Смерть лорда Еджвера

Розділ шістнадцятий Здебільшого обговорення

Коли ми повернулися додому, то застали там Джеппа.

— Мсьє Пуаро, я вирішив просто заїхати і побалакати з вами, — бадьоро промовив він.

— Eh bien, мій добрий друже, як справи?

— Ну, все йде не надто добре. І це факт. — Він здавався пригніченим. — Мсьє Пуаро, може, ви зумієте мені якось допомогти?

— У мене є одна чи дві ідейки, якими я хотів би з вами поділитися, — сказав Пуаро.

— Ви і ваші ідейки! У певному сенсі ви незвична людина. Не те, щоб я не хотів їх чути. Я хочу. У вашій чудернацькій голові щось таки є.

Детектив досить холодно подякував за комплімент.

— У вас є якісь ідеї щодо проблеми з роздвоєнням леді? Ось що мене цікавить. Мсьє Пуаро? Як щодо цього? Хто це був?

— Саме про це я хочу з вами поговорити.

Він запитав Джеппа, чи той колись чув про Карлотту Адамс.

— Я чув це ім’я. Та зараз не згадаю, де саме.

Мій друг пояснив.

— Вона! Це вона робить імітації? Чому ви зосередилися на ній? Що ви на неї маєте?

Пуаро розказав про кроки, які ми зробили, і про висновок, до якого дійшли.

— Господи, скидається на те, що ви маєте рацію. Одяг, капелюшок, рукавички тощо, і світла перука. Мабуть, так і було. Маю сказати — ви молодець, мсьє Пуаро. Добра робота! Утім, не думаю, що щось вказує на те, що її прибрали. Це здається трохи неправдоподібним. Тут я з вами не зовсім погоджуюся. Як на мене, ваша теорія трохи фантастична. У мене більше досвіду, ніж у вас. Я не вірю в цього закулісного негідника. Так, здається, Карлотта Адамс справді була тією жінкою, але у мене виникло дві версії. Вона сама вирушила туди, можливо, з метою шантажу, оскільки натякала, що скоро дістане гроші. Вони трохи посварилися. Він розізлився, вона розізлилася і вбила його. Маю сказати, повернувшись додому, дівчина була розбита. Вона не планувала його вбивати. На мою думку, спеціально випила забагато ліків, це був найпростіший вихід.

— Ви вважаєте, цим можна пояснити всі факти?

— Ну, звичайно, багато чого ми ще не знаємо. Це хороша робоча гіпотеза, з якою можна продовжувати працювати. Інше пояснення полягає в тому, що обман і вбивство ніяк не пов’язані між собою. Це просто до біса дивний збіг.

Я знав, що Пуаро з цим не згоден. Але він лише забелькотів:

— Mais oui, c’est possible[43].

— А як вам таке? Розіграш сам по собі досить невинний. Хтось про нього почув і вирішив, що він добре пасуватиме до його планів. Непогана ідея? — Інспектор мить помовчав і продовжив: — Але особисто мені більше до вподоби ідея номер один. А який існував зв’язок між його світлістю і дівчиною, ми так чи сяк дізнаємося.

Пуаро розповів йому про лист в Америку, який відправила покоївка Карлотти Адамс, і Джепп погодився, що це могло б стати великою підмогою.

— Я негайно за це візьмусь, — пообіцяв він, роблячи позначку в своєму записнику. — Мені більше подобається версія, що міс Адамс і є наша вбивця, тому що я більше нікого не можу знайти, — сказав він, коли відклав записника. — Ось капітан Марш, тепер уже його світлість. У нього був чудовий мотив. І погана репутація. Завжди у скруті, не зовсім делікатно поводиться з грішми. Ба більше, він іще вчора вранці посварився зі своїм дядьком. Він сам мені розповів — що позбавляє мене задоволення від цього факту. Так, він теж, імовірно, добра кандидатура. Але у нього є алібі на вчорашній вечір. Він був у опері з Дортгаймерами. Багаті євреї. Ґросвенор-сквер. Я перевірив, усе в порядку. Він з ними пообідав, пішов в оперу, і вони пішли на вечерю в «Собраніс». Ось так.

— А мадемуазель?

— Ви маєте на увазі доньку покійного? Її теж не було вдома. Обідала з якимись Кертью-Вестами. Її відвезли в оперу, а потім провели додому. Вона прийшла за чверть дванадцята. Так що вона відпадає. Секретарка, здається, в порядку — дуже ділова пристойна жінка. Є ще дворецький. Не можу сказати, що він мені подобається. Для чоловіка неприродно бути таким привабливим. У ньому є щось підозріле — і щось дивне в тому, яким чином він потрапив на службу до лорда Еджвера. Так, зараз я його перевіряю. Хоча й не бачу мотиву для вбивства.

— Немає більше жодних свіжих фактів?

— Так, один чи два. Важко сказати, чи мають вони якесь значення, чи ні. Наприклад, зник ключ лорда Еджвера.

— Ключ від вхідних дверей?

— Так.

— Це, звичайно, цікаво.

— Як я вже сказав, це може означати дуже багато або взагалі нічого. Залежить від багатьох факторів. Але, на мою думку, значно важливіший такий факт. Учора лорд Еджвер перевів чек у готівку — не надто великий — насправді, сто фунтів. Він узяв гроші французькими банкнотами — через свою сьогоднішню подорож до Парижа. Ну й от, ці гроші зникли.

— Хто вам повідомив про це?

— Міс Керрол. Це вона перевела чек у готівку й отримала гроші. Вона сказала мені, а потім я виявив, що гроші зникли.

— Де вони були вчора ввечері?

— Міс Керрол не знає. Близько о пів на четверту вона їх віддала лордові Еджверу. Гроші лежали у банківському конверті. Тоді лорд був у бібліотеці. Він узяв конверт і поклав біля себе на стіл.

— Що ж, безумовно, це дає привід замислитися. Це все ускладнює.

— Або ж спрощує. До речі, щодо рани.

— Так?

— Лікар стверджує, це не звичайний складаний ножик. Щось схоже, але інша форма леза. І він був надзвичайно гострий.

— Не бритва?

— Ні, ні. Набагато менший.

Пуаро задумливо насупився.

— Новому лордові Еджверу, схоже, подобається його жарт, — зауважив Джепп. — Він вважає, що це кумедно — бути підозрюваним у вбивстві. Він сам переконався, що ми таки підозрюємо його у вбивстві. Це здається трохи дивним.

— Можливо, це просто вказує на його розум.

— Радше на докори сумління. Смерть дядька стала йому дуже на руку. До речі, він переїхав у будинок.

— А де він жив раніше?

— Мартін-стріт, Сент-Джордж-роуд. Не дуже добрий район.

— Гастінґсе, запишіть це, будь ласка.

Я записав, хоча мені це було дивно. Якщо Рональд переїхав на Ріджент-ґейт, його колишня адреса навряд чи знадобиться.

— Я думаю, це зробила та міс Адамс, — сказав Джепп, підводячись. — Прекрасна робота з вашого боку, мсьє Пуаро, лише додуматися до такого. Але, звичайно, ви ходите у театри і розважаєтесь. Тому вам спадають на думку такі ідеї, які не сяйнули мені. Шкода, що немає жодного очевидного мотиву, але, думаю, ми трохи попрацюємо і докопаємося до правди.

— Є одна людина з мотивом, на яку ви взагалі не звертаєте уваги, — зауважив Пуаро.

— Хто це, сер?

— Джентльмен, що, як вважається, хотів одружитися з дружиною лорда Еджвера. Я маю на увазі герцога Мертонського.

— Так. Я вважаю, тут є мотив, — розсміявся Джепп. — Але джентльмени його стану, ймовірно, не скоюють убивств. І взагалі, він у Парижі.

— Отже, ви не вважаєте його серйозним підозрюваним?

— Ну, мсьє Пуаро, а ви?

І засміявшись з абсурдності цієї ідеї, інспектор нас покинув.