Смерть лорда Еджвера

Розділ тридцять перший Останній лист

Через кілька днів мене раптово викликали до Аргентини. Тому я більше ніколи не бачив Джейн Вілкінсон, але читав у газетах про її судовий процес і вирок. Несподівано, принаймні то було несподівано для мене, вона цілковито зламалася, коли зіткнулася з правдою. Поки вона могла пишатися своїм розумом і грати свою роль, Джейн не припускалася помилок, але щойно самовпевненість покинула її, оскільки її викрили, вона стала такою ж незугарною, як дитина, яку зловили на брехні. На перехресному допиті вона зовсім здалася.

Отож, як я говорив раніше, саме на тому званому обіді я востаннє бачив Джейн Вілкінсон. Та щоразу, коли згадую її, завжди бачу той самий образ — у номері готелю «Савой» леді Еджвер приміряє дорогий чорний одяг із серйозним зосередженим обличчям. Я переконаний, то була не гра. Це було абсолютно природно. Її план удався, і ні докори сумління, ні сумніви не хвилювали її. Також, я переконаний, вона ніколи не відчувала каяття за три вчинені вбивства.

Я додаю лист, який вона розпорядилася надіслати Пуаро після своєї смерті. Гадаю, він свідчить, якою безсовісною була ця вродлива жінка.

Шановний мсьє Пуаро,

Я довго про це думала і вирішила, що хотіла б написати про все для Вас. Я знаю, що іноді Ви публікуєте звіти своїх справ. Та не пригадую, щоб Ви колись опублікували документ, написаний самим злочинцем. Також я дуже хотіла б, щоб усі дізналися, як саме я зробила все це. Я й досі вважаю, що все було надзвичайно добре сплановано. І якби не Ви, усе було б добре. Я трохи сердита через це, але, гадаю, Ви не могли інакше. Я впевнена, якщо відправлю Вам цього листа, Ви оприлюдните його. Правда ж? Я хотіла б, щоб мене пам’ятали. І я таки вважаю себе унікальною людиною. Тут усі так вважають.

Усе почалося в Америці, коли я познайомилася з герцогом Мертонським. Я одразу ж зрозуміла, що він одружиться зі мною, лише якщо я стану вдовою. На жаль, у нього якісь дивні забобони щодо розлучення. Я намагалася переконати його, але це нічого не дало. І мені довелося бути дуже обережною, бо він дуже ексцентрична людина.

Невдовзі я усвідомила, що моєму чоловікові просто доведеться померти, але не знала, як це влаштувати. Уявіть собі, у Штатах із цим набагато простіше. Я думала і думала, але не розуміла, як усе організувати. А тоді, раптом, я побачила Карлотту Адамс із її пародією на мене, і одразу ж з’явилася версія. З допомогою дівчини я могла отримати алібі. Того ж вечора я побачила Вас, і раптом мені сяйнула ідея: було б добре відправити Вас до мого чоловіка, щоб попросити його про розлучення. Водночас я почну говорити про вбивство свого чоловіка, бо я завжди помічала: якщо говориш правду якось по-дурному, ніхто тобі не повірить. Я часто так робила, підписуючи контракти. Також добре здаватися дурнішим, ніж ти є насправді. Удруге зустрівшись із Карлоттою Адамс, я завела розмову про свою ідею. Я сказала, то було парі. Вона одразу ж погодилась. Вона мала вдавати мене на вечірці, і якщо це зійде їй із рук, вона отримає десять тисяч доларів. Вона дуже захоплено поставилася до цього, і кілька ідей були її: помінятися одягом і все таке. Бачите, ми не могли зробити це у мене, через Елліс, і не могли зробити це у неї, через її покоївку. Карлотта, звісно, не розуміла, чому це неможливо. Було трохи незручно. Я просто сказала «ні». Вона подумала, що це якось по-дурному, але згодилася, і ми придумали план з готелем. Я взяла в Елліс пенсне.

Звісно, дуже швидко я зрозуміла, що Карлотту також треба буде усунути з дороги. Шкода, але, зрештою, її пародії насправді були дуже безпардонні. І якби «моя» не знадобилась мені, я б дуже розсердилася через неї. У мене було трохи вероналу, — хоча я рідко його вживаю, — тому з цим проблем не виникло. А тоді мені спала на думку чудова ідея. Бачте, було б значно краще, якби здавалося, що вона часто приймала веронал. Я замовила скриньку, дублікат такої ж, яку подарували мені, з її ініціалами на кришці та написом всередині. Я подумала, якщо додати дивний ініціал і написати «Париж, листопад» усередині, це все ускладнить. Я замовила скриньку з готелю «Ріц», де якось обідала. А тоді послала по неї Елліс. Звісно, вона не знала, що то було.

Того вечора все пройшло досить добре. Коли Елліс була в Парижі, я взяла у неї один із ножиків для мозолів, вони гарні та гострі. Вона навіть не помітила, бо потім я поклала його на місце. Якийсь лікар у Сан-Франциско показав мені, куди колоти. Він розповідав мені про спинномозкові та мозкові пункції і сказав, що потрібно бути надзвичайно обережним, інакше можна проколоти велику цистерну чи довгастий мозок, де розміщені всі життєвоважливі нервові центри. Я змусила його показати мені те місце декілька разів. Подумала, можливо, знадобиться колись. Я сказала йому, що використаю цю ідею у фільмі.

Карлотта Адамс вчинила дуже нечесно, написавши сестрі. Вона пообіцяла мені, що нікому не розкаже. Але я розумно вчинила, зрозумівши, що краще вирвати лише одну сторінку і виправити «та» на «а». Я сама до цього додумалася. Мабуть, цим я пишаюся найбільше. Усі завжди кажуть, що мені не вистачає розуму, але треба бути дуже розумним, щоб вигадати таке.

Я продумала все дуже уважно і зробила точнісінько так, як планувала, коли прийшов той чоловік зі Скотленд-Ярду. Мені це навіть сподобалось. Я думала, що він, мабуть, заарештує мене, та я почувалася в безпеці, бо поліції доведеться повірити усім тим людям, які були на вечері, і я не розуміла, як можна було дізнатися про те, що ми з Карлоттою помінялися одягом.

Опісля того я почувалася такою щасливою та задоволеною. Фортуна була на моєму боці, і я відчувала, що все піде як слід. Стара герцогиня жахливо злилась на мене, але її син був милий. Він хотів одружитися зі мною якомога швидше і зовсім нічого не запідозрив.

Не знаю, чи була я ще колись така щаслива, як у ті кілька тижнів. Коли арештували небожа мого чоловіка, я почувалася в безпеці, як ніколи. І ще більше запишалася собою через те, що вирвала ту сторінку з листа Карлотти Адамс.

А от із Дональдом Россом просто не пощастило. Я й досі не зовсім впевнена, як він вичислив мене. Щось там пов’язане з тим, що Париж — це людина, а не місце. Я й досі не знаю, що то за Париж такий, і думаю, це досить дурне ім’я для чоловіка.

Цікаво, що коли удача відвертається від людини, так триває і далі. Я швидко мала вирішити проблему з Дональдом Россом, і це теж пройшло добре. А могло і не пройти, бо я не встигла добре все обдумати і зробити собі алібі. Я гадала, що нарешті буду в безпеці.

Звісно, Елліс сказала мені, що Ви послали по неї і розпитували її, але я вирішила, що це було пов’язано з Браяном Мартіном. Я й подумати не могла, до чого Ви хилите. Ви не розпитували її про пакунок з Парижа. Гадаю, Ви подумали, якщо вона перекаже мені, я зачую смалене. Тому для мене все було повною несподіванкою. Я не могла повірити. Просто неймовірно, як Ви дізналися про все, що я зробила.

Тоді я зрозуміла, що нічого не вдієш. Не можна боротися з удачею. Це ж була лиха удача, еге ж? Цікаво, Ви шкодуєте про те, що зробили? Зрештою, я просто хотіла бути щасливою по-своєму. І якби не я, Ви так ніколи і не вплуталися б у цю справу. Я й подумати не могла, що Ви жахливо розумні. Ви не схожі на розумного.

Кумедно, та моя врода залишилася при мені. Попри всі ті жахливі судові процеси, попри ті страшні речі, які пан із боку обвинувачення говорив мені і як закидав мене запитаннями.

Я змарніла і схудла, але мені пасує. Усі кажуть, що я надзвичайно хоробра. Тепер шибениць не ставлять на очах у публіки, чи не так? А шкода.

Я впевнена, що такої вбивці, як я, ніколи не було.

Мабуть, буду прощатися. Якось дивно. Здається, я чогось не розумію. Завтра до мене прийде священик.

Я прощаю Вас (тому що мушу простити своїх ворогів, чи не так?).

Джейн Вілкінсон

P.S. Як гадаєте, мою фігуру поставлять у музей мадам Тюссо?