Атлантида

6

Джек підняв бінокль і навів його на далеку цятку між небом і морем. Незважаючи на те, що було вже темно, він бачив щонайдрібніші деталі корабля: оптичний підсилювач світла робив зображення таким чітким, ніби спостереження відбувалося в сонячний день. Джек прочитав написану кирилицею назву корабля на борті: «Гриф».

«Як доречно», — подумав він. Корабель дійсно був зловісним пожирачем мертвоти, що нишпорить довкола місця вбивства, чекаючи слушної миті, аби схопити й поглинути плоди чужої праці.

Поруч із ним стояв Том Йорк.

— Проект 911, — сказав він, простеживши, куди дивиться Джек. — Росіяни називають їх кораблями супроводу, за класифікацію НАТО це відповідає фрегатам і корветам, тобто вартовим кораблям. Судно збудоване нещодавно, у зв’язку з подіями 2001 року, і призначене для антитерористичного патрулювання. Воно приблизно належить до типу наших кораблів класу «Сі», але де в чому є досконалішим. Механіка на ньому також переважає нашу. Дизельні двигуни вагою в дві тисячі тонн і потужністю в 52 тисячі кінських сил дозволяють кораблеві такого класу рухатися з крейсерською швидкістю у 36 вузлів. Турбореактивні прискорювачі на підводних крилах дають швидкість у 60 вузлів — майже як у легкого літального апарата. «Гриф» списали зовсім недавно, після чергового скорочення російської армії. Згідно з угодою, ухваленою в Осло, кораблі такого класу можна продавати лише країнам-членам Організації Об’єднаних Націй, тож це судно, можливо, продали таємно, ще до того, як воно вийшло з доків.

Джек зупинив погляд на відсіках, розташованих обабіч корми «Грифа», потім трохи повернув бінокль, щоб побачити передню гарматну турель, скеровану прямо на них.

Йорк помітив цей його рух.

— Стотридцятиміліметрові автоматичні гармати виробництва Тульського збройного заводу. Комп’ютеризована супутникова система наведення, що здійснює поправку в прицілюванні відразу після пострілу. Здатна стріляти бронебійними снарядами, що з відстані у двадцять миль проб’ють дірку в командному модулі «Сіквеста».

Вони стояли на вертолітному майданчику «Сіквеста». Прохолодний вітерець злегка ворушив прапор Міжнародного морського університету, піднятий на кормі. Дослідники з хвилюванням спостерігали, як Катя, одягнена в комбінезон ММУ, — більш відповідно до ситуації, ніж раніше, — веде в темряву один із човнів «Зодіак», що були на борті «Сіквеста». Подвійні двигуни потужністю в 90 кінських сил мали донести її до «Грифа» за лічені хвилини. Перед тим, як вона почала спускатися трапом, Джек крадькома відвів її вбік, щоб востаннє повторити правила керування «Зодіаком», а також нагадати поради Йорка й Гові щодо того, як слід діяти, коли ситуація раптом вийде з-під контролю.

Після відплиття Каті минуло лише двадцять хвилин, а чекання вже стало нестерпним. Щоб скерувати мислення Джека в більш конструктивне річище, Костас вирішив провести телеконференцію з Діленом і Гібермаєром, тож чоловіки пішли за капітанський місток, до технічного приміщення «Сіквеста».

Костас увів команду, і монітор перед ними засвітився, показавши Ділена й Гібермаєра так само чітко, наче вони сиділи за цим самим столом. Джек підсів ближче до Костаса, щоб їхні зображення були однаково чіткими. Телеконференція була зручним способом закінчити наукову дискусію, хоча, подумав Джек, їм бракуватиме Каті з її дослідницьким досвідом. Ділен і Гібермаєр затрималися в Александрії, чекаючи новин із «Сіквеста». Костас уже встиг розповісти їм про загрозу, яку становив «Гриф».

— Професоре Морісе, мої вітання, — сказав Джек.

— Джеку, радий тебе знову бачити, — промовив Ділен. — Я хотів би почати з того, на чому ми зупинилися: я маю на увазі символ.

Натисканням клавіші вони викликали на екран кілька відсканованих раніше зображень. У нижньому правому кутку монітора з’явилося зображення чудової знахідки Костаса, неймовірного золотого диска з мінойського корабля. Дивні символи на поверхні були піддані цифровій обробці і стали набагато чіткішими.

Гібермаєр нахилився вперед:

— Джеку, ти казав, що вже бачив цю штуку посередині аркуша.

— Так. Знаки, обернені до краю, всі ці голівки та весла… Коли ми летіли з Александрії, я раптом усвідомив, де їх бачив. На дисках із Феста.

Костас із цікавістю дивився, як Джек викликає на екрані зображення двох гончарних дисків, дуже схожих між собою та вкритих спіральною смугою крихітних символів. Один із знаків був геть тотожний із символом на папірусі та на золотому диску. Решта знаків, здавалося, належали до іншого світу, особливо це стосувалося маленьких голів із гачкуватими носами та зачісками «ірокез».

— Ацтеки? — висловив припущення Костас.

— Непогана спроба, але ні, — відповів Джек. — Шукай набагато ближче. Мінойський Крит.

— Диск, розташований на екрані ліворуч, було знайдено біля палацу міста Фест майже століття тому. — Ділен натиснув кнопку, і на екрані з’явилося зображення широкого кам’яного подвір’я, що виходило на рівнину, за якою височіли увінчані сніговими шапками гори. За секунду диски повернулися на екран. Ділен продовжував:

— Їх зроблено з глини, діаметр становить приблизно шістнадцять сантиметрів, а символи відбито з обох боків. Деякі з них ідентичні, відтиснені одним штампом.

Ділен збільшив зображення правого диска.

— А цей з’явився рік тому, його знайшла французька експедиція.

— А що відомо про час виготовлення? — поцікавився Гібермаєр.

— Палац було залишено в шістнадцятому столітті до нашої ери, після виверження Тіри. На відміну від Кноського палацу, мешканці до нього так і не повернулися. Тож диски було втрачено приблизно тоді, коли затонув ваш корабель.

— Але не виключено, що ці речі слід датувати більш раннім періодом, — зауважив Джек.

— Значно ранішим, — у голосі Ділена почулися вже знайомі присутнім нотки збудження. — Костасе, що вам відомо про термолюмінісцентне датування?

На обличчі Костаса з’явився спантеличений вираз, але він таки відповів:

— Якщо ви закопаєте кристали мінералів, вони поступово забиратимуть радіоактивні ізотопи з навколишніх речовин. Цей процес триватиме доти, доки рівень радіації не стане однаковим. Якщо після цього ви підігрієте мінерали, захоплені ними електрони виходитимуть у вигляді сяйва.

Схоже, Костас почав здогадуватися, навіщо поставили це запитання:

— Коли ви нагріваєте кераміку, вона випромінює накопичену термолюмінісценцію, зменшуючи вміст цих часток у матеріалі. Якщо керамічний виріб знову закопати, він почне по-глипати ізотопи з установленою швидкістю. Знаючи швидкість і рівень термолюмінісценції навколишніх осадових порід, можна датувати кераміку, нагрівши її та заміривши рівень термолюмінісценції.

— І наскільки точно? — поцікавився Ділен.

— Нещодавно за допомогою методів оптично стимульованого світіння вдалося повернутися на 500 тисяч років у минуле, — відповів Костас. — Це датування випаленої кам’яної плити, знайденої на місці найстарішої в Європі неандертальської стоянки. Для випаленої в печі кераміки, що вперше з’явилася в п’ятому тисячолітті до нашої ери на Близькому Сході, використання означеної методи за сприятливих умов дозволило датувати зразок із точністю до кількасот років.

Після того як Костас почав працювати в ММУ, він став майже експертом в археології. Його надихало переконання, що всі завдання, які ставить Джек, колись буде розв’язано за допомогою точної науки.

— Другий диск, знайдений минулого року, теж був випалений, — сказав Ділен і взяв до рук якийсь аркуш. — Його фрагмент надіслали до Оксфордської лабораторії термолюмінісценції для здійснення аналізу. При цьому застосовувалася нова стронцієва технологія, що дозволяє датувати зразок іще точніше. Я щойно дістав результати.

Присутні мовчки чекали продовження.

— Із точністю до ста років можна сказати, що диск було випалено в 5500 році до нашої ери.

Вражені вчені дружно вдихнули повітря.

— Неможливо, — пирхнув Гібермаєр.

— Це трохи раніше, ніж дата затоплення нашого корабля! — заявив Костас.

— Лише на чотири тисячі років раніше, — тихо уточнив Джек.

— За два тисячоліття до зведення палацу у Кносі, — Гібермаєр досі хитав головою. — Лише за кілька століть після того, як на Криті розпочавсь обробіток ґрунту. Що ж до письма, то воно на дві тисячі років давніше від перших відомих нам зразків. Близькосхідний клинопис та єгипетські ієрогліфи з’явилися лише наприкінці четвертого тисячоліття до нової ери.

— Так, усе це здається неймовірним, — відповів Ділен. — Але незабаром ви зрозумієте, чому я настільки переконаний у правдивості даних.

Джек і Костас уважно спостерігали, як Ділен вставив у дисковід свого ноутбука компакт-диск і приєднав проектор. Зображення на керамічному диску заступилося символами, розташованими один під одним: схоже, вони були згруповані у слова. Присутні побачили, що Ділен застосовував для тлумачення символів ту саму техніку, що й для аналізу грецького письма на папірусі.

Джек увімкнув режим телеконференції, й вони знов опинилися віч-на-віч із Діленом і Гібермаєром, які перебували у двохстах милях від них, в Александрії.

— Це символи з фестських дисків, — сказав Джек.

— Саме так. — Ділен клацнув клавішею, і на екрані вкотре з’явилося зображення двох дисків, цього разу в нижньому лівому кутку.

— Найбільше спантеличувало вчених те, що диски майже ідентичні, за винятком однієї дуже важливої деталі. — Професор почав пересувати екраном курсор. — На одному боці, який я називаю аверсом, обидва диски мають по сто двадцять три символи. Обидва набори символів розбиті на групи. Кількість груп — тридцять одна. Кожна з них налічує від двох до семи знаків. Разом на обох дисках наявні сорок п’ять окремих символів. Частота їхнього нанесення також тотожна. Наприклад, зачіска «ірокез» зустрічається тринадцять разів, людина в русі — шість разів тощо. На реверсі майже те саме, якщо не враховувати, що тут тридцять слів і сто вісімнадцять символів.

— Але порядок символів і групування відрізняються, — зауважив Джек.

— Саме так. Подивіться на перший диск. Людина, що йде, та дерево — тричі. Сонячний диск плюс голова із зачіскою «ірокез» — вісім разів. І двічі абсолютна послідовність зі стріли, жезла, весла, човна, волячої шкіри та людської голови. На другому диску жодна з цих груп не зустрічається.

— Темний ліс… — пробурмотів Костас.

— Гадаю, диски зберігалися разом, створюючи пару, один із них був зрозумілим, а інший безглуздим. Той, хто це вигадав, напевно хотів сказати, що має значення лише тип, кількість і частота використання символів, а не їхні асоціації. Це був ребус, спосіб відвернути увагу від групування символів, відволікти зацікавлених осіб від пошуків відповідей у такій послідовності.

— Але цей сенс напевно існує! — нетерпляче перервав Ділена Костас і клацнув «мишею», щоб висвітлити поєднання символів на першому диску. — Човен поряд із веслом. Людина, що йде кудись. Чоловік із зачіскою «ірокез» завжди дивиться в одному напрямку. Сніп кукурудзи. Круглий символ, — за припущенням, сонце, — наявний приблизно в половині груп. Це, так би мовити, подорож, може, не справжня, але подорож крізь час, зображення зміни пір року.

Ділен усміхнувся:

— Саме так уважають учені, впевнені, що перший диск містить якесь повідомлення, отже, являє собою не просто прикрасу. І послідовність знаків на ньому, схоже, має суттєвіше значення, ніж на другому дискові.

— Але…

— Але це теж, можливо, є елементом ребуса. Той, хто зробив перший диск, може, навмисне розташував поряд символи із близьким значенням, такі як човен і весло, бо сподівався, що люди намагатимуться розшифрувати повідомлення лише в такий спосіб.

— Але весло та човен — це майже невід’ємні речі, — заперечив Костас.

— Лише у значенні піктограми, тобто коли під веслом мається на увазі весло, а під човном — човен. Весло та човен, зображені разом, можуть означати пересування водою, морські перевезення, рух, нарешті.

— Піктограми були найдавнішою формою письма, — додав Гібермаєр. — Але навіть найперші єгипетські ієрогліфи не всі були піктограмами.

— Символ також може бути фонограмою, тобто об’єкт символізує звук, а не річ або дію, — продовжував розповідь Ділен. — Скажімо, ми могли б використовувати весло на позначення літери «в» чи складу «ве».

Костас повільно, наче неохоче, кивнув.

— Тож ви вважаєте, що символи на дисках можуть бути чимось на кшталт алфавіту? — спитав він.

— Так, але не у повному розумінні цього слова. Найпершим варіантом нашої абетки був північний семітський пращур фінікійського алфавіту другого тисячоліття до нашої ери. Особливістю цієї системи знаків було вживання окремого символа для всіх головних голосних і приголосних звуків. Попередні системи в цілому ґрунтувалися на складах. Саме так ми тлумачимо мінойську та мікенську системи письма, або, як їх ще називають, лінійне А та лінійне Б.

Ділен натиснув на клавішу, і на екрані знову з’явилися золоті диски.

— Отже, ми повертаємося до ваших знахідок із затонулого корабля, — сказав він.

Він збільшив масштаб зображення, великим планом показавши загадковий символ, глибоко викарбуваний в центрі диска. Потім з’явилася інша картинка — чорна плита неправильної форми, вкрита трьома окремими смугами дрібних символів.

— Камінь із Розетти? — здивовано промовив Гібермаєр.

— Як вам відомо, єгипетський експедиційний корпус Наполеона містив у своєму складі також кількох учених і художників. Це було найсенсаційніше їхнє відкриття, здійснене неподалік від Саїса на рукаві Нілу під назвою Розетта. — Ділен послідовно виділяв кожен фрагмент тексту, починаючи з першого. — Єгипетські ієрогліфи. Єгипетське демотичне письмо. Давньогрецьке письмо. Двадцять років потому філолог Шампольйон зрозумів, що це три переклади того самого тексту, тримовний указ, виданий Птоломеєм П’ятим у 196 році до нашої ери, коли в Єгипті панували греки. Шампольйон скористався зі свого володіння давньогрецькою, щоб перекласти два інші тексти. Камінь із Розетти був тим ключем, за допомогою якого вченим удалося розшифрувати ієрогліфи.

Ділен натиснув на клавішу, й зображення каменя знову заступилося картинкою золотих дисків.

— Наразі не звертаймо уваги на те, що в центрі, а зосередьмося на символах, зображених по краю. — Він послідовно висвітлив три смути, починаючи із зовнішньої. — Мікенське письмо. Мінойське письмо. Фестські символи.

Джек подумки вже дійшов того самого висновку, але підтвердження його здогаду змусило серце шалено закалатати.

— Отже, джентльмени, ми маємо свій власний камінь із Розетти.

Ділен розповів, що мікенці, які захопили Крит після виверження Тіри, не мали власного письма, а запозичили символи від мінойських мореплавців, що торгували з материковою Грецією. Невдовзі після Другої світової війни мікенське письмо було блискуче розшифроване: в ньому впізнали ранню версію давньогрецького письма. Але мова мінойців до початку нинішнього року, коли знайшли найбільше в історії сховище їхніх табличок у Кносі, залишалася загадкою. На щастя, деякі з табличок виявилися двомовними: той самий текст був написаний як мінойською лінійною А, так і мікенською лінійною Б. Тепер золотий диск надавав чудову можливість розшифрувати символи фестських дисків.

— У Кносі не знаходили фестських символів, тому двомовних текстів не існує, — вів далі Ділен. — Я припускав, що цієї мови так і не вдасться зрозуміти, адже вона суттєво відрізнялася як від мінойської, так і від мікенської грецької.

Присутні мовчки слухали, як Ділен паралельно аналізував мінойський і мікенський тексти на золотому диску; демонструючи їхню схожість, він наводив приклади інших знахідок епохи критського бронзового віку. Він розташував усі символи рядками та стовпцями, порівнюючи їх.

— Я розпочав із першого фестського диска, знайденого сто років тому, — сказав Ділен. — Я гадав, що він важливіший за інші.

Він клацнув по клавіатурі, висвітливши тридцять одну групу символів з аверсу диска поряд із їхнім фонетичним перекладом.

— Ось так: я читав від центру назовні, згідно з напрямком руху та погляду людини, зображеної на диску. Саме так, здавалося б, підказує логіка.

Джек швидко переглянув рядки.

— Я не впізнаю жодних слів ані сполучень складів, властивих мінойському чи мікенському письму.

— Боюся, ти маєш рацію. — Ділен знову натиснув на клавішу, і на екрані з’явилися ті самі групи символів, але розташовані інакше. — Ось це — зворотній порядок, по спіралі від краю диска до центру. Результат той самий — абсолютно нічого.

Екран згас, і на коротку мить запанувала тиша.

— А другий диск? — спитав Джек.

Вираз обличчя Ділена був майже непроникним, його збудження виявлялося лише в натяку на посмішку. Він клацнув по клавіатурі, знову вишикувавши на екрані групи символів.

— Ось, по спіралі назовні.

Спершу Джек не помітив жодних зрозумілих сполучень, і його серце на мить стиснула зневіра. Але потім деякі пари знаків почали здаватися дещо знайомими.

— Це вже щось, але символи розташовані не зовсім так, як треба, — промовив він.

Ділен чекав, надаючи йому змогу як слід розглядіти зображення.

— Повернися до початку, — підказав професор.

Джек уважніше вдивився в екран і раптом ляснув по столі долонею:

— Ну звичайно!

Ділен уже не стримувався: його обличчі осявала широка посмішка. Він востаннє клацнув по клавіатурі, і послідовність символів з’явилася у зворотному порядку. Джек різко вдихнув повітря.

— Неймовірно! — промовив він. — Цей диск датований періодом, що розпочався більш ніж за два тисячоліття до бронзового віку, але на ньому зафіксовано мову мешканців Криту часів затоплення нашого корабля!

Помовчавши, він невпевнено, наче сам не вірив у свої слова, додав:

— Це мінойське лінійне А.

Цієї миті у каюті «Сіквеста» пролунав виклик системи внутрішнього зв’язку, миттєво розвіявши чари.

— Джеку, негайно виходь на палубу. На «Грифі» щось відбувається.

У голосі Тома Йорка відчувалося хвилювання.

Джек скочив на ноги й побіг до містка. Костас тримався позаду. За кілька секунд чоловіки опинилися поруч із Йорком і Гові, очі яких не відривалися від мерехтливої плями біля самого горизонту.

У морі щось рухалося. Невдовзі стало зрозуміло: це назустріч хвилям летів катер «Зодіак». Потім чоловіки спромоглися розгледіти й Катю за кермом. Її довге волосся тріпотіло на вітрі. Джек схопився за леєр і на мить заплющив очі: напруга останніх годин заступилася хвилею полегшення. «Дякую тобі, Боже, що з нею все гаразд», — про себе промовив він.

Костас приязно дивився на друга. Він знав Джека досить добре, щоб зрозуміти, про що той зараз думав.

Катер наблизився до корабля та знизив швидкість, і тоді почувся новий звук: віддалене ревіння потужних дизелів. Джек схопив прилад нічного бачення та навів його на обрій. У видошукачі з’явився корпус «Грифа», низький і лиховісний. Раптом за кормою постала гора білої піни, добре помітна у світлі бортових ліхтарів. Повільно, ліниво, наче звір, якому немає чого боятися, «Гриф» описав широку дугу та поплив у темряву. Ще довго після того, як корабель проковтнула ніч, на поверхні моря залишався помітний кільватерний струмінь.

Джек опустив прилад нічного бачення та перевів погляд на жінку, що тільки-но пристала до борту «Сіквеста». Катя помітила цей погляд, усміхнулась і помахала рукою. Джек дуже тихо, так, що навіть Костас ледь його почув, сказав:

— Катю, ти справжній янгол!