Третя рота

XXIV

Сашко Гавриленко торгував у пивній і часто на лавочці розповідав мені про бахмутських повій, викидайлів і бандерш, про веселі гулянки, «котів», артисток і вино, що ллється рікою у дзвоні чарок в далеких золотих містах.

Я йому грав на гітарі й писав любовні листи до волошок. Він не міг ходити, і в нього були милиці. Вся сила з ніг перейшла йому до рук, і ніхто не міг вирватись із жахних обценьків його пальців.

В теплі янтарні вечори він плакав і співав про зрадливе життя й циганок, про зорі над тихим Доном, буйну козацьку волю і сльози дівчини, що «полюбила козаченька, при місяці стоя». і якось не в'язалось його цвіркання крізь зуби, «розмови про доми розпусти і вульгарні частушки з невимовним сумом його нахиленого обличчя і сльозами, що тоскно котилися по його щоках і падали на брудну, залиту пивом підлогу.

Після роботи до пивної збиралися хлопці, і знову гриміла підлога під буйними молодими ногами.

Потім хлопці билися за дівчат поляками з тинів і кизиловими палками, провалювали один одному голови, ламали ребра і пороли животи ножами.

Животи зашивали, засихали рани на головах, зросталися ребра, і недавні вороги, неначе нічого не було, знову пили вічні могоричі, цілувались і п'яно запевняли один одного в вічній дружбі.

Був там Юхим Кричун, високий, русявий і довгорукий, з синіми наївними очима й дитячою усмішкою немов намальованих повнокровних губ. Його наїхала узвозна вагонетка в кар'єрі і майже розплескала його. Він вийшов з лікарні косим і подібним до конверта, такий він був плескатий і тонкий. Та скоро він зовсім одужав і перестав косити очима. Одного разу йому дуже хотілося курити. Саме Гавриленко кинув великого недокурка, і його хотів схопити Заяць, якому теж дуже хотілося курити. Та не встиг він добігти, як недокурок опинився в довгій руці Юхима.

— Віддай.

— Одскоч.

І Юхим почав щасливо з насолодою засмагатися. Розлютований Заяць хотів видерти недокурок із залізних рук синьоокого велетня, але йому не пощастило, і він почав бити Юхима. Та це все одно що бити в залізний мур. Юхим навіть і не поворухнувся. Він спокійно стояв і курив, доки Заяць не захекався. Тоді він плюнув на огонь недокурка і роздавив його ногою.

— Ну, а тепер я покажу, як у нас б'ють.

Дивлюсь, а його кулак уже гуде біля нашої хати. Він ударив бідного Зайця тільки один раз, і той опинився на землі з повним ротом крові й вибитих зубів.

Його одливали водою.

Та Кричун був дитиною в порівнянні з Серьогою Дюжкою, Дюжкою, якого боялося все село.

Коли він бився, так не висмикував коляк з тинів, а схопить тин — і нема тина, схопить ворота — і нема воріт. А коли він зіб'є ворога з ніг, то бере його обома руками за штани й піджак і б'є об землю.

Раз я іду по «чавунці». Дивлюсь, а біля будки багато людей. Підходжу ближче, і, о жах, наш непереможний Серьога лежить весь мокрий і побитий. Він був п'яний, і один чоловік збив його з ніг кизиловою палкою.

У Серьоги було два брати. Вони робили на заводі і були по сажню зросту. Вони вночі прийшли до хати того, що побив Серьогу, і почали його викликати.

Це був чоловік хоробрий і винахідливий. Він узяв велику макітру, і, тримаючи її перед лицем, одчинив двері. Від граду каміння від макітри в його руках лишилося тільки денце.

Старий Гавриленко робив у кар'єрі і дуже любив випивати. Він часто танцював під акомпанемент моєї гітари доти, доки мої пальці одмовлялися торкатися струн, і завжди перетанцьовував мене.

Наш сусід, волох Арифей, посварився з ним, але він був слабосильний і помстився Гавриленкові так.

Була пізня осінь, і на дворі стояли великі калюжі.

Гавриленко просить у Арифея четвертак на горілку, але той згодився поставити півпляшки, коли Гавриленко скупається в калюжі.

І Гавриленко згодився.

Він пішов і сів до пояса в калюжу.

Арифей стоїть на сухому, танцює од радості й кричить:

— Пірнай з головою. Гавриленко пірнув.

— Пірнай ще.

Тричі кричав Арифей, і тричі пірнав у калюжу старий Гавриленко. Так помстився Арифей.

А Гавриленко випив і другого дня, мов нічого не було, пішов ламати крейду.