Атлантида

28

— Система життєзабезпечення працює? Прийом.

Джек за допомогою маніпулятора простукав це запитання по обшивці субмарини в тому місці, де під неї йшли видовбані у скелі сходи. Попри безлунну обшивку, перші ж стуки викликали миттєву відповідь, яка дуже потішила Джека. Азбукою Морзе Бен та Енді повідомили, що Катина погроза знищити субмарину утримує їхніх противників на відстані. У субмарині триває хитке замирення, а Бен з Енді по черзі несуть варту біля шахти для завантаження озброєння.

— Ми тримаємося лише на каві. Прийом.

Джек відстукав іще одну фразу:

— Незабаром буде справжній англійський сніданок. Кінець зв’язку.

Упродовж наступних двадцяти хвилин АДСА обігнув східний край острова та піднявся на глибину тридцять метрів. Джек знав, що йому треба знайти шлях крізь вулкан до зали для аудієнцій, але спочатку слід було декого відвідати. Перебуваючи в резиденції Аслана, він запам’ятав переказані супутником координати «Грифа», а тепер запрограмував їх до бортового комп’ютера АДСА. Радар укотре довів свою корисність: тривимірний дисплей віртуальної реальності забезпечив Джека докладною батиметрією місцевості на кількасот метрів у всі боки, а також показав розташування деяких підводних об’єктів, побачити які неозброєним оком було неможливо через майже суцільну темряву.

Джек побачив у двохстах метрах попереду характерне зображення великого судна. З’явилося відчуття, наче він водій Мініатюрної субмарини, що проникає до ворожої гавані, у мешканців якої немає причин чекати вторгнення. Вони були переконані, що Джек давно загинув, у крайньому разі пішов на дно разом із «Сіквестом», а з ним закінчилися й усі прикрощі, яких він міг їм завдати.

Радар показав, що Джек наближається до корми судна: стерно і подвійні ґвинти були добре помітні на екрані. Опинившись у двадцятьох метрах від своєї цілі, Джек розпочав повільне підняття, потроху запускаючи повітря до камери плавучості й за допомогою бічних водометів рухаючись угору за спіраллю. Коли до корабля залишалося п’ятнадцять метрів, його темний корпус став видимим для ока. Обабіч віддзеркалювалося від поверхні води полуденне сонце. Наблизившись іще, Джек побачив рубці на обшивці, залишені зусиллями Йорка та Гові, а також почув приглушений звук ремонтних робіт, що тривали на турбореактивних двигунах просто в нього над головою.

Пришвартувавши АДСА до стерна, учений повторив процедуру, яку проводив на борті підводного апарата менш ніж годину тому. Діставши другу сітку пузирчастих мін, він обернув її довкола стернового гака, цього разу задля надійності закріпивши кінці за допомогою стрічки. Налаштовуючи детонатор, Джек звів очі й побачив на воді тіні двох людей, що стояли біля планшира правого борту. На щастя, дихальний апарат працював на кисні, а тому давав набагато менше бульбашок, ніж звичайний акваланг, і на тлі чорнильно-чорної глибини Джека ніхто не помітив.

Він не виключав, що Костас і Катя наразі перебувають на борту «Грифа». Вибух мав суттєво пошкодити Гвинт і стерно, але відбитися від броньової обшивки корпусу. Уникнути цього ризику Джек не міг, однак усе одно на мить зупинився, прохаючи небо подбати про його друзів.

Судячи з усього, екіпаж був зосереджений на усуненні пошкоджень, дістаних кораблем у вчорашньому бою, а огляд корпусу нижче від ватерлінії мав відбутися ще вчора. Щоб звести до мінімуму ризик виявлення, Джек вирішив опуститися за допомогою бічних водометів, а не камери плавучості, хоча це означало, що заряд акумуляторів стане ще меншим.

Лишень через десять хвилин після того, як Джек уперше побачив корпус, АДСА зник у глибині так само безшумно, як і з’явився, та, не помічений ніким, поплив до західного берега острова.

Коли Джек відшукав бухточку, невидиму з борту «Грифа», і підплив до неї, радар показав, що він відійшов від корабля на півкілометра. Скелясте дно вже можна було побачити неозброєним оком, коли заряд акумуляторів остаточно закінчився. Знизивши плавучість, Джек опустився на дно та, петляючи між звивинами лавових хвиль, здолав залишок відстані пішки.

Відшукавши рівний камінь у двох метрах від берега, він обережно виплив на поверхню. Нарешті можна було зняти шолом. Повернувши вентиль, учений жадібно вдихнув ковток свіжого повітря — перший відтоді, як він потрапив до командного модуля «Сіквеста», — й зіщулився проти сонця.

Звільнившись від металевого обладнання, Джек присів на виступ скелі. Був яскравий літній день, сонце виблискувало на гребенях хвиль, що плескалися об каміння біля його ніг. Відразу за голим берегом починався стрімкий схил гори. Наверху Джек бачив кінчик білого султана диму, що його викидав вулкан.

Часу на те, щоб насолоджуватися думками про порятунок від майже неминучої смерті, не було. Біль від рани роздирав бік, і Джек знав, що його час спливає.

Швидко озирнувшись і переконавшись, що поряд нікого немає, він витяг з АДСА речі, які узяв у шухляді для зброї. На ньому досі був льотчицький комбінезон, до кишені на стегні він засунув радіодетонатор, а до другої — два пакунки пластикової вибухівки «Семтекс». Узявши «Беретту», звів її, після чого узяв SA80 і три магазини: один вставив до Гвинтівки, а два інші поклав до кишені. Перевіривши, чи на місці глушник, зняв Гвинтівку із запобіжника та повісив на плече. Потім поставив на місце шолом АДСА й обережно зіштовхнув його у воду. Апарат неодноразово сьогодні рятував нирцеві життя, і щоразу він згадував про Костаса, справжнього «батька» цього пристрою. Але відтепер гарантувати Джекові життя не могла жодна техніка. Усе залежало тільки від нього, його сили волі та запасу життєвих сил.

Він повернувся й уважно подивився на скелястий схил над головою.

— Що ж, час розплати настав, — крізь зчеплені зуби сказав Джек.

Попереду здіймалася ламана кам’яна стіна. Між Джеком і пласким плато у вісімдесятьох метрах над рівнем моря лежали три тераси, кожна з яких була вкрита тріщинами та провалинами і мала гострі рвані краї. Базальт був твердим і шорсткуватим, а отже, давав надійне зчеплення. У Джека був лише один варіант: брати цю висоту штурмом.

Він поправив Гвинтівку на плечі та почав підніматися вертикальною розколиною, що сягала першої тераси. Приблизно на половині шляху розколина звужувалася, і Джекові довелося дертися, впираючись у камінь ногами. Він насилу виповз на нерівний майданчик десь у тридцятьох метрах над рівнем моря. Другий відтинок підняття був більш стрімким, проте простішим: вибір шляху виявився дуже вдалим, оскільки сходи з виступів і розколин тяглися майже безперервно до самого верху. Перебравшись через другу низку шпилястих скель, Джек узявсь був до третього етапу підняття, але раптом наштовхнувся на піддашок завширшки майже метр, що проходив уздовж усієї стіни.

Балансуючи з розпростаними руками й ногами на поверхні скелі, Джек подумав, що будь-яке вагання лише послабить його рішучість. Намагаючись не думати про наслідки невдачі, він викинув праву руку та зачепився пальцями за край виступу. Переконавшися, що тримається надійно, відпустив другу руку і схопився за сусідній камінь. Тепер він висів над стрімким урвищем на висоті мало не вісімдесят метрів. Якби він упав, то гостре каміння вмить роздерло б тіло на шматки. Учений почав розгойдуватися ногами — спочатку повільно, потім із дедалі більшим розмахом. Із другої спроби йому таки вдалося зачепитися правою ногою за край і здертися на піддашок.

Видовище, яке він побачив, ледь не забрало йому подих. Опустившись на скелю та поновлюючи сили, він розглядав застигле море лави. У двохстах метрах праворуч лежала конічна вершина вулкана, з верхівки вилітав яскравий струмінь пари, що нуртівливим стовпом здіймалася до неба. Нижче за конус Джек побачив звичайний низький вхід над видовбаними у скелі сходами, що тяглися сідловиною назустріч та зникали з очей ліворуч від Джека. Вочевидь, це був давній зовнішній шлях до нутрощів вулкана, і саме з нього скористалися Аслан та його люди, коли знайшли острів.

Менший пік, до якого було десь тридцять метрів, являв собою масивний викид чорнильно-чорної лави. Вершина була рівною, наче посадковий майданчик, і на цьому майданчику дійсно стояв гелікоптер Ка-28 «Гелікс». Навколо гелікоптера видніли чотири вбрані в чорне постаті. Усі чоловіки були озброєні автоматами Калашникова і МП-5.

Але найдужче Джека вразило природне утворення, що оточувало гелікоптер. По периметрові майданчика стояли кільцем велетенські камені, мегаліти, принаймні втричі вищі та вдвічі ширші від людини. Камені вже кілька тисячоліть зазнавали впливу дощів і вітрів, але колись їхня поверхня була абсолютно гладкою.

Охоплений захватом, Джек заледве усвідомив, що перед ним далекий попередник Стоунгенджу. Саме звідси атланти спостерігали різницю між сонячним і місячним роками, яку фіксували на стінах підземних проходів. Вершина вулкана відігравала роль візира, а поява сонця з того чи іншого боку означала, що почалася нова пора року. Під час весняного й осіннього рівнодення сонце наче провалювалося до вулкана, і, мабуть, в очах атлантів це підтверджувало їхню богообраність.

Камені можна було використати з тактичною метою. Востаннє перевіривши, чи все гаразд зі зброєю, Джек ковзнув до тріщини, що, наче шанець, зміїлася до платформи. Короткими перебіжками він швидко підібрався до найближчого з мегалітів і припав до нього. Обережно визирнувши, побачив, що ні в кабіні гелікоптера, ні поряд нікого немає. Тоді витяг пластикову вибухівку, кинувся вперед і поклав один пакунок до випускної труби, а другий — під кабіну, не забувши при цьому увімкнути детонатори.

Він повернувся, щоб відступити, і ледь не зіштовхнувся з одним із чоловіків у чорному, що виходив із-за каменя. Упродовж якоїсь миті обидва від несподіванки завмерли на місці. Джек зреагував першим: два постріли з SA80, і бандит уже мертвим повалився на землю — кулі калібру 5,56 міліметра пробили йому шию.

Але вже падаючи, він устиг натиснути на курок, і тріск його автомата попередив інших. Вони кинулися до гелікоптера, і Джек опинився просто в них на шляху. Ніхто не встиг підняти зброї, а Джек уже випустив у них залишок свого магазина, описавши від стегна щільну дугу. Кулі рикошетили від скель, здіймаючи в повітря кам’яні уламки, а всі троє бандитів розпласталися на землі.

Джек сунув до Гвинтівки новий магазин і кинувся вниз, до сходів. Він сподівався на те, що решта Асланових людей або на «Грифі», або у вулкані. До сходів він, судячи з усього, добіг непоміченим.

Зблизька портал справляв іще величніше враження: він був достатньо широким, щоб ним легко могла пройти чималенька процесія, одна з тих, що, мабуть, регулярно переходили від кам’яного кола до зали для аудієнцій. Джек побачив, що за кілька метрів прохід різко повертає ліворуч і за цим поворотом розташоване джерело світла. Поновивши подих, він опустив зброю і тихо пішов битими сходами в напівморок кам’яного коридору.

Повернувши за ріг, Джек побачив прямокутник тьмяного світла. Потім в очі впала колона пари, і він зрозумів, що наближається до тієї горішньої платформи, на яку вони з Костасом і Катею вийшли минулого дня, але крізь інший прохід. Тримаючись у затінку, Джек обережно визирнув назовні.

Далеко вгорі сяяло блакиттю небо, а прямо перед Джеком кам’яна підлога положисто опускалася, відслоняючи огляд на центр печери. На центральному узвишші перебувало п’ятеро людей, двоє з яких були в чорній формі. Вони стояли обабіч жінки на троні, голова якої була вкрита чимось на кшталт паранджі, але це майже не заважало побачити її обличчя.

То була Катя. Її волосся було скуйовджене, вона мала виснажений вигляд, але, на щастя, ніяких ознак тілесних ушкоджень видно не було. Джек на мить заплющив очі та полегшено зітхнув.

Праворуч від неї стояв чоловік, обличчя якого було обернене в інший бік, до стовпа пари. У широкому червоному халаті, з німбом пари над головою він був пародією на стародавніх жерців: наче мешканець підземного царства був присланий на землю, щоб здійснити ритуал смерті та назавжди зганьбити священне для атлантів місце.

Аслан трохи відійшов, і Джек зміг краще розгледіти ще одного чоловіка, який стояв навколішки у проміжку між тронами. Його голова перебувала небезпечно близько від стовпа пари, а руки й ноги були зв’язані. На чоловікові були жалюгідні залишки скафандра Міжнародного морського університету. Джек із жахом побачив, що Аслан наставляє пістолет на потилицю Костаса, прибираючи при цьому класичної для сучасного ката пози.

Піднявши зброю, Джек майже інстинктивно стрибнув уперед. Але нічого зробити не встиг. Щось ударило в нижню частину спини, й одночасно хтось вирвав Гвинтівку з його рук.

— Докторе Говард, яка приємна несподіванка! Я й не гадав, що нам удасться так легко спекатися вас.

Охоронець, який, як виявилося, ховався за сходами, брутально штовхнув Джека вниз, до тронів. Його «Беретту» витягли з льотчицького комбінезона та передали Асланові, який почав ліниво витягати набої з магазина. Катя дивилася на Джека так, наче він був привидом.

— Вони сказали, що ти мертвий, — хрипко промовила вона. — Той вибух, потім гелікоптер… — очі жінки стали ще круглішими. Джек помітив, що її білки налилися кров’ю, а довкола очей залягли чорні тіні.

Він спробував підбадьорити Катю посмішкою.

Аслан роздратовано повів пістолетом, обернувся до Костаса, який досі стояв навколішки між тронами, і далі говорив до Джека:

— Твій приятель мав важку ніч. Якби моя дочка розповіла нам те, що знає, ми поводилися б із цим греком набагато людяніше.

Костас повернув голову та посміхнувся вимученою посмішкою, але наступної миті один із охоронців штовхнув його в щоку, змусивши голову сіпнутися. Вигляд друга боляче вразив Джека. Комбінезон Костаса обернувся на лахміття, а обличчя було вкрите рубцями й синцями. Праве око набрякло та закрилося. Одна половина обличчя цілком почервоніла, — вочевидь, його таки засунули у стовп пари. Джек здогадувався, що били Костаса не лише по голові.

— Твій приятель тільки-но погодився провести нас крізь тунелі до субмарини. — Аслан указав на три набори водолазного обладнання, що стояли неподалік, потім знову повернувся до змученого чоловіка на колінах. — Як бачиш, знадобилися певні переконливі аргументи. Але коли вже тут опинився ти, він нам більше не потрібен. Ти знищив три мої гелікоптери, і доведеться за це заплатити.

Аслан наставив «Беретту» Костасові на потилицю та звів курок.

— Ні! — вигукнув Джек. — Він єдиний із нас знає шлях назад. Саме він запам’ятовував, куди треба повернути, а ми з Катею займалися виключно археологічними пам’ятками.

Аслан хитро посміхнувся та поворушив пальцем на гачку:

— Я тобі не вірю. Але я погоджуся пощадити твого друга грека, якщо ти пристанеш на мої вимоги.

Джек нічого не сказав, лише дивився Асланові в очі. З досвіду він знав, що слід завжди давати терористові, в руках якого опинилися заручники, відчути, що той цілком контролює ситуацію та визначає хід подій. Якби Аслан дізнався, що половина його людей мертві, а «Гриф» незабаром обернеться на купу металобрухту, він сам буквально вибухнув би скаженою люттю.

— По-перше, ось це, — Аслан дістав зі свого халата копію золотого диска. — Коли ти був моїм гостем, я дозволив собі взяти це в тебе. Невеличка компенсація за мою гостинність. Гадаю, це якийсь ключ, можливо, від потайного склепу. — Казах описав рукою широку дугу, вказавши на проходи до печери. — Я бажаю мати всі скарби цього місця.

Він поклав диск на трон поряд із Катею та зійшов на круглу платформу. Струмінь газу послабшав, і присутні змогли зазирнути всередину розколини, що зяяла в кількох метрах від ніг Аслана. Вона нагадувала гнійну рану, яка виставляла напоказ лиховісні нутрощі вулкана. Далеко внизу підіймалася вгору хвиля магми, вогняні завитки якої, наче сонячні протуберанці, злітали над рікою, що її породила. Десь під землею лунали виляски та громи — це крізь лаву з силою проривалися пузирі газу.

Аслан одвернувся від провалля. Відблиски полум’я на шкірі ще дужче уподібнювали його до демона.

— А тепер моя друга вимога, — повів він далі. — Гадаю, ваше друге судно, «Сі-Венчер» чи як, уже йде сюди. Ти викличеш капітана та скажеш, що із «Сіквестом» усе гаразд. Мабуть, ви встигли домовитися з турецьким і грузинським урядами. Ти звелиш капітанові переказати їм, що ви нічого не знайшли та залишаєте острів. Маєш радіопередавач? Обшукати його!

Охоронець швидко знайшов у лівій кишені Джека радіодетонатор і показав його Асланові.

— Дай його мені. Який канал?

Джек зустрівся очима з Костасом та майже непомітно кивнув. Подивившись, як грубі пальці Аслана зімкнулися на передавачеві, Джек спокійно відповів:

— Восьмий.

Тієї самої миті, коли Аслан натиснув на кнопку з номером, зовні пролунали два вибухи, а за секунду з моря докотився гуркіт грому. Секунди, впродовж якої Асланових людей охопило щось на кшталт паралічу, вистачило вченим, аби перехопити ініціативу. Костас перекотився на спину та вдарив ногою в коліно охоронця, який стояв поруч із ним, а Джек «виключив» свого потужним прямим ударом у шию. Катя миттєво зрозуміла, що відбувається, та зі швидкістю блискавки кинулася на третього бандита, влучивши прямою ногою в сонячне сплетення; той упав на кам’яну підлогу та скрутився клубком, безсилий навіть видихнути.

Почувши вибухи, Аслан голосно заревів, а його обличчя спотворила лють. Він жбурнув детонатор у провалля та почав повертатися до тронів, за допомогою рук балансуючи на самому краю розколини.

Коли Катя побачила, що відбувається, то заверещала. Джек простяг до неї руки. Землю затрясла низка потужних струсів: вочевидь, вибухи викликали якісь сейсмічні процеси під землею. Аслана підхопила відцентрова сила, породжена кратером; на обличчі його відбилися почуття людини, яка дивиться в очі власній смерті. Наступної миті його тіло спалахнуло. Жар моментально проковтнув халат і розтопив шкіру, крізь чорноту проступили білі кістки рук і черепа. Востаннє пронизливо крикнувши, наче фанатик, що сам себе підпалив, він повалився та полетів до прірви. Вулкан охоче проковтнув ще живу вогняну кулю, і ріка смерті отримала свою останню жертву.