Нічний адміністратор

10

Злітно-посадкова смуга здавалася зеленою стрічкою, натягнутою уздовж коричневих боліт Луїзіани. З обох боків випасалися корови, на яких сідали білі чаплі, і згори вони здавалися плямами снігу. У дальньому кутку смуги стояв напівзруйнований жерстяний сарай, який колись використовувався як ангар. До нього з траси пролягала червонувата ґрунтова дорога. Вочевидь, Стрельскі не був певен, чи перед ними саме те місце, або, може, воно йому просто не сподобалося. Він накренив «Сессну» і вона знизилася, а потім на малій висоті пролетіла над болотом. Зі свого сидіння у самому хвості Берр побачив старий паливний насос біля сараю, а за ним — ворота з колючого дроту. Ворота були зачинені і він не помітив там жодних ознак життя, аж поки йому не впали в око свіжі сліди шин на траві. Стрельскі зчитав їх одночасно з Берром і здавалося, вони йому сподобалися, бо він набрав швидкості і розвернув літак, заходячи на посадку з заходу. Він, мабуть, щось сказав Флінну по внутрішньому зв’язку, бо той відірвав свої поплямлені долоні від пістолета-кулемета, який лежав у нього на колінах, і знизав плечима — вельми нехарактерний для вихідців з Латинської Америки жест. Минула година, відколи вони вилетіли з Батон-Руж.

Зі старечим бубонінням «Сессна» торкнулася землі і поповзла мощеною доріжкою. Ні корови, ні чаплі навіть не підняли голови. Стрельскі і Флінн скочили на траву. Доріжка розділяла рівнинні паруючі болота, які чавкали і цмокали. Товсті жуки то ліниво опускались, то піднімались над тванню. Притиснувши пістолет-кулемет до грудей і дивлячись то наліво, то направо, Флінн рушив до сараю. За ним ішов Стрельскі, тримаючи в руках валізку і заряджений автоматичний пістолет. Ззаду плівся Берр, озброєний лише молитвою: він майже не вмів стріляти і ненавидів це.

— Наш Пат Флінн пройшов Північну Бірму, — говорив Стрельскі. — Наш Пат Флінн пройшов Сальвадор... Пат — непересічний християнин... — Стрельскі любив говорити про Флінна з захватом.

Берр уважно розглядав сліди коліс під ногами. Автів-ка чи літак? Він здогадувався, що за якимись ознаками їх можна розрізнити, і йому було соромно, що він їх не знав.

— Ми сказали Майклу, що ти велике цабе з Англії, — заздалегідь попередив його Стрельскі. — Щось на кшталт самої тітоньки Вінстона Черчілля.

— О, згідно з нашими описами — ви навіть її переплюнули, — сказав Флінн.

Увечері напередодні вони сиділи на ґанку будиночка на березі моря в Форт-Лодердейл і Стрельскі розповідав Берру про отця Лукана і брата Майкла.

— Тут усім Флінн заправляє. Якщо ви хочете щось запитати Майкла, то краще це робити через Флінна. Він слизький і неврівноважений тип, еге ж, Пате?

Флінн закрив рот своєю здоровенною долонею, щоб приховати беззубу посмішку.

— Майкл чудовий хлоп, — відповів Флінн.

— А головне богобоязливий, — сказав Стрельскі. — Майкл — саме святенництво, еге ж, Пате?

— Набожний чоловік до самих кісток, Джо, — підтвердив Флінн.

А потім, під загальне гоготання, Стрельскі і Флінн розповіли Берру історію про те, як брат Майкл навернувся до Христа і знайшов своє покликання — стати супердонощи-ком. Стрельскі наполягав, що ця історія ніколи не почалася б, якби наш агент Флінн одних вихідних під час Великого Посту не опинився волею випадку у Бостоні, куди він подався на духовне відновлення від своєї дружини, щоб залікувати свою душу за допомогою плящини-другої ірландського віскі разом з кількома такими ж непитущими братчиками з семінарії.

— Правда, Пате? — вимагав підтвердження своїх слів Стрельскі, переймаючись, щоб Флінн часом не заснув.

— Чистої води правда, Джо, — погодився Флінн, посьорбуючи віскі і напихаючи повний рот піци, у той час як його очі лагідно дивилися на повню, що повисла над Атлантичним океаном.

— Щойно наш Пат і його преподобні братчики впоралися з першою пляшкою віскі, — продовжував Стрельскі, — як з’явився отець Аббот власною персоною, щоб поцікавитися, чи зможе спеціальний агент Патрик Флінн з Митниці США з доброї волі виділити йому хвильку на особисту бесіду в його особистому офісі.

— І коли агент Флінн змилостивився і пристав на його пропозицію, — продовжував Стрельскі, — то виявилося, що в офісі отця Аббота сидить сухий, як скіпка, і високий, мов дзвіниця, хлопчина з Техасу, а вуха в нього такі, як ракетки для пінг-понгу. Ним виявився отець Лукан з монастиря «Крові Діви Марії», що у Новому Орлеані, який перебував з причин, відомих лише Папі, під покровительством отця Аббота з Бостона.

— І цей самий Лукан, — не вгавав Стрельскі, — цей прищавий клаповухий пуцьвірінок присвятив своє життя спасінню грішних душ в ім’я Святої і Непорочної Діви Марії шляхом власного освячення і наведення прикладів житія святих.

— І ось, лупаючи цю непіддатливу скалу, — продовжував Стрельскі, а Флінн тим часом хихотів, кивав своїм червоним обличчям і посіпував себе за чуба — ну чисто тобі дурник, — Лукан почув сповідь багатого покаянного грішника, чия донька нещодавно наклала на себе руки, і зробила це неабияк відразливо, бо не могла більше терпіти гульки і кримінальні афери свого татуся.

— І того самого покаянного грішника, — розповідав Стрельскі, — настільки замучили докори сумління, що він вилив перед Луканом усю свою наболілу душу. Бідака Лукан, йому ж ще навіть молоко на губах не висохло, так перейнявся почутим, що на всіх парах помчав у Бостон до отця Аббота за духовними настановами і пахучими солями. Ну й ну, той грошовитий покаянник виявився таким сраним покидьком, якого ще світ не бачив...

— Дозоване покаяння, Леонарде, це як дуже короткий бенкет, — Стрельскі потягнуло на філософію. Флінн тихо посміхався до місяця. — А цілковитим і безповоротним розкаянням там і не пахло. Не встиг Патрик до нього дістатися, як Майкл уже шкодував про це короткотривале навернення до порядності і був готовий посилатися і на першу поправку до Конституції, і на п’яту, і посилати всіх навколо теж. І ще одне: все, що він наговорив, вважалося недійсним, бо він на той момент мав психологічні розлади в зв’язку з непоправним горем. Але наш Пат, — Флінн заусміхався ще ширше, — Пат і його релігійність врятували ситуацію. Він дав Майклові вибір: або від сімдесяти до дев’яноста років посиленого режиму, або союз з силами небесними, амністія і можливість далі преспокійно тра-хати дівчат з першого ряду «Фолі-Бержер». Майклу знадобилося двадцять секунд, щоб переговорити зі своїм Творцем і вислухати голос совісті. У результаті другий варіант йому сподобався більше.

Флінн стояв у жерстяному сараї й кивнув Беррові і Стрельс-кі, щоб вони взяли з нього приклад і також зайшли. їх обдало жаром, немов з розпеченої духовки, і смородом кажанів. Поламаний стіл, дерев’яна лавка, погнуті пластикові крісла навколо столу — все було встелено кажанячим послідом. Кажани звисали з металевих перекладин під стелею, згуртувавшись по двоє чи по троє, й виглядали немов налякані клоуни. Розбите радіо лежало на боці поруч з генератором, наскрізь прошитим старими дірками від куль. Берр подумав, що хтось навмисно перевернув тут усе догори дриґом. Хтось, вочевидь, вирішив, що якщо це місце не дістанеться йому, то нехай і не дістанеться нікому іншому, і розтрощив ущент усе, що тільки потрапляло під руку. Флінн востаннє визирнув назовні і зачинив двері в сарай. «Це що, якийсь умовний сигнал?» — подумав Берр. Флінн приніс зелені протимоскітні спіралі. На паперовій торбинці було написано «Бережіть планету. Обійдіться сьогодні без пакета». Флінн запалив спіралі. Кільця зеленуватого диму почали здійматися вгору до жерстяного даху, від чого кажани неабияк заметушилися. Графіті на стіні, написане іспанською, кляло янкі на чім світ стоїть.

Стрельскі і Флінн сіли на лавку. Берр насилу примостив одну сідницю на поламаному кріслі. Все-таки авто, вирішив він. Ті сліди на траві були слідами автомобіля: чотири колеса, які котилися рівними смугами. Флінн поклав пістолет-кулемет на коліна, зафіксував вказівний палець на спусковому гачку і закрив очі, прислухаючись до цокоту цикад. «Злітно-посадкова смуга була побудована торговцями марихуаною ще у шістдесятих, — розповідав колись Стрельскі, — але для теперішніх поставок вона вже замала. Теперішні контрабандисти літають вантажними літаками 737-ї моделі з цивільними розпізнавальними знаками, ховають своє добро у декларованих товарах і користуються аеропортами з найновішим устаткуванням. А дорогою назад вони по саму зав’язку набивають літаки норковими шубами для своїх дівчаток і осколковими гранатами для своїх друзів. Наркоторговці такі ж люди, як і всі інші у транспортному бізнесі: вони терпіти не можуть повертатися порожняком».

Минуло півгодини. Берра вже нудило від запаху проти-москітних спіралей. Тропічний піт заливав йому обличчя як вода з душу, а сорочка промокла до нитки. Стрельскі подав йому пластикову пляшку з теплою водою, Берр трішки з неї відпив і витер лоба вже промоклим наскрізь носовичком. «Варто цьому щуру передумати, — крутилося у Берра в голові, — і нас розірве на шматки». Стрельскі розправив схрещені ноги, щоб стало трохи зручніше сидіти. На колінах у нього лежав автоматичний пістолет на 45 набоїв АКП, а в алюмінієвій кобурі на нозі був револьвер.

— Ми сказали йому, що ти лікар, — ще раніше попередив Берра Стрельскі. — Я хотів представити тебе яко герцога, але Пат на таке не підписався.

Флінн підпалив ще одну спіраль, а потім, немов це було продовженням тієї ж операції, наставив свій пістолет-кулемет на двері, а сам безшумно відійшов убік. Берр узагалі не помітив, коли Стрельскі встиг поміняти своє місце, але озирнувшись, побачив, що той стоїть, притиснувшись до задньої стіни і з піднятим вверх дулом пістолета. Берр і кроку не зробив. Чемний пасажир сидить на своєму місці і тримає язика за зубами.

Двері відчинилися і червоне сонячне світло залило сарай. В одвірку з’явилася видовжена голова молодого хлопця, поплямлена слідами від гоління. «Дійсно вуха, як ракетки для пінг-понгу», — подумав Берр. Його наляканий погляд ковзнув по кожному з них, але найдовше затримався на постаті Берра. Потім голова зникла. Двері залишилися прочиненими. Почувся здавлений вигук: «Де?» чи «Вже?» і заспокійливий шепіт у відповідь. Двері відчинилися ще ширше і гнівна постать доктора Пола Апостола, він же Апо, він же Апетит, він же брат Майкл, з’явилася на порозі. У тій хвилі він скидався не так на покаянного грішника, як на дуже маленького генерала, який десь загубив свого коня. Усі незручності, які так дратували Берра дотепер, як рукою зняло. Неймовірність, навіть магічність моменту накрила Берра з головою. «Це той самий Апостол, — думав він, — який має прямий вихід на картелі. Це той самий Апостол, який перший доніс нам про Роуперові плани. Він разом з ним планує змови, ходить до нього в гості, плаває з ним на яхті, а на дозвіллі продає його в руки ворогів цілком і повністю».

— Знайомтесь, лікар з Англії, — урочисто мовив Флінн, вказуючи на Берра.

— Вітаю, лікарю. Як поживаєте, сер? — відповів Апостол тоном приниженої людини. — Нам тут дуже бракує справжньої цивілізованості. Я захоплююся вашою великою країною. Багато моїх предків належали до британської аристократії.

— А я думав, вони належали до банди грецьких аферистів, — сказав Стрельскі, у якого сам вигляд Апостола викликав вибух ворожості.

— Зі сторони матері, — відповів Апостол. — Моя мати з роду герцога Девонширського.

— Хто б міг подумати, — сказав Стрельскі.

Апостол його не слухав. Він звертався до Берра.

— Лікарю, я принципова людина. Впевнений, що, як британець, ви це оціните. Я також дитина Святої Діви Марії, яка має честь послуговуватися допомогою її легіонерів. Я нікого не засуджую. Просто даю поради, користуючись наданими мені фактами. Я даю гіпотетичні рекомендації, що ґрунтуються на моєму знанні закону. А потім я зникаю.

Спека, сморід, цокіт цикад — усе забулося. Настав час братися до роботи. Подібні розмови постійно відбувалися у конспіративних квартирах по всьому світу. Це була звичайна щоденна робота пересічного керівника агента розвідки, який вислуховує звіт свого підопічного після того, як той повернувся з завдання: Флінн розмовляв з типовим сильним акцентом ірландського копа, Апостол — з різкою чіткістю адвоката в залі суду. «А він схуд», — подумав Берр, пригадуючи лице, яке він бачив на фотографії: тепер риси обличчя загострися, очі запали.

Стрельскі взяв до рук пістолет-кулемет і зумисно повернувся до Апостола спиною: його сектором вогню були прочинені двері і злітно-посадкова смуга. Лукан напружено сидів поруч зі своїм грішником, нахиливши голову і піднявши брови. На ньому були сині джинси, а от Апостол одягнувся так, немов готувався бути розстріляним: у білу сорочку на довгий рукав і чорні ситцеві штани, а з шиї звисав золотий ланцюжок з іконкою, на якій була зображена

Діва Марія з піднесеними догори руками. Його чорна хвиляста перука, злегка перекошена, була явно для нього завелика. Берру спало на думку, що він помилково схопив не ту.

Флінн проходився списком питань керівника агента розвідки: Яке ти використовував прикриття, щоб приїхати на цю зустріч? Хтось бачив тебе, коли ти виїжджав з міста? Скільки у нас часу? Де і коли зустрінемося наступного разу? Що там з тією Анетт з офісу, яка, як ти розповідав, їздила за тобою назирці?

Тут Апостол зиркнув на отця Лукана, який, як і раніше, сидів непорушно, втупившись удалечінь.

— Я пригадую проблему, на яку ви посилаєтеся, і вона цілком вирішена, — сказав Апостол.

— Як? — спитав Флінн.

— Ця жінка проявляла до мене інтерес особистого характеру. Я заохочував її приєднатися до нашої молитовної групи, але вона неправильно зрозуміла мої наміри. Вона вибачилася і я прийняв її вибачення.

Чаша терпіння отця Лукана переповнилася.

— Майкле, це не зовсім достовірне викладення подій, — строго сказав він, забираючи руку, якою підпирав щоку, щоб не заважала йому говорити. — Патріку, Майкл наставив їй роги. Спочатку він трахав Анетт, а потім переключився на її співмешканку. Анетт щось запідозрила і вирішила перевірити. Воістину, нічого нового під сонцем.

— Перейдімо до обговорення наступного питання, якщо ваша ласка, — зірвався Апостол.

Флінн поклав на стіл два кишенькових диктофони і увімкнув їх.

— Майкле, «Чорні яструби» все ще в грі? — поцікавився Флінн.

— Патрику, цього питання я не чув, — відповів Апостол.

— А я чув, — відрубав Стрельскі. — Кляті картелі все ще продовжують купувати бойові гелікоптери? Трясця твоїй матері, просто скажи так чи ні!

Берру вже неодноразово доводилося бачити гру в поганого і хорошого поліціянтів. Але відраза Стрельскі виглядала настільки природною, що це аж насторожувало.

— Я взяв собі за правило не бути присутнім, коли обговорюються питання такого штибу, — відповів Апостол. — Цитуючи влучне зауваження містера Роупера «підібрати взуття по нозі — це його ремесло». Якщо, на думку містера Роупера, «Чорні яструби» йому необхідні, то вони будуть задіяні.

Стрельскі щось сердито нашкрябав у своєму блокноті.

— Хтось, може, знає, коли ця чортівня врешті-решт скінчиться? — крикнув він. — Чи сказати Вашингтону, хай почекають ще рік-другий?

Апостол видав презирливий смішок.

— Патрику, твоєму другові варто стримати свій патріотичний запал, це не той випадок, коли результат помітний миттєво, — сказав він. — Містер Роупер завжди наголошує на тому, щоб його не підганяли, і мої клієнти цілком з ним згодні. Як каже стара перевірена іспанська приповідка «Добре росте те, що росте повільно». Оскільки більшість моїх клієнтів — вихідці з Латинської Америки, вони вміють вичікувати. — Він зиркнув на Берра. — Сини Діви Марії стоїки, — пояснив він. — Вона має багато наклепників. їхнє презирство освячує її смиренність.

Знову почалося звичне розпитування. Гравці і місця... товари замовлені і відправлені... гроші, які то з’являлися у фінансовій мийці Карибського басейну, то звідти зникали... найновіший проект картелів з будівництва в центрі Маямі...

Нарешті Флінн усміхнувся і запросив Берра долучитися до розмови.

— Лікарю, може, ви маєте на думці щось таке, що бажали б обговорити з братом Майклом?

— Так, Патрику, маю, дякую, — чемно сказав Берр. — Звісно, я надзвичайно вражений масштабами його допомоги у цій ситуації та спочатку хотів би поставити братові Майклу кілька загальних питань, адже ми щойно познайомились. Якщо ви не проти, звісно. Ці питання більше стосуються, так би мовити, форми, а не змісту.

— Сер, буду радий вам допомогти, — ґречно відповів Апостол, не давши Флінну можливості озватися першим. — Вести інтелектуальну розмову на рівних з англійським джентльменом — справжнє задоволення.

«Починай здалеку і рухайся помаленьку, — радив йому Стрельскі. — Подай усе по-англійськи стримано і красиво».

— Розумієте, я як земляк містера Роупера не можу збагнути одну річ, — говорив Берр Фліннові. — У чому секрет Роупера? Що в ньому є такого, чого нема в інших? Ізраїльтяни, французи, кубинці — всі вони пропонували картелям поставки більш ефективної зброї, і всі, за винятком ізраїльтян, залишилися ні з чим. Як вдалося містерові Річарду Онслоу Роуперу досягти успіху там, де нікому більше це не вдавалося? Чому саме він зміг переконати клієнтів брата Майкла придбати собі доладну армію?

На Беррове здивування кістляве обличчя Апостола потепліло, чого Берр аж ніяк не очікував. У його голосі зазвучав ліричний трепет.

— Лікарю, ваш земляк містер Роупер не просто звичайний продавець. Сер, він чарівник. Далекоглядний, відчайдушний, всі танцюють під його дудку. Містер Роупер чудовий тим, що не вписується в рамки норми.

Стрельскі пробурмотів собі під ніс щось явно непристойне, але потік думок Апостола вже було годі зупинити.

— Сер, проводити час у товаристві містера Роупера — це привілей, це карнавал. Багато з тих, хто веде справи з моїми клієнтами, насправді зневажають їх. Вони підлизуються, підлещуються, дарують подарунки, але їм бракує щирості. Вони всього лиш спекулянти, які хочуть швидко набити кишені. Містер Роупер спілкується з моїми клієнтами на рівних. Він джентльмен, але не сноб. Містер Роупер радів їхньому збагаченню, тому, як вправно вони зуміли використати ресурси, які їм дала природа. Він захоплювався їхніми навиками, їхньою сміливістю. Світ — це джунглі, любив говорити він, де виживають далеко не всі. Закономірно, що слабші стають жертвами. Питання в тому, а хто ті сильніші? Опісля він показав їм фільм. Дуже професійний, надзвичайно компетентно змонтований фільм. Не задовгий, не надто перевантажений технічними деталями. Якраз добрий.

«А ти залишився в кімнаті, — думав Берр, спостерігаючи, як Апостол роздуває свою розповідь. — На чиємусь ранчо чи в чиїйсь квартирі, в оточенні повій і селянських хлопців в джинсах і з кулеметами «Узі», розслабляючись у кімнаті з диванами, оббитими леопардовими шкурами, і з величезними телевізорами і повністю золотими шейкерами для коктейлів. Ти залишився в кімнаті разом зі своїми клієнтами, захопленими англійським аристократом-віртуо-зом і його фільмиком».

— Він показав нам фільм, де британські спецпризна-ченці штурмують посольство Ірану в Лондоні. Він показав нам, як американські спеціальні війська проходять навчання у джунглях, і як тренується американський підрозділ «Дельта», а ще рекламний ролик найновішого і найдосконалішого світового озброєння. Потім він знову запитав нас, ким же є ті сильніші, і що би сталося, якби американцям набридло розпилювати гербіциди над болівійськими полями і накладати арешт на партії наркотиків по п’ятдесят кілограмів у Детройті, а натомість вони вирішили б заявитися до моїх клієнтів, витягнути їх просто з ліжка, відправити літаком у Маямі і віддати під принизливий публічний суд згідно з законами США, немов генерала Нор’єгу[66]. Він спитав, чи це правильно чи природно, щоб люди з таким достатком були незахищені. «Ви ж не їздите на старих автомобілях. Ви не носите старого одягу. Ви не кохаєтеся зі старими жінками. Чому ж ви тоді відмовляєте собі у захищеності за допомогою надсучасної зброї? У вас тут є відважні хлопці, справжні чоловіки, вірні вам до останнього подиху, я бачу це на їхніх обличчях. Але з сотні заледве набереться п’ятеро таких, які могли б пройти у бойовий підрозділ, який я можу спеціально для вас створити». Після цього містер Роупер розповів про свою чудову корпорацію, «Айронбренд». Він підкреслив її респектабельність і різнобічність, її танкерний флот і транспортне устаткування, її неабиякі успіхи у торгівлі мінералами, деревиною і сільськогосподарським обладнанням. Її досвід нелегальних перевезень певних мінералів. Її зв’язки з відповідними офіційним органами в головних портах світу. Її обізнаність у тому, як нестандартно можна використати офшорні компанії. Такий чоловік здатен осяяти словом Діви Марії навіть найтемнішу яму.

Апостол замовк, але лише щоб зробити ковток води, яку отець Лукан налив йому з пластикової пляшки у склянку.

— Валізки, напаковані стодоларовими купюрами, — це вже пройдений етап, — продовжував він. — Як і ковтачі-контрабандисти, які перевозили товар у презервативах, змащених оливковою олією, які ховали у власних шлунках, — їх ж бо всіх тепер відправляють робити рентген. Часи маленьких літаків, які здійснювали заборонені рейси над Мексиканською затокою, також минули. Те, що пропонують містер Роупер і його колеги, це абсолютно позбавлена ризику пряма доставка їхнього товару на новостворені ринки Центральної і Східної Європи.

— Наркоти! — вибухнув Стрельскі, не в змозі більше терпіти багатослівність Апостола. — Майкле, товар твоїх клієнтів — це наркотаї Той злоїбучий Роупер продає зброю за очищений, оброблений, добірний кокаїн, який йому, курва, віддають майже за безцінь! Цілі гори того лайна! І він збирається відправити його в Європу і скинути його там, щоб отруювати дітей, руйнувати життя і загрібати мільярди! Правда?

Апостол не взяв до уваги цей вибух емоцій.

— Лікарю, містер Роупер не бере з моїх клієнтів завдатку готівкою. Він завжди оплачує свою частину договору з власних ресурсів. Він не потребує ніяких гарантій. Він ставиться до них з нечуваною довірою. Якщо вони змахлю-ють, переконував він їх, то його репутація буде зруйнована, корпорація збанкрутує, а інвестори відвернуться від нього назавжди. Попри це, він довіряє моїм клієнтам. Він знає, що вони порядні люди. Найкращий і найнадійніший спосіб вести бізнес, казав він, це фінансувати всю угоду апріорі зі своєї кишені, аж до моменту остаточного розрахунку. Саме це він і запропонував зробити. Він обеззброїв їх своєю довірою. Більше того. Містер Роупер наголосив, що не мав жодного наміру конкурувати зі старими європейськими партнерами моїх клієнтів. Якщо буде на це бажання моїх клієнтів, він готовий у будь-який момент повністю вийти з гри або ж знову до неї приєднатися. Щойно він доставить товар тим, кого мої клієнти номінують як отримувача, він вважатиме свою справу зробленою. Якщо мої клієнти забажають не називати таких людей, містер Роупер з радістю організує передачу «всліпу».

Діставши з кишені великий шовковий носовичок, Апостол витер піт, який виступив з-під перуки.

«Зараз, — подумав Берр, коли настала пауза. — Давай».

— Майкле, а майор Коркоран був присутній на цій зустрічі? — невинно поцікавився Берр.

На обличчі Аполло одразу ж з’явилася зневажлива гримаса. У голосі почулися роздратування і звинувачення.

— Майор Коркоран, як і лорд Ленгборн, були дуже навіть на виду. Майор Коркоран був почесним гостем. Він вмикав проектор, веселив публіку, чемно розмовляв з дамами, готував напої і намагався показати себе якнайкраще. Коли мої клієнти напівжартома запропонували взяти майора Коркорана у заручники до завершення виконання умов договору, дами були в захваті від цієї ідеї. Після того як ми з лордом Ленгборном накидали основні пункти угоди, майор виголосив жартівливу промову і розмашисто розписався замість Роупера. Мої клієнти полюбляють всілякі дур-кування, щоб зняти щоденну напругу. — Він з обуренням перевів подих і відкрив кулак: як виявилося, весь цей час він тримав вервечку. — На жаль, лікарю, згідно з настановами Патрика і його друга-грубіяна, я був змушений дискредитувати майора Коркорана в очах моїх клієнтів до такої міри, що всю їхню приязнь до нього як вітром здуло. Сер, це зовсім не по-християнськи. Це порушення заповіді «Не свідчи неправдиво», і я про це шкодую. Як і отець Лукан.

— Це просто-таки фігово, — поскаржився Лукан. — Я гадаю, це навіть неетично. Правда?

— Майкле, якщо ваша ласка, розкажіть мені, будь ласка, що такого почули ваші клієнти про майора Коркорана, що це пошкодило його репутації?

Голова Апостола витягнулася, немов у курчати. Жили на шиї натягнулися.

— Сер, я не відповідаю за те, що мої клієнти могли почути з інших ресурсів. Щодо моїх слів, то я сказав лише те, що мої... — раптом, він ніяк не міг підібрати слів, щоб описати Флінна і решту братії. — Уповноважений як їхній юрист, я розповів своїм клієнтам декілька фактів з минулого майора Коркорана, які у довготривалій перспективі анульо-вують його придатність як партнера.

— Які саме це факти?

— Я був зобов’язаний повідомити їм, що він веде неприйнятний спосіб життя, а також зловживає алкоголем та наркотиками. На свій сором, я також сказав їм, що він нестриманий, а це анітрохи не відповідає моєму досвіду співпраці з майором. Навіть напідпитку він приклад стриманості. — Апостол обурливо кивнув головою у напрямку Флінна. — Мені дали зрозуміти, що мета цього неприємного маневру — позбавитися сурогатної постаті майора Коркорана і, відповідно, пересунути на лінію вогню особисто містера Роупера. Мушу визнати, що я не поділяю оптимізму цих джентльменів щодо цього питання, а навіть якби поділяв, я не вважаю такі дії відповідними ідеалам справжнього легіонера Пресвятої Діви Марії. Якщо майора Коркорана буде визнано неприйнятним, містер Роупер просто забезпечить себе іншим підписантом.

— А як ви гадаєте, містер Роупер знає про побоювання ваших клієнтів щодо майора Коркорана?

— Сер, я не наглядач ні за містером Роупером, ні за моїми клієнтами. Вони не звітують мені, що відбувається у них в голові. І я це поважаю.

Берр засунув руку в наскрізь просякнутий потом піджак і дістав звідти пом’ятий конверт. Поки він його розривав, Флінн, відводячи душу у своєму ірландському акценті, пояснював його зміст:

— Майкле, лікар привіз зі собою вичерпний список злочинів майора Коркорана, які він вчинив ще до того, як почав працювати на містера Роупера. Більшість цих огріхів пов’язані зі статевими надмірностями. Але серед них є і кілька прикладів безчинств у громадських місцях, водіння у нетверезому стані, вживання наркотиків, кількаденні загули, а також розкрадання армійських грошей. Захищаючи інтереси своїх клієнтів, ти так перейнявся плітками, які чув про цю безневинну душу, що аж вирішив потай подати запит в Англію, і ось та інформація, яку тобі вдалося зібрати.

Апостол уже протестував:

— Сер, я високоповажний член адвокатури Флориди та Луїзіани, колишній президент Адвокатської асоціації округу Дейд. Майор Коркоран не дволикий. Я не погоджуся сфабрикувати справу проти невинної людини.

— Сядь, сука, на місце, — гиркнув йому Стрельскі. — Ага, і між іншим, ота твоя балаканина про адвокатську асоціацію — повна маячня.

— Він завжди все вигадує, — у відчаї сказав Беррові Лукан. — Просто нечувано. Він постійно говорить абсолютно протилежне до того, що відбувається насправді. Наприклад, він видає щось за чисту копійку, а виявляється, що це побрехеньки, яких світ не бачив. Я не знаю, як відучити його від цієї звички.

Берр тихо заблагав:

— Патрику, будь ласка, обговорімо часові рамки.

Вони поверталися назад до «Сессии». Флінн ішов попереду, все ще не випускаючи з рук зброї.

— Думаєш, спрацювало? — спитав Берр. — Ти справді думаєш, що він не здогадується?

— От ми тупаки, — сказав Стрельскі. — Дурні недоумкуваті копи.

— Ми повні засранці, — незворушно погодився Флінн.