Мексиканська готика

24

Весілля проводили навпаки: спершу бенкет, за ним — церемонія.

Усі зібралися в їдальні. Френсіс і Ноемі сіли разом, Флоренс і Каталіна — напроти молодих, Вірджил — у голові столу. Не прийшли тільки Говард і лікар Каммінс.

Слуги запалили свічки й розставили посуд на білій дамастовій скатертині. У високі вази з бірюзового скла поставили дикі квіти. Тарілки й кубки усі були зі срібла. Хоч ретельно начищені, виглядали старими — старшими за ті, що якось полірувала Ноемі. Такі використовували на бенкетах років чотириста тому, коли не більше. Це були сімейні реліквії, які вони ретельно зберігали у своєму сховищі, складеними в спеціальні коробки — як той ґрунт, привезений Говардом для відновлення світу, в якому він був господарем.

Френсіс сидів праворуч від неї у сірому двобортному фраку, білій жилетці й сірій краватці. Ноемі подумала, чи не належав костюм колись нареченому Рут, а чи перейшов до нього від якогось іншого родича. Для Ноемі зі скрині дістали нову фату з білої тюлі, що кріпилася до голови шпильками.

Ноемі нічого не їла, пила тільки воду і не розмовляла. Решта також мовчали. Вочевидь, родина відновила старе правило цілковитої тиші, яку лише зрідка порушувало тихеньке шурхотіння серветок. Ноемі подивилась на Каталіну. Кузина кинула погляд у відповідь.

Уся ця сцена нагадала їй малюнок з однієї збірки казок, яка була у неї в дитинстві. Там було зображено весільний банкет, на який прийшла зла чарівниця. Пригадала стіл, заставлений стравами і пирогами, жінок з високими зачісками і чоловіків у каптанах із широченними рукавами. Вчергове торкнувшись свого кубка, задумалася про його вік. Коли народився Говард: триста, чотириста, п’ятсот років тому? Невже й він ходив тоді у камзолі й панталонах? Вона бачила його уві сні, однак він був дуже розмитий, та й з плином часу спогад тільки притлумився. Скільки разів він помирав і переселявся в нове тіло? Поглянула на Вірджила. Той зиркнув на неї у відповідь і підняв келиха, через що вона миттю потупила погляд у тарілку.

Пробив годинник, сповістивши їх про початок. Усі встали. Френсіс узяв її за руку, й уся їхня крихітна процесія потягнулась нагору, до Говардової кімнати. Ноемі інстинктивно відчувала, що все має відбутися саме там. На вході затнулася і щосили стиснула Френсісову руку.

— Я з тобою, — тихо шепнув він.

Увійшли. В затхлому повітрі витав сморід зіпсутих харчів. Говард лежав у ліжку, його губи були чорні, вкриті струпами. Цього разу він був укритий ковдрою. Біля нього стояв лікар Каммінс. У церкві панували б пахощі фіміаму, одначе в цій обителі смерділо гниллю.

Перехопивши погляд Ноемі, старий розтягнув рот у посмішці.

— Моя люба, ти прекрасна, — промимрив він. — Ти одна з найкрасивіших наречених, яких мені випадало бачити.

Мимохіть їй подумалося, скільки могло їх бути на його віку. Як казала Флоренс, вона чергове гарненьке личко у його колекції.

— Відданість сім’ї заохочується, а спротив карається. Не забувайте це і будете щасливі, — продовжив дідуган. — Час одружити вас. Ходіть до мене.

Каммінс відійшов, і молодята зайняли його місце біля ліжка. Говард заговорив латиною. Ноемі не розуміла і слова з того, що він каже, та коли Френсіс став на коліна, вона повторила за ним. Цей постановочний уклін батьку мав своє значення. «Повторення, — подумала Ноемі. — Проходження того самого шляху знову і знову. По колу».

Говард дав Френсісу лаковану скриньку, і той її відкрив. Всередині, на плюшевій подушечці, лежало два засушені гриби жовтого кольору.

— З’їжте їх, — наказав Говард.

Ноемі взяла свій шматочок, Френсіс зробив так само. Вона не хотіла класти його в рот, щоб ненароком не зменшити, а то й зовсім перекрити дію зілля, яке вона весь цей час потайки вживала. Крім того, її непокоїло й походження гриба. Де він виріс — у подвір’ї дому чи на цвинтарі, вдобреному людськими тілами? Чи, може, Говард сам виростив його на власному тілі, зірвав пальцям і з дірки, що лишилась від нього, полилася чорна бридота?

Френсіс торкнув її за зап’ясток, показуючи, що вона має покласти гриб йому в рота. Відтак настала його черга погодувати її. Обряд нагадав Ноемі чудернацьку пародію на причастя, й від думки про це вона нервово пирхнула.

Вона швидко проковтнула гриба. Він не мав ніякого смаку, але вино, келиха з яким хлопець підніс їй до вуст, було млосно солодке. І хай вона зробила всього один дрібнесенький ковток, його дух, упереміш зі смородом гниття і розкладання, що панував у кімнаті, міцно вдарив їй у носа.

— Можна поцілувати тебе? — спитав Френсіс, і вона кивнула.

Френсіс нахилився до неї, заледве торкнувшись губами, затим звівся на ноги й допоміг піднятися їй.

— А зараз навчіть наших молодят, що робити, щоб бути плідними, — наказав Говард.

За всю церемонію вони встигли обмінятися лиш кількома словами — так швидко все скінчилося. Вірджил махнув Френсісові йти за ним, тоді як Флоренс узяла Ноемі під руку й повела до кімнати. За її відсутності слуги навели лад і там: розставили вази з квітами, поклали на ліжко зав’язаний стрічкою букет і запалили свічки. Така собі пародія на романтичну атмосферу. Тепер там пахнуло луговими квітами і воском — весною, що настала не в тому місці й не в той час.

— Про яке навчання казав Говард? — спитала Ноемі.

— Наречені Дойлів — порядні дівчата, скромні й невинні. Що стається між чоловіком і жінкою — велика загадка для них.

Ноемі це здалося маячнею, адже сам Говард був розпусником, як і Вірджил. Може, якась видимість порядності в них і лишилася, проте обидва не надто приховували своє істинне єство.

— Я знаю всі частини тіла, — відказала Ноемі.

— Значить, розумієш, що треба робити.

Флоренс потягнулася до неї зняти фату, але Ноемі відсторонила її руку — хоч їй і паморочилося в голові й допомога була б не зайва.

— Я сама. Можете йти.

Схрестивши руки на грудях, Флоренс востаннє зиркнула на неї і вийшла з кімнати.

«Хвала Богу», — подумала Ноемі.

Вона зайшла у ванну, заглянула у дзеркало, повиймала з волосся шпильки з гребінцями й пошпурила фату на підлогу. Відчула, що змерзла. Повернувшись у кімнату, вдягнула свій улюблений кардиган, сягнула в кишеню й намацала там холодну тверду запальничку.

В голові паморочилось, але не сильно — не так, як останнього разу в Говардовій кімнаті. Вона почувалася наче п’яна, от тільки вина не пила майже зовсім, крім того маленького ковтка під час церемонії.

В кутку кімнати помітила ту саму пляму, котра якось налякала її. Зараз та не рухалася, зате по краях її танцювали крихітні золоті цяточки. Заплющивши очі, Ноемі збагнула, що цятки насправді бігають у неї перед очима, як-от коли довго дивитись на лампу, а тоді відвести погляд.

Не розплющуючи очей, сіла на ліжко. Подумала, де зараз Френсіс, що йому розповідають і чи відчуває він таке ж поколювання, що пробігає хребтом.

Їй неясно привиділося інше весілля й інша наречена в перловому намисті. На ранок заручин вона отримала срібну скриньку, в якій знайшла барвисті стрічки, діаманти й коралове намисто. Говардова рука на її руці, блиск бурштинового персня. Вона не хоче цього, але мусить… Хто це?.. Аґнеса чи Аліса? Ноемі не могла сказати. Напевне, Аліса, бо наречена весь час думала про свою сестру.

Сестра.

Ноемі зненацька згадала Каталіну. Розплющила очі й втупилася у стелю. Якби ж вони могли побалакати, перекинутися бодай словом, це б хоч трохи заспокоїло їх обох.

Потерла рукою губи. В кімнаті потеплішало, хоча досі було зимно. Повернувши голову, Ноемі побачила Вірджила, який стояв біля її ліжка.

Спершу подумала, що то їй привиділось і насправді до неї прийшов Френсіс — що то Сутінь знову грається із нею. Та й чого б то Вірджилу бути в її кімнаті? Однак коли він усміхнувся, збагнула, що така посмішка нізащо не з’явилася б на Френсісовому обличчі. Вірджил хтиво зиркнув на неї.

Вона зірвалась на ноги, хотіла утекти, але спіткнулася. Він спіймав її двома спритними рухами і стиснув плече.

— І ось ми знову тут, Ноемі.

Він міцно тримав її, й вона знала, що самою фізичною силою його не здолати. Глибоко вдихнула:

— Де Френсіс?

— Отримує прочухана. Чи ти думала, ми не здогадаємось? — спитав Вірджил, сягнув до кишені й дістав слоїка із зіллям. — Та й однаково воно б не подіяло. Як ти почуваєшся?

— Як п’яна. Ви нас отруїли?

Він сховав пляшечку назад у кишеню:

— Ні. Це був невеличкий весільний подарунок. Такий собі афродизіак. Шкода, Френсіс не зможе насолодитись його дією.

Вона згадала, що під матрацом у неї схована бритва. Це вже бодай щось. Якби ж тільки дістати її якось. Вірджил тримав її за плече залізною хваткою. Спробувала скинути його руку, та намарно.

— Я Френсісова дружина.

— Його тут нема.

— Але ж твій батько…

— Він також не тут. Дивно, але вони обидва зайняті. — Нахилив голову. — Френсіс — ще зелений хлопчисько без жодного досвіду, а от я знаю, що треба робити і чого ти хочеш.

— Нічого ти не знаєш, — прошепотіла вона.

— Ти мариш мною й шукаєш мене уві сні, — сказав він. — Ноемі, тобі нудно жити звичайним життям. Ти не можеш без небезпеки, але вдома тебе тримають у клітці, з якої ти прагнеш вирватися. Чи я не правий? Ти граєшся з людьми і хочеш, аби комусь стало мужності погратися з тобою?

Це було несправжнє питання, на яке він не очікував відповіді. Замість того припав до неї устами, й вона вкусила його — але не щоб спинити його. Він це чудово знав, бо казав правду про те, що вона любить гратися, фліртувати, дражнитися і танцювати, а всі навколо такі обережні з нею, бо вона — Табоада. Але час до часу її серце сповивала чорна зажура і їй хотілося скочити на когось, як кішка.

Та хай навіть почала визнавати, що це дійсно притаманне їй, Ноемі розуміла, що це не вона.

Мабуть, вона ненароком промовила це вголос, бо Вірджил засміявся:

— Авжеж, це ти. Хай я навіть і підштовхнув тебе трохи, це однаково ти.

— Ні.

— Ти хочеш мене, фантазуєш про мене. Ми розуміємо і знаємо одне одного, і знаємо дуже добре. Під усіма твоїми масками криється нестримна жага.

Вона дала йому ляпаса, та це ні до чого не призвело. Відступившись на коротку мить, він взяв її обличчя у свої руки й провів пальцем по шиї. Вона зітхнула від густої, гарячої жаги, що миттю охопила її.

Пляма в кутку кімнати пульсувала, змінювалась. Боляче вчепившись пальцями їй у шкіру, Вірджил притягнув її до себе. На плямі виступили золоті жили. Він штовхнув її на ліжко, провів рукою по стегну і спробував задерти спідницю. Ноемі запанікувала.

— Стривай! — промовила, зіштовхуючи його з себе.

— Чого чекати, для чого дражнитися?

— Сукня! — Він насупився, та Ноемі продовжила, намагаючись виграти час: — Допоможи мені скинути сукню.

Така пропозиція йому сподобалась, і він широко всміхнувся. Вона сіла, він здер з неї кардиган, пошпурив на ліжко і став прибирати волосся їй із шиї. Вона ж гарячково думала, намагаючись знайти вихід…

Кутиком ока побачила, як помережана золотом пляма розрослася на стіні й стала скрапувати на підлогу, всякчас змінюючи форму й подобу: ось це візерунок із трикутників, які в одну мить перетворюються на діаманти, а наступної беруться завитками. Закивала головою, відчувши, ніби велетенська рука притиснулася до її обличчя й душить її.

Вона ніколи не вибереться з цього дому. Сама лише думка про це сміховинна. Бажання піти звідси було помилкою, адже вона хоче стати частиною його, влитися у дивне плетиво жил, м’язів і плоті Дому-на-Горі. Вона хоче стати єдиним цілим із Вірджилом.

Жага.

Він вже розстібнув верхні ґудзики на її сукні. Вона могла б давно піти. Слід було зробити це ще на самому початку, коли їй стало незатишно тут. Але ж це так цікаво — прокляття, примари. Вона ж сама розповідала Френсісу, що хоче розгадати цю таємницю.

Як завжди, усьому виною цей млосний потяг. Але чому ні?

Чому ні? Жага.

Ще мить тому її тіло сковував холод, але зараз воно пашіло. Пляма скрапувала на підлогу, наливши вже цілу калюжу, яка нагадала їй про чорну гущу, яку Говард залив їй у горлянку. Спогад викликав у ній нестримну відразу й бридкий присмак у роті. Вона подумала про Каталіну, Рут, Аґнесу і ті жахливі речі, що ці чудовиська робили з ними і збираються зробити з нею.

Відвернувши погляд від пульсуючої, драглистої плями, Ноемі щосили відштовхнула Вірджила від себе. Він ударився об комод біля ніг ліжка і впав. Скочивши на підлогу, вона просунула руку під матрац і неслухняними пальцями схопила заховану там бритву.

Міцно стискаючи зброю в руці, подивилася на Вірджила, що з заплющеними очима непритомно лежав на підлозі. Нарешті їй хоч десь пощастило. Повільно вдихнувши, нахилилась до нього. Обмацала кишені, знайшла слоїк, вийняла пробку і трохи відпила, втерши губи рукою.

Зілля подіяло негайно. На неї накотила нудота, руки затремтіли, і пляшечка впала додолу. Ноемі схопилася за бильце ліжка, уривчасто задихавши. «Господи, я зараз зомлію», — подумала вона. Намагаючись зберігати тяму, вкусила себе за руку. Допомогло.

Чорна калюжа, що натекла на підлогу, почала зменшуватись, туман в голові — розсіюватись. Одягнувши кофту, поклала в одну кишеню бритву, в іншу — запальничку.

Подивилась на Вірджила, що досі лежав непритомний. Захотілося ввігнати лезо йому в обличчя, але руки тремтіли. Треба чимшвидше забратися звідси і знайти Каталіну. Не можна гаяти часу.