Атлантида

7

Гелікоптер низько летів над узбережними горами західної Туреччини. Шум його ґвинта відлунював у глибоких бухточках, що порозрізували берегову лінію. На сході рожеве сяйво світанку заливало нерівні контури Анатолійського плато, а на заході поступово поставали з ранкового серпанку примарні обриси островів Егейського моря.

Джек потягнув за важіль та ввімкнув автопілот. Тепер гелікоптер докладно триматиметься курсу, введеного в бортовий комп’ютер, курсу, що пролягає на північний схід. До мети подорожі залишалося подолати п’ятсот морських миль.

У навушниках почувся знайомий голос.

— Цей золотий диск для мене й досі загадка, — сказав Костас. — Я припускаю, що його створено приблизно в 1600 році до нашої ери, незадовго до загибелі того корабля. Втім, символи на зовнішній смузі асоціюються з другим фестським диском із Криту, датованим чотирма тисячоліттями раніше.

До розмови приєдналася Катя:

— Мене вражає те, що перші мешканці Криту епохи неоліту вже розмовляли мовою бронзового віку. Розшифрування цього тексту професором Діленом спричинить революцію в наших уявленнях про джерела давньогрецької цивілізації.

Після того, як попереднього вечора Катя так вдало владнала справу з «Грифом», Джек досі перебував у піднесеному стані. Така розв’язка дещо нагадувала диво, й він добре це розумів. Зі слів Каті, вона показала Асланові фотографії римського корабля, який Джек досліджував минулого тижня, й переконала бандита, що вони знайшли там лише керамічні амфори, тож корабель не був вартий його уваги. Що ж до «Сіквеста», то він, як запевнила Аслана Катя, стоїть тут лише для того, щоб перевірити нову навігаційну систему.

Джек був переконаний, що цим справа не обмежилася, що Катя щось від нього приховує: або не хоче розповісти всього, або не може. Скільки він не намагався витягти з неї відповідь, вона тримала язика за зубами. Джек надто добре знав тіньовий світ нелегальних операцій, відкотів і хабарів, у якому були змушені жити та працювати мешканці країн колишнього Радянського Союзу. Безумовно, Катя вміла орієнтуватись у цьому світі.

Тривога, що тихенько й ненастанно гризла Джека весь час, поки тривала телеконференція з Александрією, поступилася місцем усеосяжному бажанню продовжувати пошуки. Відпочивати після повернення Катя відмовилася та відразу ж приєдналася до Джека й Костаса, які міркували над планом затонулого корабля та своїми подальшими діями. Тепер, коли вони знали, що пошукам більше нічого не загрожує, ентузіазм невпинно штовхав їх уперед.

Лише тверда впевненість Каті в тому, що «Гриф» не повернеться, переконала Джека здійснити цей ранковий виліт. Черговим пунктом їхнього розкладу мало бути відвідування рідного брата «Сіквеста», корабля на ім’я «Сі-Венчер», що перебував у Чорному морі. Але повідомлення про надзвичайне відкриття поблизу північного узбережжя Туреччини багато чого змінювало.

— Ви досі не знаєте, — повідомив своїм друзям Джек, — що тепер ми маємо результати незалежної експертизи з датування нашого золотого диска. Вони надійшли електронною поштою, поки ви спали.

Він передав Костасові, який сидів у кріслі другого пілота, клаптик паперу. За мить у навушниках почувся радісний вигук.

— Гідратаційне датування! Вони таки зробили це!

Костас опинився у своїй стихії: коли йшлося про перевірені наукою речі, а не про слизькі теорії, він завжди почувався набагато впевненіше.

— Цю техніку вдосконалили саме в нашому університеті, — пояснив він Каті. — Поверхня деяких мінералів із часом поглинає певну кількість вологи. Гідратаційна кора відновлюється на поверхнях, оброблених людиною, тож цю методу застосовують для датування кам’яних і металевих предметів.

— Класичним прикладом є обсидіан, — додав Джек. — Гладкий вулканічний камінь, знайдений в Егейському морі лише на острові Мелос. Обсидіанові інструменти зі стоянок мисливців і збирачів плодів на материковій Греції піддали гідратаційному датуванню й дістали результат: 12 тисяч років до нашої ери. Це завершення льодовикового періоду. Маємо найдавніший доказ існування морської торгівлі у стародавньому світі.

— Досі гідратаційне датування золота було можливе лише за використання високоточного обладнання, — сказав Костас. — ММФ зацікавився подібними дослідженнями тому, що ми досить часто знаходимо золото.

— То яку дату вони дістали? — спитала Катя.

— Три смуги символів було викарбувано в середині другого століття до нашої ери. Це приблизно 1600 рік плюс-мінус сто років.

— Це добре узгоджується з датою загибелі нашого корабля, — зауважила жінка.

— Навряд чи ця дата могла б бути набагато ранішою, — сказав Джек. — Внутрішня смуга — це мікенське письмо, яке тоді щойно виникло.

— Але це лише датування символів: адже йдеться про час, коли вони були викарбувані на поверхні металу. Час виливання самого металу теж можна встановити. — Костас говорив із погано прихованим хвилюванням. — Сам диск давніший. Набагато давніший! А той центральний символ був на ньому від самого початку. Є якісь припущення? — Костас кілька секунд помовчав. — Диск було створено приблизно в шеститисячному році до нашої ери!

Стояв чудовий літній ранок, прозорий аж до самого обрію. Гелікоптер летів над північно-західним краєм Туреччини до Дарданелльської протоки, вузького каналу, що відокремлює Європу від Азії. На сході протока переходить у Мармурове море, яке потім знову звужується в Босфор, протоку, що веде до Чорного моря.

Джек дещо змінив курс, заданий автопілотові, й подивився праворуч. З пункту, в якому вони зараз перебували, було добре видно Галіполі, мис, схожий на велетенський палець, що вганявся далеко в Егейське море. Цей мис являє собою північний берег Дарданеллів. Поблизу — узвишшя Гісарлик, те саме місце, на якому була розташована легендарна Троя. У цьому місці завжди вирували історичні події: тут самі умови ландшафту сприяли переміщенню величезних мас людей із півдня на північ та зі сходу на захід, починаючи з епохи перших людиноподібних і закінчуючи часом поширення ісламу. Тут упродовж історії відбулося безліч кровопролитних конфліктів, від облоги Трої до різанини в Галіполі, що сталася три тисячоліття потому, під час Першої світової війни.

Для Джека й Костаса ця земля була не якоюсь примарною територією, а добре знаною робочою ділянкою, з якою пов’язано чимало досягнень. Саме тут під час служби на військовій базі НАТО в Ізмірі вони проводили свої перші спільні розкопки. Якийсь фермер натрапив неподалік від старовинної Трої на почорнілі шматки деревини та фрагменти бронзового обладнання. Розкопки показали, що на тому місці за часів бронзового віку пролягала берегова лінія. На березі, вкритому висохлою сіллю, було знайдено залишки багатьох галер, спалених під час військових дій приблизно в 1150 році до нашої ери.

Це було сенсаційне відкриття, перші в історії знахідки, пов’язані безпосередньо з Троянською війною. Вони змусили деяких учених серйозніше поставитися до легенд, відкинутих раніше як недостовірні. А для Джека ця подія стала визначальною: напівзабута пристрасть до археології та нерозв’язаних таємниць минулого спалахнула в його душі з новою силою.

— Гаразд, спробуймо вишикувати все це в досконалу систему.

Костас намагався визначити єдине підґрунтя для неймовірних відкриттів останніх днів.

— Спершу в Єгипті було знайдено папірус, який доводить, що Платон не вигадав історію Атлантиди. Приблизно у 580 році до нашої ери грекові на ім’я Солон її продиктував єгипетський жрець. Ця історія сягала такої давнини, що кількома тисячами років передувала епосі фараонів.

— Папірус довів, що в історії Платона чимало плутанини, — нагадав Джек.

— Розповідь так і не потрапила до широкого загалу, оскільки її було викрадено й загублено. Вцілів лише шматочок тексту, в якому йшлося про загибель мінойців у середині другого тисячоліття до нашої ери та згадувалося те, що Солон міг називати Атлантидою. У нього порушилась пам’ять, і плутанина в думках спричинилася до того, що потім учені почали ототожнювати історію Атлантиди з виверженням Тіри і знищенням палаців на Криті.

— Це єдине тлумачення, схоже на правду, — сказав Джек.

— Тепер ми знаємо, що Атлантида була не континентом і не островом, а чимось на кшталт фортеці. Вона стояла на узбережжі поблизу широкої долини, за якою здіймалися високі гори. Чомусь фортецю було увінчано символом бика. У кількох днях подорожування від неї був розташований поріг, а між порогом та Єгиптом лежало море з групою островів. Десь між п’ятим і шостим тисячоліттями до нашої ери Атлантида зникла під хвилями.

— А ще маємо головоломку з дисками, — промовила Катя.

— Папірус і диски пов’язані між собою цим символом. І там, і там він абсолютно однаковий — літера «Н» із чотирма рисочками з двох боків.

— Гадаю, можна з упевненістю назвати його символом Атлантиди, — запропонувала Катя.

— Він єдиний не має жодного відношення до мікенського та мінойського лінійного письма, — сказав Джек. — Можливо, цей знак ототожнювали з назвою Атлантиди, щось на зразок бика мінойського Кносу чи сови класичного періоду Афін.

— Мене збиває з пантелику одна річ, — заявив Костас. — Навіщо ці диски і керамічні, і золотий, — взагалі були створені? Моріс Гібермаєр говорив, що священне знання передавалося з вуст у вуста, від одного верховного жерця до іншого. Метою цього було зберегти цілісність і таємність знань. То навіщо треба було створювати дешифратор у формі дисків?

— Маю щодо цього певну теорію, — промовив Джек.

На панелі приладів спалахнув червоний вогник. Джек миттєво вимкнув автопілот, перейшов до ручного управління і підключив два додаткові баки з паливом, необхідні для довгих перельотів. Знов увімкнувши автопілот, він уставив компакт-диск у бортовий комп’ютер та опустив зі стелі кабіни мініатюрний екран. З’явилося зображення яскравого каравану баркасів, що залишали місто. Його мешканці спостерігали за цим із ретельно вимальованих будинків на березі.

— Це знімок відомої фрески, знайденої у шістдесятих роках у так званому Адміральському будинку, що розташовувався в Акротірі на острові Тіра. Здебільшого її тлумачать як зображення якоїсь церемонії: можливо, то була ініціація одного з новообраних верховних жерців.

Він натиснув на клавішу, і картинка заступилася зробленою з повітря фотографією: це було зображення залишків стін і балюстрад, що виступали з-під поверхні гори.

— Минулорічний землетрус, що пошкодив Парфенон, також спричинив опущення частини узбережної скелі на другому за розмірами острові у групі Тіри: йдеться про Палео-Камені, або «давно згорілий». Як наслідок, з’явилися руїни споруди, схожої на гірський монастир. Більша частина відомої нам інформації про релігію мінойців надійшла з так званих вершинних святилищ, храмів, розташованих на пагорбах і горах Криту. Вважають, що святилище на Тірі було найбільшим з усіх.

— Житло богів, вхід до нижнього світу? — промовив Костас.

— Щось подібне, — відповів Джек. — Коли сталося виверження Тіри, верхнє святилище розлетілося на мільйон шматків. Неподалік від кратера розташовувалася будівля релігійної громади, яку геть засипало попелом і пемзою.

— І як це пов’язується з твоєю гіпотезою щодо дисків? — нагадав Костас.

— Я наближаюся до неї, — сказав Джек. — Спершу розгляньмо ситуацію з нашим кораблем. Усе свідчить про те, що він затонув незадовго до виверження Тіри.

Костас і Катя закивали на знак згоди.

— Мені здається, що це був не просто корабель заможного торговця. Згадайте про вантаж на борті. Золоті потири й намиста. Статуї із золота та слонової кістки, деякі розміром з людину. Церемоніальні посудини, вирізані з рідкісного єгипетського порфіру. Ритон у формі бичачої голови. Багатство, яке навряд чи хтось наважиться довірити одному-єдиному кораблеві.

— То до чого ти ведеш? — спитав Костас.

— Гадаю, ми знайшли скарб верховних жерців Тіри, найцінніше сховище всієї цивілізації бронзового віку. Мені здається, диски становили для верховних жерців найбільшу цінність. Золотий диск був найдавнішим, його виносили тільки для найважливіших церемоній. Спочатку інших позначок, окрім центрального символу, на ньому не було. Керамічний диск, давніший за два фестські, був табличкою для записів, а не священним предметом. Він містив ключ до знань, але той ключ був записаний старовинними символами, розшифрувати які могли лише верховні жерці. Після першого, відносно слабкого землетрусу верховний жрець вирішив, що це було попередження про близький кінець світу, і наказав витиснути ці символи на золотому диску. Вони являли собою словник, список стародавніх символів керамічних дисків і відповідні тексти мінойського та мікенського лінійного письма. Будь-який письменний міноєць зрозумів би, що ці групи складів були давньою версією його рідної мови.

— Тож це був, так би мовити, страховий поліс, — сказала Катя. — Сукупність кодів, за допомогою яких можна було прочитати керамічний диск у разі загибелі всіх жерців.

— Так, — обернувся до неї Джек. — Поруч із цим величним ритоном у формі бичачої голови водолази знайшли купу паличок з ебоніту та слонової кістки, вкритих вишуканими зображеннями великої богині-праматері. Ми гадаємо, що це були ритуальні жезли мінойців, щось на зразок кардинальських чи архієпископських патериць. Припускаю, на цьому кораблі був сам верховний жрець, який залишив острівне святилище.

— А фестські диски?

— Наказавши викарбувати на золотому диску символи, верховний жрець також звелів зробити копію старовинного керамічного диска, яка б на перший погляд містила той самий текст, але насправді була безглуздою.

Професор Ділен припустив, що копія мала вказати зацікавленим хибний шлях, заохотивши їх шукати відсутній сенс символів. Лише жерці розуміли значення тексту й мали доступ до переліку відповідностей, уміщеному на золотому диску.

— Але як диски опинилися у Фесті? — поцікавився Костас.

— Гадаю, спершу вони зберігалися в тому самому сховищі, що й золотий диск, в одному з храмів Тіри, — відповів Джек. — Верховний жрець відіслав їх першим кораблем, якому вдалося досягти Криту. Фест — місце, цілком придатне для зберігання реліквій: він розташований високо над рівнем моря, а від вулкана захищений горою Іда на півночі.

— Окрім того, він був релігійним центром, — додала Катя.

— Поруч із палацом лежить Гагія Тріада, комплекс руїн, що тривалий час спантеличував археологів. Саме там із різницею у сто років знайшли обидва диски. Ми вважаємо, що там існував заклад на кшталт семінарії, центру підготовки жерців, яких потім відсилали до вершинних святилищ.

— Але і Фест, і Гагія Тріада були зруйновані під час виверження, — промовила Катя. — Землетрус зрівняв їх із землею, і люди більше не селилися там. Тож диски були поховані в руїнах уже через кілька днів після своєї появи на острові.

— У мене залишилося тільки одне запитання, — сказав Костас. — Звідки верховний жрець саїського храму в дельті Нілу знав про Атлантиду майже через тисячу років після виверження Тіри і втрати цих дисків?

— Я вважаю, що єгиптяни знали цю історію з того самого прадавнього джерела, самостійно збереженого в кожній цивілізації. Це знання було священним і передавалося з покоління в покоління без змін. Воно доводить тотожність символів Атлантиди на папірусі та на диску.

— Маємо дякувати Солонові, — зауважила Катя. — Якби він не скопіював ретельно цього символу й не написав поряд грецького слова «Атлантида», нас би тут не було.

— Фестські диски не були б цінними, адже вони зроблені з глини, — розмірковував Костас. — Мають значення лише символи, зображені на них. Але диск із затонулого корабля — суцільне чисте золото, можливо, найбільший зливок, уцілілий з доісторичних часів. — Він повернувся на своєму кріслі та уважно подивися Джекові в обличчя. — Щось підказує мені: знахідка допоможе розв’язати чимало важливих таємниць, треба лише знати, чого саме шукати.

Вони вже пролетіли Мармурове море й зараз рухалися над Босфором. На зміну чистому повітрю Егейського моря прийшов смоґ величезного Стамбула. Можна було лише розгледіти Золотий Ріг, мис, на якому грецькі колоністи у восьмому столітті до нашої ери заснували Візантію. На мисі було видно палац Топкапі, колишнє втілення східного декадансу, а нині один із найкращих археологічних музеїв у світі. Біля узбережжя моря височіли великі мури Константинополя, столиці Візантійської імперії, східної спадкоємиці Риму, завойованої турками лише в 1453 році.

— Одне з моїх найулюбленіших міст, — заявив Джек. — Щойно тобі здасться, що ти навчився в ньому орієнтуватись, як воно відкриває перед тобою незліченні історичні скарби.

— Коли все скінчиться, привези мене сюди, — попросила Катя.

Попереду простягалося Чорне море, узбережжя якого здавалося нескінченним. Система супутникового наведення показувала, що до мети їхньої подорожі треба летіти точно на схід. Це місце було розташоване приблизно в десятьох морських милях на північ від турецького порту Трабзон. Джек знайшов у діапазоні надвисоких частот канал, що належав ММУ, і, увімкнувши шифрувальний пристрій, налаштувався на зв’язок із «Сі-Венчером».

За декілька секунд у правому нижньому кутку екрана замиготів синій вогник.

— Ми дістали електронне повідомлення.

Джек двічі клацнув «мишею» і став чекати на появу адреси.

— Нам пише професор Ділен. Сподіваймося, що він переклав текст на фестському диску.

Від нетерпіння Катя аж нахилилася вперед. Нарешті на екрані з’явилися слова.

Вони мовчки перечитали переклад кілька разів. Костас заговорив перший. Там, де інші бачили лише загадку, його розум, як завжди, шукав практичного змісту.

— Це не шарада, а мапа місцеперебування скарбів.