Анти

* * *

Вродливі всі в Ярихи дочки,

Та Мовна і між них — краса!

У гапті вбілена сорочка!

Що небо, зір! З шовків коса!

Неждано до вдови-Ярихи

Бож загостив, як сонце з туч!

І Хорсе мій! В колибі тихій

Знявсь лемент! Радість! В обіруч

Сім’я вся гостя обіймала,

Мов родака. Пощо й чому?

Не зоглядівсь, як в око впала

Та Мовна, старша з них, йому!

Вподобу розгадавши Божа,

Дізнавшись, звідки, хто, який,

Яриха вчула: мить хорошу

Нарешті їй дали роки!..

В пухирні вікна вечір жмурко

Вже кравсь… За звичаєм полян

Яриха Хорсу півня й курку

В черінь поклала на заклан.

А як обрядно, свято й гоже

Данина всмажилась оця,

Вона дала і Мовні, й Божу

Врочисто з’їсти з них серця.

А згодом, дітям не сказавши,

Ходила в ліс й несла звідтіль

Пахуче зілля, що назавше

Зачаття Мовні дасть в постіль…