Зодчий із пекла

За крок до розгадки

Зранку сонце засяяло, наче прожектор. Сніг виблискував, як морські брижі, сліпив очі. З дахів закапало.

Проте в бібліотеці на другому поверсі зависла гнітюча атмосфера. Напруженості й нервового очікування. Тут слідчий зібрав усіх причетних до жахливих злочинів у старону особняку.

Повіки декого з присутніх червоніли спогадами про безсонну ніч, у декого — запухли від міцного сну чи сліз. Ароматно вичахала кава, заздалегідь принесена турботливою економкою Надею.

Кінчев зайняв найвигіднішу позицію: у зручному кріслі, поруч з журнальним столиком, спиною до вікна. Недбало перебирав на колінах якісь неакуратно пописані документи. Ніби й не помічав пані Ярижську, що скромно примостилась у кріслі праворуч від нього — з пристойним сумом на обличчі й у пристойній чорній сукні, бліду й приголомшену баронесу Лесю, яка відсунулась на край канапи — подалі від похмурого та зніченого Борі Цокотюхи, знервованого й роздратованого дизайнера Буруковського — на сусідній канапі, поруч зі зведеною сестрицею Кріс, котра цього разу була в джинсах та миленькому дівчачому светрі й ледь помітно усміхалась — кінчиками губ, наче загадкова Джоконда. Великі сережки з намистинок та бісеру надавали її занадто короткій стрижці такої вишуканої жіночності, що дівчина скидалася навіть на одну з тендітних французьких кінозірок.

Нарешті Кінчев обвів поглядом присутніх. Прокурорським поглядом.

— Ви чули коли-небудь історію про наполеонівського солдата, який заснув на варті? — риторично спитав він і сам відповів: — Він сказав імператору крилату фразу: «Я прошу не закону, я благаю милості». Бажаю всім присутнім перейнятися змістом цієї фрази.

— Слушно, — солідно згодився Валентин Буруковський. — Вершина якнайбільше вимірюється безоднею, над якою вона здіймається.

— Хто це сказав? — поцікавився Кінчев.

— Тейяр де Шарден, — відповіла за брата Кріс і досить голосно відсьорбнула кави.

Ярижська поморщилася, Віктор Кінчев потер руки:

— Ну-с, якщо заперечень немає, приступимо.

Заперечень не було.

— Значить так, слідству відомо все.

Він зробив паузу і ще раз оглянув невеличку компанію, спостерігаючи за ефектом своїх слів.

Всі дивились якнайуважніше, лише Христина закашлялася — ніби поперхнулась.

— Але я хочу попередити: якщо ви, не перериваючи, вислухаєте мене, то, можливо, я згадаю, чого просив наполеонівський вояк. Комусь із вас це стане у пригоді. — Знову на хвилинку змовк і обвів присутніх кулеметною чергою швидких поглядів. — Почнемо з Аліни Зачепи. Бідолашна дівчина пала жертвою власної цікавості. Упіймала на гарячому одну присутню тут пані, яка вскочила в гречку зі своїм охоронцем…

— Ви, будь ласка, підбирайте… — скрикнула Ольга Володимирівна, але Кінчев підвищив голос:

— Я попередив!

Ярижська змовкла.

— Продовжу. Бідолашна дівчина пала жертвою тому, що упіймала на гарячому одну пані, яка не гребувала вскочити в гречку зі своїм охоронцем і щойно зізналася в цьому.

— Я ні в чому не… — почала пані Ольга, але не закінчила, зніяковіла та змовкла.

Слідчий, гречно їй кивнувши, вів далі:

— Але того дня Гапченко одержав «відставку», він здивувався, розсердився, наполягав. Підслухавши це, Аліна сприйняла подію як зазіхання охоронця на честь хазяйки і втрутилась. Гапченко злякався, дуже злякався. Досить тупуватий, він одначе розумів, що за звір пан Ярижський. Він злякався настільки, що втратив глузд і придушив Аліну. На очах колишньої коханки, яка також розгубилася. Бо знала, наскільки небезпечною особою був її чоловік. Нині покійний.

Ярижська тихенько схлипнула.

— Пан Ярижський давно дивував наші компетентні органи тим, що вмів іноді з’являтися в кількох місцях одночасно. У нього алібі знаходилося навіть у виграшних для слідства ситуаціях. Але й на це існує просте пояснення. Злочини чинили два брати. Дуже схожі між собою. Близнюки Кирило та Мефодій Свинаренки. Їхні однокласники розповіли, що хлопців плутав навіть рідний батько. Вони морочили голови вчителям, відповідаючи один за одного, школярам, влаштовуючи вигадливі розіграші. Проте великої любові та злагоди між братами не спостерігалося. Вони дуже часто билися один з одним. Щоправда, коли хтось хотів допомогти котромусь із них, то одержував від обох — проти чужих вони завжди об’єднувалися, ніде правди діти. За останні роки спільними зусиллями провернули багато темних справ. У тому числі відправили та продали за кордон чимало гарненьких дівчат. І лише одна з них помітила, що у одного з братів була невеличка відмітина на руці. Шрам. Від дитячих зубів.

Христина Буруківська усміхнулась і потерла свої передні зубки вказівним пальчиком — з ледь помітним перламутровим лаком на нігтику, точнісінько таким, як у баронеси Лесі, що склала руки під ніжним підборіддям і сумно кліпала припухлими повіками.

— Так вийшло, що Кирило набагато випередив брата. І в бізнесі, і в особистому житті. Мефодій затаїв образу й вирішив змінити ситуацію в найпростіший для злочинця спосіб — прибрати ближнього й посісти його місце. Тим більше, що розраховував на допомогу коханки, якою також була одна присутня тут пані. Але пані Ольга все розповіла чоловікові, і пастка чекала якраз на самого Мефодія. Братець вколошкав його по-простому, кухонним ножем. Прибрав одночасно і небажаного свідка, і суперника, і небезпечного ворога. Як тут не залякували Надю Щукіну, але вона второпала, що зниклий труп — ніяка не містика. І повідомила про ці підозри нас. Тим часом, думаючи, що номер пройшов, Кирило та його дружина вирішили спекатися й знахабнілого Колі Гапченка, який також почав помічати більше, ніж від нього вимагали на його посаді, наприклад, візити двох різних машин хазяїна до заднього ходу. Особливо його зацікавив факт їх майже одночасного прибуття з однієї й тією ж людиною за кермом. Ярижський демонстративно виїхав, щоб мати алібі, потім непомітно повернувся в машині дружини та зачаївся у таємній кімнаті, ключа від якої мав лише він. Пані Ольга викликала хлопця, ніби на побачення, заманила на балкон, привернула увагу до чогось внизу, а тим часом Кирило підхопив його ноги і скинув униз, на металеву огорожку. Звісно, спочатку штрикнувши ножем… А далі задуманий подружжям сценарій дещо порушився. Вірний чоловік Ярижський упізнав у баронесі стару знайому. Порівняв з дружиною не на користь останньої…

Пані Ярижська гордовито випросталась, наскільки це було можливим у глибокому м’якому кріслі, а слідчий ораторствував далі:

— І тоді дружина, зрозумівши, що небезпека нависла й над нею самою, почала діяти. Підклала під важку шафу знаряддя вбивства. Кирило його добре сховав і тому здивувався. Жінка заздалегідь причепила до шафи важіль, зроблений з її ж таки пасочка. Сильно потягла за нього…

— Ну й фантазія у вас! — не витримала Ярижська.

— Не гірша, ніж у вас, — блискавично парирував Віктор. — Та на більш реальній основі.

— Але де докази?

— А які вам більше до вподоби — свідчення очевидців чи фото?

Ольга фиркнула:

— Де ви їх візьмете?

— Уже взяв. У примари.

— Повірте, мені не до жартів!

— Тоді ще одна цікава історія…