Грона гніву

Розділ 11

ати на землі лишилися покинутими пустками, і сама земля через це стала пусткою. Не стояли порожнем тільки сараї для тракторів — приміщення з рифленого заліза, сріблисто-мерехтливі: там було повно металу, бензину й мастила, і диски плугів сяяли на промінні. Трактори мають фари, тож для цих машин не існує ні дня, ні ночі, й диски крають землю як у темряві, так і вдень, при яскравому світлі. І коли кінь повертається з роботи до стійла, життя в сараї не зникає, є тепле дихання, і порухи ніг на соломі, і затиснуте в пащі сіно, і вуха, й очі живі. Там у сараї жевріє життя, є тепло і живий запах. Але коли мотор трактора припиняє роботу, трактор стає мертвим, як той метал — його пращур. Тепло покидає його, як живе тепло залишає труп. Двері з рифленого заліза замикаються, і тракторист їде додому, до міста, можливо, за двадцять миль, і йому не потрібно повертатися тижні, місяці, бо трактор мертвий. І це легко та ефективно. Так легко, що робота перестає бути дивом; так ефективно, що земля перестає приховувати в собі дива; і зникає глибина розуміння землі, зникає зв’язок з годувальницею. І тракторист ставиться до неї зверхньо, як чужинець, якому мало що відомо, який жодного стосунку до землі не має. Нітрати і фосфати — це не земля; довжина бавовняного волокна — це теж не земля. Ні вуглець, ні сіль, ні вода, ні кальцій — це не людина. Вона є всім цим, але людина більша — набагато більша, так само і земля набагато більша, ніж аналіз її складників. Людина більша, ніж її хімічний склад; людина, яка ступає по землі й перетворює її на оранку, оминаючи лемешем камінь; людина, яка ковзає по оголеній землі, а потім сідає, щоб з’їсти обід,— ця людина знає, що земля більша, ніж її елементи-складники, ніж її аналіз. Але той, хто веде трактор по землі, не знає любові, а лише хімію; і він зневажає землю та себе самого. Коли двері з рифленого заліза замикаються, він іде додому, а його оселя — це не земля.

вері хат-пусток були відчинені навстіж і рипіли навісками на вітрі. Юрба хлопчаків збігалася з ближчих містечок пожбурляти камінням у шибки, поворушити сміття в пошуках скарбів. А от ніж з обламаним лезом. Хороша знахідка. А отам тхне — мабуть, щур здох. А погляньте, що Байті написав на стіні. Він написав те саме, що і в туалеті у школі, коли вчителька примусила змити напис.

Щойно люди покинули село, як увечері з полів повернулися коти й заходилися нявкати на ґанках. А коли ніхто не вийшов, коти пролазили крізь розчахнуті вікна, і, нявкаючи, блукали по спустошених кімнатах. І тоді коти повтікали в поля та здичавіли, полюючи на ховрашків і польових мишей та сплячи вдень у канавах. Коли настала ніч, кажани, що не наважувалися залітати до дверей, лякаючися світла, ринули до хат, закружляли по порожніх оселях і за деякий час лишилися там у темних кутках, склавши крила на височині та повиснувши вниз головами між кроквами, і в пустках запахло їхнім послідом.

І миші теж переселилися туди, влаштували склади свого зерна в кутках, у коробках, у шухлядах на кухнях. І ласиця прийшла полювати на мишей, і з вереском закружляли брунатні пугачі, влітаючи та вилітаючи.

Пролився легкий дощик. Бур’ян захопив подвір’я і пороги, де раніше не мав права рости, і трава пробивалася крізь дошки ґанків. Хати стояли пустками, а пустка руйнується швидко. Обшивка бралася тріщинами від іржавих цвяхів. Пил укривав долівку, і на ній лишалися сліди тільки мишей, тхорів і котів.

Одного разу вночі вітер зірвав шматок черепиці та жбурнув на землю. Іншим разом вітер сунув носа в діру й зірвав ще три черепичини, а потім і цілий десяток одразу. Полуденне сонце зазирало в діру, кидаючи на підлогу сліпучі плями. Здичавілі коти сходилися вночі з полів, але більше не нявкали на порозі. Вони рухалися, наче тіні хмарин, кімнатами, прокрадаючись до хат ловити мишей. І у вітряні ночі грюкали двері, і рвані фіранки тріпотіли в розбитих шибках.