросиш? – запитав Міхай. Усі захихотіли. Обличчя Міхая вмить посерйознішало. – Я радий, що у тебе так швидко все склалось із крамницею.

– Так, правда ж, несподівано? Схоже, тут не обійшлося без магії, – підморгнула йому Ельвіра, сміючись.

Сільванія миттєво відірвала очі від своєї тарілки.

– Правда? – здивовано запитала вона.

Ельвіра розреготалася. Дака пустила очі під лоба: яка ж Сільванія все-таки легковірна!

Міхай пригубив вина.

– Можна скуштувати? – запитала його Дака. Міхай із радістю простягнув їй келих. Він завжди вважав, що виховувати дочок потрібно на власному прикладі, і цей метод, схоже, бездоганно працював: Дака їла кров’янку, любила сирий фарш і навіть час від часу пила людську кров.

Спостерігаючи за тим, з яким задоволенням сестра п’є розбавлене кров’ю вино, Сільванія гидливо скривилася. Що поробиш, як вона вибрала собі за приклад для наслідування маму! Найголовніше, що у них узагалі є приклади для наслідування.

Раптове тихе дзижчання відірвало Міхая від роздумів.

Дака нагострила вуха.

– Пошта! – вигукнула вона.

Але ви помиляєтеся, якщо думаєте, що цієї миті у двері постукав листоноша або пролунало сповіщення електронного листа. Пошта з Трансільванії приходила – точніше, прилітала – лише повітрям.

Тим часом на галявину біля свого будинку вийшов Дірк ван Комбаст. Узявши відгул на роботі, він вирішив сьогодні відновити душевну рівновагу, порушену таємничими подіями минулої ночі. Одягнений у спортивний костюм, Дірк був сповнений рішучості позайматися йогою, але тільки-но він набув пози лотоса і приступив до медитації, об його щоку вдарилося щось тверде і колюче.

– Ай! – від несподіванки скрикнув Дірк ван Комбаст.

Повз нього з дзижчанням пронісся дивний на вигляд пазуристий клубок.

Невже знову привиділося? Але як тоді бути з крапельками крові, що падали Діркові на футболку з подряпаної щоки? Вони-то справжні! Дірк зачаровано спостерігав за польотом клубочка, а той пішов на зниження і приземлився прямо біля поштової скриньки будинку Цепешів.

«Тепер уже я не втрачу можливості довідатися, що відбувається в цьому домі!» – заприсягнувся Дірк і по-пластунськи посунув до живоплоту, що відокремлював його доглянутий садок від сусідських джунглів.

Він побачив, як двері будинку відчинилися і на порозі з’явилася Дака зі шматочком кров’яної ковбаси в руці. Аж раптом клубочок перетворився на… кажана з листом у пазуристих лапах.

– Datiboi! – подякувала йому Дака. Вийнявши з кігтиків листа, вона пригостила кажана шматочком кров’янки, і той – уявіть собі! – з превеликим задоволенням його ум’яв.

«Фу, яка гидота!» – подумав Дірк ван Комбаст.

Дака погладила кажана по спинці, і той знову згорнувся в клубок.

– Вдало тобі долетіти додому! – вигукнула Дака, підкинувши кажана в повітря.

Прочитавши ім’я відправника на конверті, вона, судячи з вигляду, прийшла в захват і підстрибом побігла назад у будинок, забувши зачинити за собою двері.

– Слухайте всі! – пролунало з прочинених вхідних дверей. – Прилетіла пошта з Вампірольського льотного комітету!

Але тут замок зробив «клац!», і двері в будинок Цепешів зачинилися.

«Клац!» пролунало і в голові у Дірка. Різні думки роїлися там у цю мить. Виходить, кажана бачив не тільки він – його бачила і дивна дівчинка з будинку по сусідству. І не тільки бачила, але й годувала з власних рук. Бліда, одягнена в усе чорне, дівчинка з гострими іклами гладила кажана по спинці і раділа листу, якого цей кажан приніс. Листу від Вампірольського льотного комітету… Стоп! Вамп… Вамп… Вампір… ВАМПІР! Кров застигла у Дірка в жилах і навіть перестала крапати на футболку з подряпини на обличчі. Нарешті все встало на свої місця. Нічого йому не здалося, і з головою у нього все гаразд. Нові сусіди – ніякі не люди! Залишилося лише довести це, і Дірк ні за що не відступиться від своєї мети. Він проведе власне розслідування – тоді вже Цепеші поскачуть!