Третя рота - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Владимир Николаевич Сосюра (ч. notes)

Примечания

1

Третя Рота — шахтарське селище в Донбасі (тепер селище Верхнє, що входить до м. Лисичанська Ворошиловградської області). Засноване 1721 p. як сторожовий пост ізюмського козацького полку. Після ліквідації козаччини там знаходилася Третя рота Бахмацького гусарського полку, звідки й походить назва.

2

Дебальцево — тепер місто обласного підпорядкування Донецької області, засноване в 1878 p.

3

Пономаренко Пантелеймон Кіндратович — товариш В. Сосюри, через якого В. Сосюра передавав для ознайомлення К. к. Ворошилову в 1942 р. у Москві рукопис роману «Третя Рота».

4

…Я віддав у Харкові оригінал цієї поеми діда в музей імені Шевченка… — Йдеться про музей поета в Харкові при інституті Тараса Шевченка, на базі якого 1933 p. було створено галерею картин Т. Г. Шевченка в Харкові, а 1949 p. — Державний музей Т. Г. Шевченка в Києві. Про долю рукопису поеми діда В. Сосюри тепер ніяких відомостей ні виявлено.

5

…він став учнем штейгерської школи. — Йдеться про навчання гірничої справи (маркшейдерії), що стосується просторово-геометричних вимірювань у надрах землі і на її поверхні з наступним зображенням контурів корисних копалин, гірничих виробок на планах і картах.

6

«Макар телят не ганяв». — Дуже далеко, в суворих необжитих місцях.

7

Гарібальді Джузеппе (1807–1882) — народний герой Італії, один із керівників революційно-демократичного крила руху Рисорджименто — відродження національно-визвольного руху італійського народу.

8

«Андріеве стояния». — Очевидно, йдеться про свято на честь Андрія Первозванного (помер у середині і ст. н. е.) — одного з дванадцяти апостолів ісуса Христа, який, за руськими літописами, проповідував християнство серед слов'ян Древньої Русі, побував біля Киева і на дніпровському березі встановив хрест. На цьому місці збудовано Андріївську церкву.

9

…заводська «кукушка» — побутова назва тодішньої марки невеликого маневрового паровоза.

10

Локотош Радя — двоюрідний брат матері поета Антоніни Дмитрівни Сосюри.

11

Юзівка — тепер м. Донецьк.

12

Кольцов Олексій Васильович (1809–1842) — російський поет, автор віршів про красу російської природи, значна кількість яких покладена на музику і стала народними піснями. Писав твори також і українською мовою; бував на Україні, де збирав пісні та прислів'я, написав твори про тяжку долю українського народу.

13

«Ну, тащися, сивка…» — В. Сосюра наводить слова із «Пісні орача» О. В. Кольцова.

14

Нікітін Іван Савич (1824–1861) — російський поет, у творах якого показано народне життя і висловлено протест проти самодержавства.

15

«Вырыта заступом яма глубокая…» — В. Сосюра не зовсім точно цитує вірш і. С. Нікітіна, написаний в 1860 p.

16

Саваоф (від давньоєврейського Цебаот) — одна із назв бога Ягве — верховного божества в іудаїзмі.

17

…"перпетуум мобіле» (від лат. perpetuum mobіle-безперервне, вічно рухливе) — те саме, що й вічний двигун. Йдеться про уявну машину, яка, пущена в дію, виконувала б роботу як завгодно довго, не беручи енергії ззовні, що суперечить закону збереження енергії.

18

«Вічна пам'ять» — заупокійна молитва у православних християн.

19

Верн Жюль (1828–1905) — французький письменник-фантаст і автор праць з географії та історії географічних відкрить.

20

«Ветхий завіт» («Старий завіт») — перша частина Біблії, що визнається за «священне писання» в іудаїзмі та християнстві. Книга створювалася протягом ІX — іі ст. до н. е. іудейськими священнослужителями на основі легенд і міфів Стародавнього Сходу.

21

…шукали землю Ханаанську… — Давня назва території Сірії, Палестини і Фінікії на Близькому Сході.

22

Філістимляни — древні племена, які проживали на східному березі Середземного моря і ґрунтувалися в її тисячолітті до н. е. В кінці XІІІ-на початку XІІ ст. до н. е. філістимляни почали захоплювати територію Палестини і Сірії.

23

Серафимович (справжнє прізвище Попов) Олександр Серафимович (1863–1943) — російський радянський письменник.

24

…братів Маккавеїв… — Йдеться про братів іуди Маккавея-вождя народного повстання ІІ ст. до н. е. в іудеї проти влади Селевкідів. Після його загибелі боротьбу продовжували його брати до завоювання Іудеею політичної незалежності в 142 р. до н. е.

25

Самсон — герой біблійної легенди, ізраїльтянин, який одружився з дівчиною з ворожого племені філістимлян Далілою. Самсон мав надзвичайну фізичну силу, що містилася в його волоссі, але підступна жінка обрізала його і віддала чоловіка в полон філістимлянам. Полоненому Самсону викололи очі і закували в кайдани. В полоні волосся відросло, до Самсона повернулася сила, і він зруйнував храм, де його ув'язнили, в руїнах якого загинув і сам з ворогами.

26

Ісус Навін — за біблійною міфологією слуга і сподвижник Мойсея; не є автором Книги Ісуса Навіна із «Старого завіту».

27

«В тумане тысячелетий» — як видно із подальшого пояснення В. Сосюри, автором книги був письменник Красновсъкий.

28

А юнак Давид з його пращею, якою він знищив велетня Голіафа… — В Біблії (1-а Книга Царів, 17) розповідається, як юнак Давид убив каменем із пращі філістимлянського богатиря-велетня Голіафа.

29

Ієрихонські труби. — Після виходу іудеїв з єгипетського полону на своєму шляху в Палестину вони обложили місто Ієрихон, але зруйнувати міцні укріплення не було можливості. ієрихонські мури впали від священних труб, завдяки чому місто було взято.

30

«Іліада», «Одіссея»-давньогрецькі епічні поеми, що приписуються Гомеру.

31

Уланд Людвіг (1787–1862) — німецький поет, драматург, історик літератури.

32

Рід Томас Майн (1818–1883) — англійський письменник. Автор авантюрно-пригодницьких романів, в яких відображено життя і побут індіанців.

33

«Вершник без голови» — пригодницький роман Т. М. Ріда.

34

Нат Пінкертон — герой серії аноншпих книг із оповіданнями про пригоди слідчого, які були створені, очевидно, як реклама американського «агентства розшуку Алана Ната Пінкертона і його синів». Не дивлячись на низький літературний рівень цих книг, у дореволюційній Росії вони мали успіх і широке розповсюдження, особливо серед молоді.

35

Нільсон Аста (1881–1972) — датська актриса, яка завоювала популярність у німому кіно.

36

Максимов — очевидно, йдеться про актора театру і кіно Максимова (справжнє прізвище — Самусь) Володимира Васильовича (1880–1937), який знімався з 1911 p.

37

Ліндер Макс (справжнє прізвище — Габрієль Лев'єль; 1883–1925) — французький кіноактор.

38

Белий Андрій (справжнє прізвище — Бугаєв Борис Миколайович; 1880–1934) — російський радянський поет, теоретик символізму.

39

Апухтін Олексій Миколайович (1840–1893) — російський поет.

40

Надсон Семен Янович (1826–1887) — російський поет.

41

Бальмонт Костянтин Дмитрович (1867–1942) — російський поет. із 1920 p. перебував в еміграції.

42

Северянін Ігор (справжнє ім'я та прізвище ігор Васильович Лотарьов; 1887–1941) — російський поет. із 1918 p. жив в Естонії.

43

«Нива» — російський щотижневий журнал для сім'ї, що видавався в Петербурзі в 1870–1918 pp. і був одним із найпопулярніших у Росії. В 1894–1916 pp. виходили щомісячні літературні додатки до журналу; з 1891 p. безплатним додатком до «Ниви» видавались зібрання творів багатьох російських та зарубіжних письменників, що забезпечувало журналу великі тиражі і популярність.

44

Цензор Дмитрій Михайлович (1877–1947) — російський радянський поет. Свої твори друкував із 1894 р., в 1905–1907 pp. — в нелегальній пресі.

45

Фофанов Костянтин Михайлович (1862–1911) — російський поет.

46

Дон-Жуан — герой старовинної іспанської легенди; людина, яка все своє життя проводить у любовних пригодах. Дон-Жуан став персонажем багатьох творів світової літератури, в тому числі драми Лесі Українки «Камінний господар».

47

«Милый, милый, смешной дуралей!» — рядок із вірша С. Єсеніна.

48

Єсенін Сергій Олександрович (1895–1925) — російський радянський поет. В. Сосюра переклав десять віршів С. ксеніна («Береза», «Пороша», «Жебрачка», «Пісня про собаку» та ін.).

49

…не любив читати Толстого. — Очевидно, йдеться про твори Л. М. Толстого, що були складними для сприйняття юнаком В. Сосюрою. Пізніше, і особливо в післявоєнний час і останні роки свого життя, поет по-новому перечитував класиків світової літератури, і твори Л. М. Толстого викликали його захоплення.

50

Шерлок Холмс — герой оповідань англійського письменника Копан-Дойля (1859–1930), освічений сищик (детектив), який розкривав злочини шляхом логічного аналізу, співставляючи різні, навіть такі, що здаються незначними, ознаки злочину.

51

Плюшкін — один із героїв поеми М. В. Гоголя «Мертві душі» (1842), поміщик-скнара, скупердяйство якого стало манією. «Плюшкінство» — синонім хворобливої скупості.

52

А німці вже захопили Харків. — У квітні 1918 p. Харків загарбали німецькі окупанти. Місто визволили червоні війська 3 січня 1919 p.

53

…гетьманська варта після розгону німцями Центральної Ради. — 29 квітня 1918 p. німецькі окупанти розігнали Центральну раду, замінивши її маріонетковим «урядом» на чолі з колишнім царським генералом П. П. Скоропадським, правління якого у квітні-грудні 1918 p. увійшло в історію під назвою «гетьманщини».

54

Олесь Олександр (справжнє прізвище — Кандиба Олександр іванович; 1878–1944) — український поет.

55

Вороний Микола Кіндратович (1871–1942) — український радянський поет, театрознавець, перекладач (переклав українською мовою «інтернаціонал». «Марсельєзу», «Варшав'янку»).

56

«Артишок» — прізвисько, що походить від назви рослини родини складноцвітих — артишок, поширеної в країнах Середземномор'я і на Канарських островах. Культивується в СРСР і на Україні як овочева культура.

57

…тримає фронт проти дончаків… — Йдеться про автономну Донську область, утворену після контрреволюційного заколоту заможного донського козацтва, очолюваного генералом Каледіним.

58

Кащенко Андріан феофенович (літературні псевдоніми — і. Тертишний, А. Будій; 1858–1921) — український письменник, в історичних повістях і романах якого висвітлено історичне минуле України., зокрема історію козацтва.

59

Цум вафен — до зброї (нім.). 4. Це ті, що в січні 1918 року розстріляли в Києві червоний «Арсенал»… — Йдеться про придушення в січні 1918 p. збройного повстання робітників і революційних солдатів Києва проти Центральної ради. Центром повстання був завод «Арсенал».

60

Потьомкін Григорій Олександрович (1739–1791) — російський державний і військовий діяч, генерал-фельдмаршал, князь. Був фаворитом і найближчим помічником імператриці Катерини ІІ; з його ініціативи зруйновано Залорозьку Січ. Епізод, описаний В. Сосюрою із полоненим нащадком Потьомкіна, згодом був використаний поетом у ліричній баладі «Перстень» (1926).

61

НЕП (нова економічна політика) — економічна політик. КПРС і Радянської держави в перехідний період від капіталізму до соціалізму, запроваджена на основі рішені Х з'їзду РКП (б) (1921 p.). Основу непу становили: заміні продрозверстки продподатком, допущення вільної торгівл при регулюванні її органами Радянської влади, здача в оренду частини дрібних державних підприємств приватним особам, дозвіл на організацію невеликих приватних підприємств допущення в певних межах оренди землі та ін.

62

Ми співали «Чумака». народну чумацьку пісню.

63

Петлюра Симон Васильович (1879–1926) — один із керівників української буржуазно-націоналістичної контрреволюції; із лютого 1919 p. — голова Директорії.

64

«Плуг» — спілка українських радянських селянськм письменників, що існувала в 1922–1932 pp. (в 1931 р. «Плуп було переименовано на Спілку пролетарсько-колгоспних письменників).

65

Мазепинський полк — гайдамацький полк війська С. В. Петлюри, що носив ім'я гетьмана Мазепи Івана Степановича (1644–1709).

66

Гайдполк — гайдамацький полк

67

…ліві есери — дрібнобуржуазна політична партія в Росії, яка сформувалася в кінці 1917 p. з лівого крила партії есерів. Ліві есери входили до складу Радянського уряду, користувалися довір'ям частини трудового селянства і мали угоду з більшовиками. Влітку 1918 р. стали на контрреволюційний шлях. На Україні ліві есери підтримували денікінську і петлюрівську контрреволюцію.

68

Махно Нестор Іванович (1889–1934) — один із керівників дрібнобуржуазної контрреволюції на півдні України в роки громадянської війни, анархіст. В 1921 p. втік у Румунію. В. Сосюра написав поему «Махно» (близько 1924 p.), що не збереглася; описує його втечу за кордон у поемі «Розстріляне безсмертя» (1960).

69

Чингал — кинджал.

70

Карпом — караульне помешкання.

71

…жмут «українок»… — очевидно, йдеться про паперові гроші.

72

Січові стрільці — військові формування контрреволюційної Центральної ради і Директорії, створені в 1917 p., які були розгромлені Червоною Армією навесні 1917 p.

73

Денікін Антон Іванович (1872–1947) — генерал-лейтенант царської армії, головнокомандуючий контрреволюційними збройними силами під час громадянської війни.

74

Григорев нас врадив, перейшов на бік червоних… — Йдеться про петлюрівського отамана Г. Григор'ева, який па той час формально перейшов на бік Радянської влади і командував дивізією на південній ділянці Українського фронту. У травні 1919 р. Г. Григор'ев організував антирадянський заколот на півдні України, відомий під назвою «григор'євщина». Заколотників було розгромлено радянськими військами.

75

Проскурів — тепер м. Хмельшщьшн'і.

76

Фельдман — очевидно, йдеться про перекладача і співробітника наркомату іноземних справ України в 1920-х роках Д. Фельдмана, з яким у Харкові був знайомий В. Сосюра.

77

Бірзула — тепер м. Котовськ Одеської області.

78

Ставили п'єсу «Бурлака» з участю Садовського. — Йдеться про п'єсу і. К. Карпенка-Карого, постановку якої здійснив Микола Карпович Садовський (справжнє прізвище — Тобілевич; 1856–1933). В 1918 р. М. К. Садовський емігрував із невеликою групою акторів театру на Захід, де виступав на сцені. В 1920–1926 pp. жив за кордоном (Ужгород, а пізніше-Прага). В 1926 р. повернувся на Радянську Україну.

79

«Повій, вітре, з України…» — українська народна пісня «Повій, вітре, на Вкраїну…» на слова С. В. Руданського.

80

Коли ми взяли Київ разом з денікінцями… — Йдеться про загарбання Києва денікінцями і петлюрівцями, що відбулося 31 серпня 1919 p. 16 грудня 1919 p. Київ було визволено червоними військами.

81

«Учітеся, брати мої…» — цитата із поеми Т. Г. Шевченка «і мертвим, і живим…» (1845).

82

Римський-Корсаков Микола Андрійович (1844–1908) — російський композитор і громадський діяч.

83

Директорія — контрреволюційний буржуазно-націоналістичний уряд на Україні, створений у листопаді 1918 р. До лютого 1919 p. Директорію очолювали В. Винниченко і С. Петлюра. У квітні 1919 p. зазнала поразки від Червоної Армії, але після одержання допомоги від Антанти війська Директорії у липні 1919 p. вдерлися на Україну. Припинила своє існування після радянсько-польської війни і розгрому війська С. Петлюри.

84

Раковський Христіан (1873–1937) — радянський партійний і державний діяч. В 1919–1923 pp. — голова уряду України; в 1923–1927 pp. — посол СРСР в Англії і Франції.

85

Черкасенко Спиридон Феодосійович (літературні псевдоніми-Провінціал, Стах Петро та ін.; 1876–1940) — український письменник. В 1919 p. емігрував за кордон.

86

Журлива Олена (справжнє прізвище — Котова Олена Костянтинівна; 1898–1971) — українська радянська поетеса і педагог.

87

Самійленко Володимир Іванович (літературні псевдоніми — В. Сивенький, Іваненко, Полтавець, Смутний та ін.; 1864–1925) — український письменник.

88

Слащов Яків Олександрович (1885–1929) — один із організаторів контрреволюції в роки громадянської війни, генерал-лейтенант. Командував корпусом денікінської, потім врангелівської армії. Емігрував до Туреччини, 1921 p. повернувся на Батьківщину, був амністований і служив у Червоній Армії.

89

Добрармія (Добровольча армія) — одне з найбільших білогвардійських з'єднань, основна ударна сила денікінщини. Армію було створено наприкінці 1917 р. на Дону при сприянні Антанти з контрреволюційних офіцерів, верхівки козацтва, юнкерів та буржуазної молоді.

90

«На вас, завзятці юнаки…» — вірш Михайла Петровича Старипького (1840–1904) «До молоді» (1876).

91

Ранню поему «1918 год» В. Сосюра написав у 1919 в м. Смотрич на Поділлі. Строфа процитована, очевидно, і пам'яті, бо має деякі текстові різночитання із виправленою автором версткою. Надрукований у газеті «Красні звезда» (192.0, 18 серпня) уривок має посвяту: «Посвящаете товарищу Ленину».

92

Поляки почали наступать, — Йдеться про початок агрес білопольського війська 25 квітня 1920 p. на території Радянської Білорусії і Радянської України, яке за коротка час просунулося на 200 км у глиб України.

93

Тютюнник Юрій — генеральний хорунжий армії Укріїнської народної республіки, начальник штабу Григор'єв З 1924 p. проживав на Радянській Україні; ростріляни у 1929 p.

94

Подив — від трьох російських слів — «Политический отдел дивизии».

95

«бытие определяет сознание»… — У передмові до праг «К критике политической экономии» (1859) К. Маркс пише «Не сознание людей определяет их бытие, а, наоборот, и общественное бытие определяет их сознание» (К. Марк и Ф. Энгельс, Сочинения, т. 13, М., 1959, с. 7).

96

Гамсун Кнут (справжнє прізвище — Педерсен; 18591952) — норвезький письменник, у романах якого капіталі стичному місту протиставлялося патріархальне село («Сом землі», 1917).

97

Поарм — від трьох російських слів — «Политический отдел армии».

98

…коли поляки захопили Київ — 6 травня 1920 p. війська буржуазно-поміщицької Польщі окупували Київ.

99

Серраті Джачінто Менотті (1872 чи 1876–1926) — один із керівників італійської соціалістичної партії (в 1910-х pp.); учасник іі конгресу Комінтерну (1920). В 1924 р. в числі «третьоінтернаціоналістів» вступив до компартії.

100

Вона розказувала про червону Венгрію… Як там роздавили радянську владу. — 21 березня 1919 р. в Угорщині перемогла пролетарська революція, було проголошено Угорську радянську республіку. Радянську владу було встановлено і на Закарпатській Україні, що входила тоді до складу Угорщини. Після придушення угорської революції іноземними інтервентами в Угорщині в 1920 p. встановлено фашистську диктатуру на чолі з М. Хорті, відновлено монархію.

101

Наподив — начальник політичного відділу дивізії.

102

…вони переживають нашу керенщину… — Очевидно, В. Сосюра мав на увазі наяність жіночих загонів, які охороняли перед штурмом Зимовий палац, де знаходився Тимчасовий уряд О. Ф. Керенського.

103

Гінденбург Пауль фон (1847–1934) — німецький військовий і державний діяч, генерал-фельдмаршал. Під час першої світової війни 1914 p. командував військами Східного фронту, з 1916 p. — начальник генерального штабу.

У записі В. Сосюри йдеться, очевидно, про якийсь із військових маршів Гінденбурга, популярний у ті роки.

104

Після змирення з поляками… — 12 жовтня 1920 p. польський уряд погодився на перемир'я і підписав договір у 1921 p.

105

«Коли зустрінемся ми знову…» — В. Сосюра цитує слова Т. Шевченка із вірша «Якби зустрілися ми знову…» (1848):

106

«Нова Баварія» — передмістя Харкова 1920-х років.

107

Піонтек, — В рукописі нечітко написано це прізви в результаті чого при передрукові та в публікації урив роману в десятому томі Творів в 10-ти томах (К., «Дніп] 1972) допущена неточність — «Шотнек». Є підстави вважати, що це була дружина І. Ю. Кулика Люціана Карлії Піонтек (1899–1937) — українська радянська письменница.

108

Кулик Іван Юліанович (справжнє ім'я та по батьков ізраїль Юделевич (1897–1941); літературні псевдонімі; Р. Ролінато, Василь Роленко) — український радянський сьменник, партійний і громадський діяч. В автобіографії, писаній у Києві 5 жовтня 1958 р., В. Сосюра так оцінює роль і. Ю. Кулика у вирішенні його творчої долі:

«В Харкові мою долю в українській поезії визначив її Юліанович Кулик, котрий звернув на мене увагу як на лодого поета і через ЦК КП(б)У відкликав мене з армії.

Руками Кулика партія дала мені путівку в поетичне ж тя…» (Див. вид.: Твори в десяти томах. — Т. 10. — К., «Двpo», 1972. — С. 76).

109

«Вісті» — українська республіканська газета «Ві ВУЦВК», що виходила в Києві (березень-серпень 1919 1934–1941) і в Харкові (1920–1934). 14 травня 1941 p. 63 об'єднана з газетою «Комуніст».

110

Коряк Володимир Дмитрович (1889–1939) — український радянський критик.

111

Блакитний Василь Михайлович (справжнє прізвище Елланський; 1894–1925) — український радянський письмі ник і громадський діяч.

112

Всеукраїнський пролеткульт — пролетарська культурно-освітня і літературно-мистецька організація України, яка ставила своєю метою створення нової, пролетарської культури шляхом розвитку творчої самостійності пролетаріату.

Деякі теоретики пролеткульту з вульгарно-соціологічних позицій пропагували ідею «чистої» пролетарської культури, заперечували класичну спадщину, претендували на повну автономію в питаннях культури.

113

3. Невський, Рижов — члени оргбюро Всеукраїнського пролеткульту.

114

Пилипенко Сергій Володимирович (псевдонім — Сергій Сліпий, Плугатар та ін.; 1891–1943) — український радянський письменник, один із засновників літературної організації «Плуг». Був редактором газет «Більшовик», «Вісті», «Комуніст», «Селянська правда».

115

Майський (справжнє прізвище Булгаков) Михайло Семенович (1889–1960) — український радянський письменник. Після Великого Жовтня працював у Наркомосі, завідував робітничим відділом газети «Вісті», багато часу віддавав організаційній роботі в пролеткульті — «Гарті», де був відповідальним секретарем.

116

Хвильовий Микола Григорович (справжнє прізвище Фітільов; 1890–1933) — український радянський письменник.

117

Поліщук Валер'ян Львович (літературні псевдоніми — Микита Волокита, Сонцвіт Василь та ін.; 1897–1942) — український радянський письменник.

118

«Нема Нікандрика, нема». — Рядок із вірша В. Л. Поліщука «Ридання братнє», написаного на смерть молодшого брата Нікандра.

119

і було дві сестри, Ліка і Льоля… — Йдеться про сестер Лідію і Олену іллівну Конухес (згодом дружина В. Л. Поліщука).

120

Это было на радостном юге… — В. Сосюра наводить дві строфи із вірша російської поетеси М. Лохвипької.

121

Мемфіс — давньоєгипетське місто, засноване в ііі тисячолітті до н. е.; столиця Єгипту в 28–23 ст. до н. е.

122

«1917 рік» — поема В. Сосюри, написана в 1921 р., в якій відтворені події громадянської війни на Україні в 1917–1919 pp.

123

Люксембург Роза (1871–1919) — діяч німецького, польського й міжнародного робітничого руху; її ім'ям було названо тоді площу в Харкові.

124

Панч Петро Йосипович (справжнє прізвище — Панчєнко; 1891–1978) — український радянський письменник.

125

Вражливий Василь Якович (справжнє прізвище — Штанько; 1903–1938) — український радянський письменник.

126

Копиленко Олександр Іванович (1900–1958) — український радянський письменник.

127

Яновський Юрій Іванович (1902–1954) — український радянський письменник.

128

Підмогильний Валер'ян Петрович (1901–1941) — український радянський письменник.

129

Головко Андрій Васильович (1897–1972) — український радянський письменник, один із зачинателів української радянської прози.

130

Перша збірка В. М, Сосюри «Поезії» була видана в Сумах (Всеукрдержвидав, 1921. –16 с.).

131

Доленго Михайло Васильович (справжнє прізвище — Клоков; 1896–1982) — український радянський поет, літературний критик, ботанік (доктор біологічних наук). Рецензія М. Доленго «Володимир Сосюра. Поезії» була надрукована в журналі «Шляхи мистецтва», 1921, № 2, с. 141.

132

…в 1922 році, коли вийшла друга моя збірка «Червона зима»… — Названа збірка В. Сосюри вийшла в Харкові в 1921 p., але на титульній сторінці було поставлено дату 1922.

133

Франко Тарас Іванович (1889–1971) — український радянський літературознавець; син і. Я. Франка. Рецензія Т. і. Франка «Володимир Сосюра. «Червона зима» була надрукована в журналі «Шляхи мистецтва», 1922, № 1/3, с. 71.

134

Семенко Михайло (Михайль) Васильович (1892–1937) — український радянський поет-футурист.

135

«Червоний шлях» — український громадсько-політичний, літературно-мистецький і науковий журнал, що виходив у Харкові в 1923–1936 pp. як щомісячник і був із січня 1931 p. органом Федерації об'єднань радянських письменників Україні!.

136

Мамонтов Яків Андрійович (літературні псевдоніми — Я. Лірницький, Я. Пан; 1888–1940) — український радянський драматург, театрознавець.

137

Сенченко Іван Юхимович (1901–1975) — український радянський письменник. Літературну діяльність розпочинав і як поет, видавши збірку «В огнях вишневих завірюх» (X., ДВУ, 1925).

138

Комуністичний університет імені Артема — вищий навчальний заклад УРСР, що готував кадри керівних партійних і профспілкових працівників. Університет було створено в 1922 р. на базі реорганізованої Вищої партійної школи ЦК КП(б)У у Харкові (у 1932 p. був реорганізований у Вищу комуністичну сільськогосподарську школу).

139

Рожилин Валентин Сергійович — професор Комуністичного університету імені Артема.

140

Забіла Наталя Львівна (1903–1975) — українська радянська письменниця.

141

Божко Сава Захарович (1901–1947) — український paдянський письменник.

142

Кириленко Іван Улянович (1903–1939) — український радянський письменник.

143

«Гарт» — Спілка пролетарських письменників України (1923–1925), членами якої були В. Блакитний, П. Тичина. і. Микптенко та ін.

144

Йогансен Михайло (Майк) Гервасійович (літературні псевдоніми — В. Вецеліус, М. Крамар; 1895–1937) — український радянський письменник.

145

Футуристи (слово-звук) — представники футуризму (від латинського futurum — майбутнє), формалістичного напряму в літературі й мистецтві, що склався напередодні і в роки першої світової війни. В українській літературі представниками футуризму були у 1920-х роках М. Семепко, Г. Шкурупій та ін.

146

імажиністи (слово-образ) — представники літературного угруповання імажинізму (від англійського — іmage — образ), що існувало переважно в Росії в 1919–1927 pp. (В. Г. Шершеневич, А. Б. Марієигоф, ранній період творчості С. 0. Єсеніна). імажиністи проголошували основним принципом поетичної творчості самоціль форми, зводили поезію до штучних образів і метафор і т. п.

147

Акмеїсти (слово-плоть) — представники модерністської течії в російській літературі початку XX ст. — акмеїзму (від грецького akme — вершина, вищий ступінь, розквіт). Акмеїсти проповідували «мистецтво для мистецтва», витончене естетство, індивідуалізм, містику.

148

Нічевокв (слово-тінь) — представники однієї з модерністських течій в російській літературі початку XX ст.

149

Символісти (слово-символ) — представники європейського літературно-художнього напряму кінця XІX — поч. XX ст. (французьке symbolіsme, від грецького symbolon — знак, символ). Елементи символізму помітні у творчості українських письменників М. Вороного, М. Філянського, В. Пачовського, а пізніше в поезії П. Тичини, О. Слісаренка, Я. Савченка, В. Ярошенка.

150

Декаденти (від французького decadence — занепад) — представники антиреалістичних течій у буржуазній літературі та мистецтві кінця XІX — початку XX ст. Для декадентів були характерними відчуженість від життя, відмова від суспільної боротьби, пропагування концепції «мистецтво для мистецтва», песимізму, містики. Декадентство об'єднує різні за формальними ознаками, але близькі за суттю школи — символізму, акмеїзму, футуризму, експресіонізму, кубізму, сюрреалізму, екзистенціалізму.

151

«Вапліте» — Вільна академія пролетарської літератури-літературна організація на Україні (1925–1928). До Вапліте спочатку належали письменники М. Яловий, М. Хвильовий, О. Слісаренко, Г. Епік, П. Панч, О. Досвітній, М. Йогансен, О. Громов, і. Дніпровський, А. Лейтес, П. Тичина, А. Любченко, О. Копиленко, Д. Фельдман, В. Сосюра, М. Бажан, М. Майський, В. Вражливий, О. Довженко, Г. Коцюба. Згодом організацію поповнили М. Куліш, Ю. Смолич, Ю. Яновський, і. Сенченко, Г. Коляда. Організацією було видано п'ять номерів журналу «Вапліте» і один випуск альманаху «Вапліте» і «Вапліте, зошит перший».

152

Куліш Микола Гурович (1892–1942) — український радянський письменник-драматург.

153

«Неокласикам» — вірш В. Сосюри, написаний у червні 1926 p. (друга редакція-у 1957 p.) і не включений до збірок, що виходили в той час. Неокласики — літературне угруповання на Україні письменників та літературознавців (М. Рильський, М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Могилянський, О. Бургардт), представники якого проповідували кращі традиції античності, ренесансу та класицизму, запозичуючи з минулого образи та стилістичні прийоми.

154

ВУСПП — Всеукраїнська спілка пролетарських письменників — літературна організація на Україні в 1927–1932 pp., до складу якої входили і. Микитенко, Іван Ле, В. Сосюра, О. Корнійчук та ін.

155

Літфронт — очевидно Пролітфронт — літературна організація, заснована в 1930 р. М. Хвильовим і колишніми членами організації Вапліте. Через рік після створення члени Пролітфронту влилися до організації ВУСПП.

156

«Нова генерація» — літературна організація українських футуристів, що функціонувала в Харкові в 1924–1931 pp., до якої входили письменники М. Семенко, Г. Шкурупій, О. Полторацький та ін. Засновники організації проголошували гасла про «нову форму», переносячи на радянський ґрунт різні течії та формалістичні прийоми.

157

«Авангард» — літературна група в Харкові (1925–1929), яка декларувала тісний зв'язок літератури й мистецтва з «добою індустріалізму», виявляючи іноді зневагу до реаалізму і прогресивних традицій національної культури.

158

«Молодняк» — літературна організація письменників України (1926–1932), до якої Харкова й Києва, що належала до «Плугу» ніаація видавала журнал «Молодняк», комсомольських входила молодь й «Гарту».

159

Усенко Павло Магвійович (1902–1975) — український радянський поет.

160

С. К. — криптонім вжито з етичних міркувань.

161

«Сьогодні геніїв чекаю» — вірш В. Сосюри із поетичної збірки «Місто» (1924), мав присвяту «Тов. Усенкові».

162

Савченко Яків Григорович (1890–1937) — український радянський письменник. Стаття Я. Г. Савченка «Мертве й живе в українській поезії», в якій давалася й оцінка творчості В. М. Сосюри, була надрукована в журн. «Життя й революція», 1929, № 1 (с. 121–126) і № 2 (с. 122-38).

163

Чупринка Грицько Оврамович — український поет.

164

Троянкер Раїса — маловідома поетеса.

165

Меженко Юрій Олексійович (справжнє прізивще — Іванов-Меженко; 1892–1969) — український і російський радянський бібліограф, літературознавець, колекціонер.

166

Віра — Берзіна Віра Касперівна, перша дружина В. М. Сосюри, якій поет присвятив поему «Робфаківка» (1923).

167

Свердловський комуніверситет — Комуністичний університет імені М. Я. Свердлова — перший в Радянській країні вищий партійний навчальний заклад, що готував кадри керівних партійних, і радянських працівників; створений у 1919 р. У 1932 p. університет було реорганізовано у Вищий сільськогосподарський комуністичний університет імені Я. М. Свердлова.

168

ХіНО — Харківський інститут народної освіти

169

Плевако Микола Антонович (1890–1941) — український радянський літературознавець і бібліограф. В. Сосюра має на увазі упорядковану вченим двотомну «Хрестоматію нової української літератури», де вміщено біографії 75 письменників а бібліографією.

170

«Песнь о Роланде» — героїчна епопея французького середньовіччя (XІІ ст.). Побудована на народних піснях, легендах, літописах.

171

Петро і Великий (1672–1725) — російський цар з 1682 p., імператор з 1721 p.

172

Філіпп — очевидно, йдеться про Філіппа ІІ Августа (1165–1223) — короля Франції а 1180 p., який проводив політику централізації держави і був одним із керівників третього хрестового походу.

173

«Глаза сияют, лик прекрасен…» — Тут і далі В. Сосюра неточно наводить рядки із поеми О. С. Пушкіна «Полтава»: «…лик ужасен».

174

Тевелєв Мусій Соломонович (1890–1918) — учасник боротьби за владу Рад на Україні. У 1915–1917 pp. працював у Катеринославській, а потім у Харківській більшовицьких організаціях. Розстріляний німецькими окупантами.

175

«Слово» — кооперативний будинок письменників у Харкові.

176

Дніпровський Іван Данилович (справжнє прізвище — Шевченко; 1895–1934) — український радянський письменник.

177

Шмигельський Антон Іванович (1901–1972) — український радянський письменник.

178

Чон — «части особого назначения».

179

«Більше не побачу сонячних очей». — В. Сосюра цитує другий рядок другої строфи вірша П. Тичини «Подивилас: ясно…» (1918).

180

Чумак Василь Григорович (літературні псевдоніми С. Віче, Вагр, Ічня; 1901–1919) — український радянськиі поет.

181

«Воздвигне Вкраїна свойого Моисея…» — рядок із вірша П. Тичини «і Белий, і Блок…» (1919).

182

«А справжня муза неомузена…» — В. Сосюра цитує третю строфу вірша П. Тичини «Один в любов…» (1919).

183

…читав нам свої харківські вірші про жорстокий годинник над головою, про цвинтар… — Йдеться про вірші П. Тичини «Харків» (1923) та «Фуга» (1921).

184

«Глибинами не всохну, не вмілію»… — В. Сосюра не зовсім точно наводить третій рядок «Глибинами не втану, не змілію…» із першої строфи вірша П. Тичини «За всіх скажу…» (1922).

185

«Махно» — поема В. Сосюри, написана приблизно 1924 р. Текст не зберігся.

186

Примаков Віталій Маркович (1897–1937) — у роки громадянської війни командир корпусу Червоного козацтва України.

187

Азарх Раїса — письменниця, співробітниця Державного видавництва України.

188

Епік Григорій Данилович (1901–1942) — український радянський письменник.

189

«ДПУ» — поема В. Сосюри «ГПУ», написана в 1928 p.

190

ДВУ — Державне видавництво України.

191

«Серце» — збірка В. Сосюри, видана в 1931 p. (X., «ЛіМ», 1931).

192

Затонський Володимир Петрович (1888–1938) — радянський партійний та державний діяч, академік АН УРСР (з 1929 р.), В 1922–1923 pp. і в 1933–1938 pp. — нарком освіти УРСР.

193

Бунд (мовою ідиш — «союз»), «Загальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі і Росії» — опортуністична дрібнобуржуазна націоналістична організація (1891–1921).

194

Яловий Михайло (літературний псевдонім — Юліан Шпол; 1891–1934) — український радянський письменник, член-фундатор і перший президент ВАПЛіТЕ. Роман «Золоті лисенята» був надрукований у 1927 p.

195

Прізвище даної особи не вказується.

196

Заливчий Андрій іванович (1892–1918) — український письменник і громадський діяч, один із керівників повстання 1918 p. проти гайдамаків і німецьких окупантів на Чернігівщині, у боротьбі з якими й загинув.

197

Скрипник Микола Олексійович (1872–1933) — радянський державний і партійний діяч, академік АН УРСР (з 1928 p.) і АН СРСР (з 1929 p.).

198

Досвітній Олесь (справжнє прізвище — Скрипаль Олександр Федорович; 1891–1934) — український радянський письменник.

199

Касьяненко Євген — журналіст. із 1925 p. — редактор газети «Вісті».

200

Данилова Марія Гаврилівна — друга дружина В. М. Сосюри.

201

У рукопису пропуск.

202

Чарот Михась (1896–1938) — білоруський радянський письменник.

203

Дубовка Володимир Миколайович (1900–1976) — білоруський радянський письменник.

204

Александрович Андрій Іванович (1906–1963) — білоруський радянський письменник.

205

Колас Якуб (справжнє прізвище — Міцкевич Костянтин Михайлович; 1882–1956) — білоруський радянський письменник, народний поет БРСР (з 1926 p.), академік АН БРСР (з 1928 р.). В. Сосюра переклав три вірші Якуба Коласа («Киньте смуток!», «Відгук» і «Устінський горбок»).

206

Купала Янка (справжнє прізвище — Лупевич Іван Домініковцч; 1882–1942) — білоруський радянський поет, народний поет БРСР (з 1925 p.), академік АН БРСР (з 1928 p.), академік АН УРСР (з 1929 р.). В. Сосюра переклав три вірші Янки Купали («Старі окопи», «Генапвале», «А ми собі сіємо й сіємо…»).

207

Корнійчук Олександр Євдокимович (1905–1972) — український радянський письменник-драматург, державний і громадський діяч, академік AH CPCP (з 1943 p.), академік АН УРСР із 1939 р.), Герой Соціалістичної Праці (з 1967 p.). Був головою правління Спілки письменників України (в 1938–1941 pp. і в 1946–1953 pp.).

208

Білодід Іван Костянтинович (1906–1981) — український радянський мовознавець, академік AH CPCP (з 1972 p.), академік АН УРСР (з 1957 p.), заслужений діяч науки УРСР (з 1966 p.). В. Сосюра, очевидно, має на увазі працю і. Білодіда «Російська мова — мова міжнаціонального спілкування CPCP» (1962).

209

Рилєєв Кіндрат Федорович (1795–1826) — російський поет, декабрист, страчений царизмом. Автор поезій високого громадянського звучання, історичних дум, агітаційних віршів. К. Ф. Рилєев у 1817–1820 pp. жив па Україні, знав українську мову, вивчав історію України, писав твори на українську тематику (дума «Богдан Хмельницький», поеми «Войнаровський», «Наливайко»). В. Сосюра переклав вірш К. Рилєєва «Мене навідати бажала».

210

Прокоф'єв Олександр Андрійович (1900–1971) — російський радянський поет, Герой Соціалістичної Праці (з 1970 p.), лауреат Ленінської премії (1961). Україні присвятив ряд поезій, переклав твори Т. Шевченка, і. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка. В редакційній статті газети «Правда» від 2 липня 1951 p. «Проти ідеологічних перекручень в літературі», в якій В. Сосюру було піддано критиці за опублікований у журналі «Звезда» (1951, № о) вірш «Любіть Україну», О. Прокоф'єва було звинувачено в тому, що він «безвідповідально поставився до свого обов'язку перекладача», «з незрозумілих причин допустив повну сваволю, вписавши в текст образи, яких зовсім немає в автора вірша».

211

Софронов Анатолій Володимирович (нар. 1911 p.) — російський радянський письменник, драматург, Герой Соціалістичної Праці (з 1981 р.). Ряд віршів присвятив Україні, Т. Шевченкові. У 1953–1986 pp. — головний редактор журналу «Огонек».

212

Микитенко іван Кіндратович (1897–1937) — український радянський письменник.

Стосунки між В. Сосюрою і І. Микитенком були дружніми, хоч, як це видно із роману, інколи загострювалися. В. Сосюра іноді суб'єктивно оцінював діяльність свого літературного побратима, але із співчуттям ставився до його загибелі в 1937 р., про що говорить у поемі «Розстріляне безсмертя» (1960). В Сосюра присвятив І. Микитенку поему «Мазепа» («Життя й революція», 1929, № 1).

213

Ермітаж — найбільший в СРСР музей історії мистецтва і культури (Ленінград), що виник у 1764 p. як приватна збірка художніх творів Катерини ІІ.

214

Кац Зельман Мендельович (нар. 1911 p.) — український радянський письменник.

215

Хвиля Андрій — керівник агітпропу в ЦК КП(б)У, а пізніше — заступник наркома освіти СРСР.

216

Муравйов Михайло Артемович (1880–1918) — військовий авантюрист, який приєднався до боротьби за Радянську владу, лівий есер, підполковник. В 1917 p. під час бунту Керенського — Краснова — начальник оборони Петрограда. В 1918 p. — головнокомандуючий військами Східного фронту, але зрадив Радянській владі і підняв 10–11 липня 1918 p. бунт у Симбірську. Був убитий при арешті.

217

Червоненко Степан Васильович (нар. 1915 p.) — партійний і державний діяч УРСР, дипломат. В 1956–1959 pp. — секретар ЦК Компартії України.

218

Любченко Панас Петрович (1897–1937) — державний і партійний діяч УРСР.

219

Фореггер Микола Михайлович (справжнє прізвище — Грейфентурн; 1892–1939) — російський і український радянський режисер, балетмейстер, народний артист УРСР (з 1934 р.). У 1929–1936 p. — режисер Харківського і Київського театрів опери та балету.

220

Назаренко Іван Дмитрович (1909–1986) — партійний і державний діяч УРСР, доктор філософських наук (з 1962 р.). В 1946–1947 pp. і в 1949–1956 pp. — секретар ЦК Компартії України.

221

Гаршин Всеволод Михайлович (1855–1888) — російський» письменник.

222

Терещенко Микола Іванович (1898–1966) — український радянський письменник, перекладач.

223

«Справа честі» — п'єса І. Микитенка (X., «Гарт», 1932).

224

Лахуті Абулькасім Ахмедзаде (1887–1957) — таджицький радянський поет. В. Сосюра переклав два вірші А. Лахуті («Лист з дороги», «Вином любові»).

225

Ставський Володимир Петрович (справжнє прізвище — Кирпичников; 1900–1943) — російський радянський письменник. Загинув на фронті. В 1937–1943 pp. був редактором журналу «Новый мир».

226

«Розгром» — поема В. Сосюри, текст якої не зберігся.

227

Вишня Остап (справжнє прізвище — Губенко Павло Михайлович; 1889–1956) — український радянський письменник, сатирик і гуморист.

228

Річицький Анатолій (літературний псевдонім — Пісопький) — український політичний діяч, журналіст. Автор праці «Тарас Шевченко в світлі епохи».

229

Щербина Іван Савич (1891–1979) — український радянський письменник.

230

Крушельницький Антін Володиславович (1878–1941) — український письменник, критик, журналіст.

231

Лісовий Антін — український радянський поет.

232

Фефер Ідик (Ісак Соломонович; 1902–1952) — єврейський радянський письменник. Переклав єврейською мовою вірші Т. Шевченка, і. Франка, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри та ін.

233

Городськой Яків Зіновійович (1898–1966) — російський радянський письменник. Переклав російською мовою вірші багатьох українських поетів, в т. ч. і В. Сосюри.

234

Сенченко Антін — тодішній голова Спілки радянських письменників України.

235

Удень я сумно йшов по вулиці Короленка повз будинок ЦК… — Йдеться про теперішню вулицю Володимирську і будинок N 33, в якому тоді знаходився ЦК КП(б)У.

236

Брежньов Геннадій Іванович (1913–1953) — український радянський поет.

237

Котляров Борис Іванович (нар. 1911 p.) — російський радянський поет.

238

Козинький Пилип Омелянович (1893–1960) — український радянський композитор, педагог, музично-громадський діяч, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1943 p.).

239

Юра Гнат Петрович (1888–1966) — український радянський актор, режисер, народний артист СРСР (з 1940 p.).

240

Курбас Лесь (Олександр Степанович; 1887–1942) — український радянський актор, режисер, педагог, народний артист республіки (з 1925 p.).

241

Озерський — політичний діяч, журналіст.

242

«Роліт» — житловий будинок письменників у Києві по вулиці Леніна, 68.

243

Семиволос Іван Терентійович (1909–1943) — український радянський письменник.

244

Пронь Гнат — український радянський, письменник.

245

Кузьмич Володимир Савич (1904–1943) — український радянський письменник.

246

Маленький син був у Євпаторії… — Йдеться про сина Володимира.

247

Кобилецький Юрій (Іван) Свиридович (1906–1987) — український радянський літературознавець і критик.

248

Бажан Микола Платонович (1904–1983) — український радянський поет, державний і громадський діяч, академік АН УРСР (з 1951 p.), Герой Соціалістичної Праці (з 1974 p.). Лауреат Ленінської (1982) та Державних премій.

249

Василевська Ванда Львівна (1905–1964) — польська і радянська письменниця і громадська діячка.

250

Собко Вадим Миколайович (1912–1981) — український радянський письменник.

251

Нехода Іван Іванович (1910–1953) — український радянський поет.

252

Перша воєнна збірка поезій В. Сосюри «Червоним воїнам» була видана в 1941 p. (K. —X., Держлітвидав).

253

Кудаш Сайфі (справжнє прізвище — Кудашев Сайфі Фаттахович; нар. 1894 p.) — башкирський радянський поет, народний поет Башкирської АРСР (з 1964 p.).

254

Баян Hyp Галімович (1905–1945) — татарський радянський поет.

255

…наша Академія. — Академія наук УРСР.

256

…Городськой (…) писав про «золоту лірику Сосюри…» — В Уфі була надрукована стаття Я. Городського «Мобілізована творчість» — Література і мистецтво, 1942, 31 березня.

257

«Коли додому я прийду» — вірш, написаний 3 грудня 1941 p. Композитор Б. М. Лятошинський у роки Великої Вітчизняної війни написав романс на ці слова поета.

258

Відтіля ж полетів ешелонами і літаками «Лист до земляків». — Цей твір розповсюджувався на тимчасово окупованій території України у вигляді листівок та окремих видань творів Т. Шевченка, де між текстами Кобзаря вмонтовувалися строфи із вірша В. Сосюри.

259

Коротченко Дем'ян Сергійович (1894–1969) — державний і радянський партійний діяч УРСР, Герой Соціалістичної Праці (з 1964 р.). В 1939–1947 pp. — секретар ЦК КП(б)У.

260

Строкач Тимофій Амвросійович (1903–1963) — один із організаторів і керівників партизанського руху на Україні під час Великої Вітчизняної війни, генерал-лейтенант (з 19 і4 р.). У 1942–1945 pp. — начальник Українського штабу партизанського руху.

261

Корніець Леонід Романович (1901–1969) — радянський державний і партійний діяч. В 1939–1944 pp. — Голова Ради Народних Комісарів УРСР.

262

Тичину тоді призначили наркомом освіти України… — В 1943–1948 pp. П. Г. Тичина був наркомом (з 1946 p. — міністром) освіти УРСР.

263

…Рильський працював над словником… — Йдеться про Російсько-український словник, що готувався тоді до видання (вийшов у 1948 p. за редакцією академіків АН УРСР М. Я. Калиповича, Л. А. Булаховського і М. Т. Рильського).

264

Малишко Андрій Самійлович (1912–1970) — український радянський поет, громадський діяч.

265

«Вітчизна» — поема, написана в 1949 p., яку теж було піддано необ'єктивній критиці, як і деякі інші твори поета, Після редакційної статті «Проти ідеологічних перекручень в літературі» в газеті «Правда», 1951, 2 липня.

266

Новицький Олекса Миколайович (нар. 1914 p.) — український радянський поет, перекладач.

267

Новиченко Леонід Миколайович (нар. 1914 p.) — український радянський літературознавець, критик, академік АН УРСР (з 1985 p.). З 1943 р, був відповідальним редактором газети «Літературна газета», з 1962 p. — «Літературна Україна».

268

…з молодим прозаїком із Західної України Ткачуком… — Очевидно, йдеться про західноукраїнського прозаїка івана Васильовича Ткачука (1881–1948), хоч йому на тот час було близько п'ятдесяти років.

269

Бичко Валентин Васильович (нар. 1912 p.) — український радянський поет.

270

Мануїльський Дмитро Захарович (1883–1959) — радянський партійний та державний діяч, академік АН УРСР (з 1945 р.). В 1944–1953 pp. — заступник Голови Раднаркому (з 1946 p. — Рада Міністрів УРСР).

271

«Учітеся, брати мої…» — Цитата із поеми Т. Г. Шевченка і мертвим, і живим…» (1845).

272

«Мова рідна, слово рідне…» — В. Сосюра не зовсім точно цитує фрагмент першої строфи із вірша С. Воробкевича «Рідна мова» (1869), де четвертий рядок має такий вигляд: «Тільки камінь мав».

273

…що оспівав у чудесних віршах молодий Тичина… — Йдеться про поему П. Тичшіи «Золотий гомін» (1917) та інші твори поета, в яких оспівано Київ.

274

Косинка Григорій Михайлович (справжнє прізвище — Стрілець: 1899–1934) — український радянський письменник.

275

Щупак Самійло Борисович (1895–1942) — український радянський критик і літературознавець, на працях якого позначився вплив вульгарного соціологізму.

276

Коваленко Борис Львович (1903–1938) — український радянський літературознавець і критик.

277

…редакційна стаття «Правди» — Йдеться про статтю «Против идеологических извращений в литературе», надруковану в газеті «Правда» 2 липня 1951 p.

278

Бандера Степан (1908–1959) — керівник військово-терористичних банд українських націоналістів в Західній Україні в 1943–1947 pp.

279

Н. — криптонім ужито з етичних міркувань.

280

Мельников Леонід Георгійович (1906–1981) — радянський партійний і державний діяч. З 1949 p. був першим секретарем ЦК КП(б)У.

281

…я написав покаянного листа… — Лист В. Сосюри «В редакцію газети «Правда» було надруковано 10 липня 1951 p.

282

ВОКС — абревіатура від повної назви товариства — «Всесоюзное общество культурных связей с заграницей». Товариство засноване в 1925 р. з метою ознайомлення громадськості СРСР із досягненнями науки і культури зарубіжних країн і популяризації культури народів СРСР за кордоном. Ліквідоване в 1958 р. в зв'язку з утворенням Союзу радянських товариств дружби і культурного зв'язку з зарубіжними країнами (СРТД).

283

Сталіне — колишня (у 1924–1961 pp.) назва м. Донецька.

284

Бессарабка — Бессарабська площа в Києві, розташована між Хрещатиком, вулицями Басейною і Червоноармійською, бульваром Т. Шевченка і Крутим узвозом. На площі знаходиться Бессарабський критий ринок, збудований у 1910–1912 pp., назва якого, очевидно, походить від того, що сюди приїздили торгувати вином і фруктами селяни з півдня України та Бессарабії.