Атлантида

1

— Ніколи не бачив нічого подібного!

Ці слова промовив водолаз, що тільки-но з’явився на поверхні за кормою дослідницького корабля. Голос чоловіка тремтів від хвилювання. Підпливши до трапа, він зняв ласти й маску, передав їх тим, хто його стрічав, і насилу піднявся з води. Важкий водолазний костюм змусив його на мить утратити рівновагу, але його підхопили та допомогли ступити на палубу. Водолаза відразу обступили члени команди, що з нетерпінням чекали розповіді.

Джек Говард зійшов із капітанського містка і всміхнувся до приятеля. Він і досі не міг повірити, що така неповоротка на суші фігура може так моторно рухатися під водою. Почувши брязкіт водолазного костюма на палубі, він глузливо, наскільки це дозволяло їхнє з Костасом багаторічне знайомство, вигукнув:

— А ми гадали, що ти поплив до Афін, туди, де на берегу батьківського басейну на тебе чекають джин із тоніком! Що ж ти там знайшов? Утрачені скарби цариці Савської?

Важко рухаючись уздовж леєра назустріч Джекові, Костас Казантакіс нетерпляче похитав головою. Він був надто схвильований, щоб бодай скинути водолазне обладнання.

— Ні, — промовив він. — Я серйозно. Ти тільки глянь на це.

Джек сказав про себе: «Тільки б новини були гарними!» Костас досліджував замулений шельф на верхівці вулкана, що пішов під воду, і незабаром мали з’явитися два інші водолази, оскільки у них закінчувався запас повітря в балонах. Це було останнє занурення в цьому плаванні.

Костас відстебнув карабін і передав камеру для підводної зйомки, натиснувши на кнопку. Інші члени команди стовпилися за спиною високого англійця: той висунув маленький рідкокристалічний дисплей, на якому почав програватися відеозапис. За кілька секунд скептична посмішка зійшла з обличчя Джека, а щелепа його з подиву відвисла.

Підводне життя освітлювалося потужними прожекторами, промені яких вихоплювали об’єкти на глибині до ста метрів. Два водолази навколішки стояли на дні моря та особливою помпою, приєднаною до шланга, відкачували мул, яким було вкрите дно. Один із них намагався втримати помпу на місці, а інший чекав, доки осадові породи звільнять їхні знахідки. Наземні археологи використовували б із тією самою метою лопату та щітку.

Камера наблизилася, і глядачі відразу побачили, що саме привернуло увагу водолазів. Темний силует, що виднів на схилі, являв собою не скелю, а мозаїку металевих плит.

— Литий метал! — схвильовано вигукнув Джек. — Цих плит тут сотні! А ще я бачу амортизаційну вистилку з дерева — саме так Гомер описував судно Одіссея!

Кожна плита була приблизно в метр завдовжки, їхні кути випиналися; формою вони нагадували розтягнені волячі шкіри. Це були типові мідяні вироби бронзового віку, виготовлені більш ніж три з половиною тисячоліття тому.

— Схоже, вони належать до раннього періоду, — наважився висловити свою думку один із студентів. — Може, шістнадцяте століття до нашої ери?

— Безперечно! — заявив Джек. — І розташовані вони бездоганно, отже, можемо припустити, що кістяк корабля під ними неушкоджений.

Камера пересувалася схилом донизу, і збудження Джека дедалі зростало. Між плитами та фігурами водолазів тьмяно світилися три величезні керамічні амфори, кожна з людину заввишки й більша за метр в обіймищі. Вони були точно такими, як амфори, що їх бачив Джек у сховищах Кносу на Криті. Можна було також побачити купи круглих чаш, чудово розмальованих натуралістичними восьминогами та візерунками морської тематики. Гончарні вироби лежали в заглибинах на дні моря.

Без сумніву, це був крам мінойської культури — відомої острівної цивілізації, що процвітала за часів єгипетського Середнього та Нового царств, але раптом зникла приблизно в 1400 році до Різдва Христового. Кнос, казковий лабіринт Мінотавра, був однією з найсенсаційніших знахідок двадцятого століття. Невдовзі після відкриття Генріха Шлімана, який відшукав Трою, англійський археолог Артур Еванс вирішив знайти підтвердження легенди про афінського царя Тесея та його коханку Аріадну. На думку Еванса, міф про Тесея пов’язаний зі справжніми подіями Троянської війни. Великий палац на південь від Геракліона був ключем до загиблої цивілізації, яку Еванс на згадку про легендарного царя Міноса назвав мінойською. Лабіринт коридорів і кімнат відразу породжував спогади про бій Тесея з Мінотавром; це доводило, що в пізніших грецьких міфах більше реального, ніж хто-небудь насмілювався припускати.

— Є! — Джек махнув у повітрі стиснутим кулаком, його звичайна стриманість поступилася місцем емоціям, збудженим справді епохальним відкриттям. Це була кульмінація багатьох років невтомної праці, справдження мрії, що вела його з юності. Така знахідка стане в один ряд із відкриттям могили Тутанхамона та забезпечить команді місце в анналах археології.

Джекові вистачило б і того, що він встиг побачити, але це було ще далеко не все. Зачарований, він стояв і дивився на екран. Камера наблизилася до водолазів, що стояли на рифі нижче від мідних плит.

— Імовірно, це кормове відділення, — Костас указав пальцем на екран. — Якраз за цим карнизом розташовані кам’яні кітвиці й дерев’яне стернове весло.

Перед камерою з’явилася ділянка, залита яскравим жовтим світлом, схожим на віддзеркалення проміння прожекторів від осаду у воді. Але коли камера наблизилася, на палубі пролунав спільний вигук.

— То це не пісок! — прошепотів студент. — Це золото!

Тепер усі вони добре розуміли, на що дивляться; картинка, що перебувала перед їхніми очима, вражала. Вони побачили чудовий золотий потир, гідний самого царя Міноса. На ньому була викарбувана сцена бою з биком. Поруч лежала золота статуя жінки в натуральну величину, руки якої були молитовно складені, а зачіска нагадувала клубок змій. Її оголені груди були вирізьблені зі слонової кістки, а яскрава гра світла свідчила, що шия статуї була прикрашена коштовним камінням. Попереду лежало кілька бронзових мечів із золотими ефесами, леза яких були оздоблені бойовими сценами з накладного срібла та блакитної емалі.

Найбільше виблискувала ділянка, розташована просто перед водолазами. Кожний рух руки з камерою, здавалося, відкривав дедалі більше скарбів. Джек побачив золоті зливки, царські печатки, коштовності й тонкі корони з переплетеного листя. Все це було звалене купою, наче тільки-но випало зі скрині.

Раптом камера смикнулася догори й екран розплився. На палубі запанувала приголомшена тиша. Джек опустив камеру і повернувся до Костаса.

— Схоже, у нас є робота, — промовив він.

Джек поставив на цю експедицію все, що в нього було, зокрема свою репутацію. Десять років тому він здобув докторський ступінь, і відтоді виявлення рештків бодай якогось мінойского корабля, що зазнав аварії, стало його ідеєю-фікс: ця знахідка мала підтвердити його теорію про панування мінойців на морі у бронзовий вік. Він дійшов висновку, що найімовірнішим місцем такої знахідки має бути група рифів та острівців десь у сімдесяти морських милях на північний схід від Кносу.

Але тижні пошуків нічого не дали. Кількома днями раніше їхні сподівання начебто виправдалися, однак вони відразу зазнали розчарування: судно, що їм удалося знайти, виявилося римським. Джек вирішив, що те занурення має бути останнім у поточному сезоні. Сьогоднішнє ж мало на меті лише перевірку обладнання, яке вони збиралися застосувати в новому проекті, — але саме сьогодні Джекові поталанило.

— Може, допоможеш мені?

Костас знесилено опустився на палубу поруч із кормовим леєром «Сіквеста». Його водолазне обладнання досі було незастебнуте, а краплі води на обличчі змішувалися з потом. Надвечірнє сонце Егейського моря заливало його фігуру м’яким світлом. Він знизу догори подивився на худорлявого велетня, що стояв поруч із ним. Джек був нащадком однієї з найстаріших англійських династій, але про високе походження свідчила лише легкість, із якою він тримався. Його батько був мандрівником, що цурався свого оточення та використовував своє багатство на те, аби подорожувати зі своїми рідними до найвіддаленіших куточків світу. Нетрадиційне виховання зробило Джека вигнанцем із вищого світу, людиною, яка чудово почувалася у своїй компанії, але не вважала себе нікому і нічим зобов’язаною. Він був природженим лідером, якого поважали майже всі, з ким він мав справу, а члени його команди й поготів.

— І що б ти без мене робив? — із посмішкою промовив Джек і зняв балони зі стиснутим повітрям зі спини Костаса.

Син грецького корабельного магната, Костас провадив життя справжнього плейбоя. Він десять років навчався у Стенфорді й Массачусетському технологічному інституті, звідки вийшов фахівцем із підводних технологій. Оточений купою знаряддя та інструментів, якими володів лише він, Костас із легкістю робив різноманітні чудові винаходи в цій галузі. Його пристрасть до пригод доповнювалася товариською натурою, що було дуже цінною властивістю для фаху, в якому робота в команді була життєвою необхідністю.

Вони з Джеком познайомилися на базі НАТО в турецькому місті Ізмір, де Джек навчався у школі військово-морської розвідки, а Костас працював цивільним радником УНАНТСУБ, військового антисубмаринного підрозділу ООН. Кілька років потому Джек запропонував Костасові разом працювати в ММУ або Міжнародному морському університеті, науково-дослідній установі, яка вже десять років була їхньою рідною домівкою. За цей час Джек, як голова відділу польових робіт, отримав у своє розпорядження чотири кораблі та дві сотні підлеглих, а Костас, попри значну завантаженість у технічному відділі, завжди знаходив час приєднатися до Джека в особливо цікавих експедиціях.

— Дякую, Джеку. — Костас повільно підвівся, надто втомлений, щоб сказати ще щось. Заввишки він сягав лише Джекового плеча, натомість мав широкі груди й міцні рамена, успадковані від багатьох поколінь грецьких рибалок і моряків, та й характер мав відповідний. Цей проект був для нього дуже важливим, і збудження від відкриття позбавило його останніх сил. Це він, Костас, уможливив цю експедицію, використавши батьківські зв’язки з грецьким урядом. Хоча зараз вони перебували в міжнародних водах, підтримка грецького військово-морського флоту була безцінною: зокрема саме звідти надходили балони з очищеним газом, необхідні для водолазних робіт.

— О, я мало не забув!

На округлому засмаглому обличчі Костаса з’явилася хитра посмішка, він сунув руку в кишеню:

— Це на той випадок, якщо ти подумаєш, що я все це сфальсифікував.

Він дістав пакет, загорнений в неопрен, і простягнув його Джекові. Очі науковця тріумфально засвітилися. Джек не думав, що пакунок буде таким важким, і ледь не випустив його. Розгорнувши тканину, він затамував подих.

У пакунку був суцільний металевий диск діаметром із його долоню; поверхня диска сяяла так, наче він був зовсім новий. Помилки бути не могло: такий відтінок могло створити лише абсолютно чисте золото.

На відміну від багатьох своїх учених колег, Джек ніколи не вдавав, що він байдужий до скарбів, тому на якісь секунди цілком віддався захватові від того, що в його руках перебуває кілька кілограмів золота. Піднявши диск і повернувши його під кутом до сонця, він спіймав оком сонячного зайчика, наче звільняючи величезну енергію, що нагромаджувалася в металі впродовж тисячоліть.

Коли Джек побачив відмітини на поверхні диска, на яких виблискувало сонце, його ейфорія посилилася. Тоді він завів диск за спину Костаса, щоб на відмітини падала тінь, і побачив на опуклому боці бездоганно чіткий рисунок.

У центрі був зображений дивовижний прямолінійний пристрій, схожий на велику літеру «Н», із коротким відрізком, що відходив від поперечини, та Чотирма рисками, які, наче зубці гребінця, відбігали від вертикальних ліній. По краєві диска пролягали три концентричні смуги, кожна з яких була поділена на двадцять частин. Зовнішнє коло здалося Джекові низкою піктограм, символів, що містили значення слова чи речення. Він розгледів чоловічу голову, людину, що йшла, весло, човен і сніп кукурудзи. Внутрішні сектори відповідали зовнішнім, але містили виключно знаки з ліній. Усі ці знаки були різними й більше нагадували літери алфавіту, ніж піктограми.

Костас стояв і дивився, як Джек захоплено розглядає диск. Його очі палали тим вогнем, який Костас уже бачив раніше. Джек долучився до віку героїв, до періоду, відображеного в міфах і легендах, відбитого у величі палаців і фортець, у витончених мистецьких роботах і вишуканій зброї. Він пізнавав давнину за допомогою знайдених затонулих кораблів: адже вони зберегли стародавні речі такими, якими вони були в мить катастрофи. Але на цьому дискові, на цьому артефакті лежав відбиток таємниці, яка — Джек знав — не відпустить його доти, доки він не розв’яже її повністю.

Джек покрутив диск і знову подививсь на написи. Подумки він повертавсь у студентські роки, коли їм читали курс з історії писемності. Він уже бачив щось схоже. «Треба буде неодмінно надіслати зображення електронною поштою професорові Ділену», — сказав він собі. Джек навчався в Джеймса Ділена, найкращого у світі фахівця з давньогрецької мови, у Кембриджському університеті.

Він повернув диск Костасові. Деякий час чоловіки дивилися один на одного; їхні очі палали від збудження. Потім Джек поспішив до людей, які працювали біля кормового трапа. Він кинув погляд на золото, й це подвоїло його запал. Найбільша загроза полягала в тому, що відкриття було зроблене в міжнародних водах, у місці, що не належало до юрисдикції жодної країни. Усі спроби запровадити загальне морське законодавство ні до чого не приводили: проблема нагляду за такою великою територією так і не була розв’язана. Однак технічний прогрес зробив підводні апарати з дистанційним керуванням (подібні до того, що брав участь у пошуках «Титаніка») не набагато дорожчими від звичайного авта. Підводні дослідження, які колись являли собою царину лічених установ, тепер були доступні будь-кому, і це стало причиною масового знищення історичних місць. Добре організовані мародери з висококласним технічним устаткуванням прочісували дно моря, нікому не повідомляючи про свої знахідки, які потім назавжди зникали у приватних колекціях. До того ж Міжнародному морському університетові доводилося протидіяти не лише законним дилерам: знайдені предмети давнини дуже приваблювали кримінальний світ.

Джек подивився на платформу хронометриста та, відчувши знайомий прилив адреналіну, жестом повідомив про свій намір зануритися. Потім почав підготовку: переглянув обладнання, налаштував умонтований у скафандр комп’ютер, перевірив тиск у балонах. Він діяв так само методично та професійно, як і завжди, наче не відбувалося нічого особливого.

Але насправді він ледь стримував збудження.