Анти

* * *

Ось випливли на обшир моря!

А ще за день, урешті-решт,

Ряд Мажа, не зазнавши горя,

Доплив старих молів Олешт.

Дромони[138] з крилами й триреми,

Розшиви в барвах, розписні

Дуби — в рядах і геть окремо,

І шовк вітрил… Гучні пісні

Лунають в заводі, як в свято.

Вся митниця від барв цвіте…

Незвичним оком не обняти,

Не охопить умом все те.

А Маж, показуючи в гущу,

То те, то інше виділя;

— Того роди в лісах живуть ще,

А в того скарб — гурти й земля.

Он бачиш двох, котрі в завоях?

Їх барми[139] — влади знак з дідів… —

Маж змовк, бо з товпиці живої

Архонти йшли вже до рядів.

З синами й Божем на підході

Дари Маж виніс їм навстріч.

І хоч було збагнути годі

Оту вітальну їхню річ,

Та Маж і решта зрозуміли,

Що треба мито дать сповна:

Медів, міхів, полотен білих,

По жбану яшного вина.

Отож, розкривши сакви дарчі,

Вони архонтам без вагань

Наклали вщерть на срібні тарчі[140]

Усяких дарниць щедру дань.

Бож взявся з людом говорити,

Стишивши рогом гул юрби:

Спитав на мигах про Добриту,

Про мури-стіни і горби,

Біля яких той жив, про окіл

І місто: нижнє й верхнє — впіл,

Питав про вежища високі,

Що з кременю (весь виднокіл,

Моли і обшир оглядали

Із тих мурованих валів)…

Від брам до синявих віддалин

Мол шумував, увесь кипів…