Зодчий із пекла

Ковзало по темно-горіховій поліровці столу горезвісне блюдечко. Ледь чутно, неприємно рипіло. Тремтіло, затиснене зусебіч беззахисними пальцями. Найсильніше здригалися найдовші та найтонші — з некрасивими бугорками суглобів.

Схожа на підстаркувату худорляву грузинку Магнолія Федорівна, медіум цього сеансу, низьким загробним голосом промовила:

— А тепер скажи нам, хто ти, о дитино пітьми.

Всі враз напружилися й почали дихати глибше.

Віра недоречно згадала, як сміявся з її захоплення старший брат Іван. Весело сердився, ходив по кімнаті, розмахував руками, а вона лише слідкувала за ним очима, сидячи на дивані.

— І хто ж вас тільки не переконував, що де — дикість! Ти б, Верунчику, хоч журнали почитала…

— Я читала… — почала було вона, але Іван не дав договорити:

— Що читала? «Спиритический журнал»? Чи газету «Вестник медиумов»?

— Навіщо ти так?..

— Та ще тридцять років тому при Петербурзькому університеті ціла комісія працювала. Очолював сам Мендєлєєв! Вони беззастережно довели, що це ви самі рухаєте вашу тарілку.

— Самі?! По-перше, не тарілку, а блюдечко, по-друге, ти хоч раз спробував?

— І не стану. Існує задовільне наукове пояснення. І чіткий висновок: спіритизм є марновірством та забобоном. За-бо-бо-ном. І крапка.

Віра легким поштовхом скинула м'які домашні туфлі. Забралася на диван з ногами. Слабко заперечила:

— Проте воно рухається само. Розумієш — само.

— Дурниці! Це несвідомі рухи. Ваші же.

— В усіх? В усіх учасників сеансу?

Він фиркнув:

— Тремтіння рук складається. Чи просто груповий гіпноз. Медіумом може бути не кожен, так? Скоріше за все, людина, що володіє гіпнозом. А ви й радієте: духи! З того світу! Розмовляють з нами!

Він сміявся, а Віра дивилась на свої сірі туфельки. Сірі на візерунчастому килимі…

Ах, як Ваня помилявся! Зараз вона виразно відчувала присутність… Присутність зла. Батюшка говорив: біси. Може бути…

Жінка-медіум ще раз пророкотала замогильним голосом:

— Хто ти, що прийшов з того світу? Назви своє ім'я!

Вона була блідою. З темними півколами під очима. У химерному лискучому тюрбані. Немолода й некрасива.

Блюдце підскочило. Завмерло.

— Д! — дружно видохнули одразу три голоси.

Віра майже фізично відчувала холодні доторки мороку. Спиною, шиєю, потилицею.

Темрява поневолила її і тепер уже ні за що не відпустить.

Спрямовані з усіх боків на біле коло пальці тремтіли, блюдце ворушилось, як живе, рухалося…

— Е!

І Григорій також жартував: «Спіритизм зараз у моді. Ще б пак! Без телефону, без дроту можна з Наполеоном поспілкуватися! Живий він на вас і уваги б не звернув. А тут повинен відповідати на глупі-глупі питання».

Боже, як він помилявся!

Схилилися у напівтемряві голови, досередини, до живого блюдца, нависло над усіма те саме, страшне, невідворотне.

— М!

Навіщо? Навіщо нам знати його ім'я? Хто він? Прибулець з невідомого мороку, з імли пекла? Він не скаже правди, він обов'язково ошукає. І потягне за собою.

— О! — радістно прошепотіли всі, крім неї.

Ні, ні, тільки не це!

Вона хотіла забрати руки, але пальці немовби приклеїлися до страшного блюдца й віддалялися від нього лише на міліметрик.

Ні, вони не відпустять. Ніколи. Якщо ти потрапив у пазури темних сил…

Блюдечко знову завмерло.

Віра дико закричала й упала навзнак разом зі стільцем ще до того, як медіум та спірити встигли вимовити «Н».