Зодчий із пекла

Він вільно сидить на гнутому віденському стільці тап'є каву. Іронічні губи, мушкетерські вусики, модна борідка. На голові — капелюх, без умовностей — це відкрите вуличне кафе.

Поруч — вільний стілець, що начебто очікує співрозмовника, який десь затримався.

Але столик — лише один. Бронзовий. І стільці — бронзові. І цей приємний чоловік, і його бездоганний сюртук, і порожня чашечка — теж бронзові. Втім, чашка й блюдце не завжди порожні — у дощову погоду в них збирається вода.

А за ним — вітрини дорогих бутиків з ляльками-манекенами в розкішних убраннях. І хоча бронзовий чоловік навіки застиг наприкінці ХІХ або самому початку ХХ століття, таке сусідство йому явно по душі. Він любив радості життя. І якби міг повернути голову, помітив би мармурову дошку: в будинку навпроти через піввіку після нього жив відомий письменник. Зараз він теж дивиться в інший бік, але при зустрічі вони, мабуть, знайшли б про що поговорити, обоє були цікавими людьми: і письменник Віктор Некрасов, і наш знайомець Городецький, хрещений довгим ланцюжком імен: Лешек Дезідерій Владислав. Підданий Російської імперії, поляк, малоросійський архітектор, що закінчив життя в Ірані й нарешті відзначений пам'ятником в Україні.

Загалом, варто поїхати до Києва, пройтися Хрещатиком та збочити під арку Пасажу, щоб постояти поруч із Лешеком Дезідерієм Владиславом. І подумки сісти поруч з ним, і взяти зі столу й погортати його книгу «В джунглях Африки. Дневникъ охотника», яку автори пам'ятника дотепно приліпили до бронзової стільниці. Навіки.

І тоді вам раптом здасться, що вільний стілець призначений для його молодшого сучасника, людини ще незвичайнішої й трагічнішої долі.

Його надгробок не такий привабливий і перебуває в не настільки люднім місці, і згадують про нього два рази на рік — 9 травня й ближче до осені, у день звільнення від окупантів невеликого містечка Барвінківці.

Братська могила виглядає досить скромно — кілька плит з довгими рядами прізвищ загиблих на різних фронтах Великої Вітчизняної війни барвінківських уродженців, бетонний пам'ятник радянському солдатові з прапором в руках, серійний, ще багато таких височіє по містах і селах колишнього Радянського Союзу. Дві клумби, асфальтова доріжка та березова алея.

Про Григорія Василая і його товаришів, які врятували від знищення місто й палац, свідчить тільки напис: «Сержант і 7 невідомих червоноармійців, що загинули в бою за Барвінківці».

Правда, пам'ятником можна вважати й чудовий будинок-особняк у Барвінківцях — перший і єдиний витвір молодого архітектора.