Необхідне зло

Тридцять шість

ечеря тривала мляво, принаймні за самбалпурськими стандартами. Можливо, причина в тому, що Пуніт був явно не в гуморі. Звинувачувати його важко. Після того як у тебе стріляли, решта дня, вважай, пропала. Для принца, який звик до поклоніння та поваги, це ще складніше.

Враховуючи, звісно, що він не влаштував удаваний напад на себе. Якою б неймовірною не була ця теорія, від неї ще зарано відмовлятися.

Енні прийшла лише за кілька хвилин до того, як подали аперитиви, і її запізнення ще більше погіршило настрій принца. Він ледь кілька слів сказав Кармайклу — та й хто я такий, щоб йому в цьому дорікати? — майже не розмовляв із диваном; відповіді його були переважно односкладними. Фіцморіса не було, мабуть, уже їхав на станцію, щоб устигнути на потяг до Британської Індії.

Пожвавішав принц, коли розмова зайшла про полювання. Кармайкл почав переповідати наші пригоди дивану, який, мушу віддати йому належне, чудово удавав зацікавленість. Цього разу Кармайкл почав розповідати про свої минулі пригоди, і виходило так, ніби його трофеєм ставала кожна тварина, яка мала нещастя трапитися на його шляху, від антилопи до буфало[24], такий собі бельгійський король Леопольд[25] у Конго. Мені було нудно, хоча я трохи розважився, уявляючи голову посла над комином на стіні.

Коли нарешті прийшла Енні, то було справжнім благословенням. На ній була шовкова сукня кольору слонової кістки, на шиї — вишукане золоте намисто в індійському стилі, усипане дрібними діамантами. Такого я раніше в неї не бачив, отже, вона могла отримати його в подарунок від Пуніта. Якось я подарував їй букет квітів, і, враховуючи наші з принцом можливості, ці подарунки можна було вважати рівноцінними.

За відсутності батька Пуніт сів на чолі столу, Енні — праворуч від нього. Полковник Арора хотів було зайняти стілець поруч із нею, але це не входило в мої наміри. Я підштовхнув до того стільця Не Здавайся. Арора трохи засмутився, але робити нічого — утішився тим, що сів поруч зі мною.

Як виявилося, я припустився тактичної помилки. Не Здавайся за вечерею говорив дуже мало, тож усю увагу Енні захопив Пуніт. Мені лишалося тільки докоряти собі. Полковник, принаймні, був би гідним супротивником принцові. Не Здавайся ж просто сидів та жував свої овочі.

Арора сидів поруч зі мною, і обличчя в нього було точнісінько як у Сізіфа, що тупотів за своїм каменем. Схоже, слухати оповідки Пуніта йому подобалося не більше за мене. Утім, наприкінці вечері він став трохи жвавішим. Тихо попросив мене зачекати.

Коли решта вийшли з їдальні, він поліз до кишені, витягнув звідти запечатаний конверт і передав його мені.

— Ключі,— пояснив він.— До кабінету та сейфа дивана. Щасливого полювання,— побажав він, спостерігаючи, як я ховаю ключі.— Ну а тепер ходімо до інших.

У вітальні Пуніт ставив платівку на грамофон, і незабаром кімнату заповнили ритми регтайму.

— Гей! — підхопив принц Енні під руку.— Нумо танцювати!

Вона посміхнулась і вийшла за ним на середину кімнати, а я дивився, як Пуніт смикається, і його рухи нагадували мені конвульсії контуженого солдата. Більше ніхто, здається, нічого дивного не помітив. Йому навіть плескали в долоні.

— Що він робить? — поцікавивсь я в Кармайкла.

— Це називається «індичий крок»,— пояснив той, ковтнувши віскі.— Американський танок, який припав принцу до душі.

— Ноги заплітаються, як у того п’янички,— хмикнув я.

— Обережніше, щоб він не почув,— відповів посол.— Він вважає, що це напрочуд вишукано.

— Ваша Високосте, ви чудово танцюєте,— похвалила його Енні, коли музика скінчилася.— Де ви навчилися?

— На цьому самому місці,— відповів він, переводячи дух,— хоча вчитель мій був із Блекпула. Власне, люба моя, найкращих танцюристів можна знайти тільки у Блекпулі.

Він клацнув пальцями, і слуга у лівреї приніс на срібній таці пляшку «Дон Периньйон» і дюжину келихів. Принц узяв один і передав його Енні, взяв і собі.

Він зробив ковток і розреготався.

— Сьогодні радіймо і забуваймо про все!

Я взяв два келихи і пішов до Даве. Той ввічливо відмовився:

— Дякую, але я не п’ю.

— Мені здавалося, що при дворі всі п’ють,— здивувавсь я.

— Не всі,— відповів він.— Хтось має залишатися тверезим, щоб переконатися, що принц безпечно дістанеться до свого ліжка.

— Нянька для спадкоємця трону? — підняв я брови.— Хіба це робота для прем’єр-міністра?

— Ну,— зітхнув він,— скажімо, я роблю трохи більше за вашого містера Ллойда Джорджа[26].

— Тоді влаштовуйтеся зручніше,— порадив я.— Не схоже, що принц сьогодні квапиться у ліжко.

Я озирнувся на інших. Кармайкли приєдналися до принца й Енні у центрі кімнати, хоча, якщо вірити обличчю містера Кармайкла, зробив він це не зовсім добровільно.

— Ви не танцюєте? — поцікавився диван.

Я кивнув на Пуніта:

— Так я точно не вмію.

Я допив шампанське, вибачився і пішов до виходу, прихопивши по дорозі Не Здавайся.

— Ходімо, сержанте. Мусимо знайти звіт.