Анти

* * *

Три роки майже у Добрити

Живуть Амази посланці.

Знайшлося всім що їсти й пити,

В покоях спали — не в хлівці.

Гостинний, щедрий олещанин

Дав двір і слуг всім, як братам,

Та більше приязні й пошани,

Як Бож, ніхто не вичув там:

В покоях, в місті, повнім збуди,

Серед гімнасій[141], гри “в юрму” —

Добрита явно й щиро всюди

Над всіх вділяв себе йому.

І Бож, нової дружби ради,

Ішов з ним разом за вали,

Як вільний гопліт[142] від громади,

Щоб захищать степи й доли.

Бо стали напади сусідів

Уже постійними тепер,

Бо кожний місто рвав і бідив,

Чи обкладав його і дер.

Не тільки справним став гоплітом

Там Бож, зробивсь не лиш бійцем,

Ба, більш — від ритора[143] взяв кміту,

Читцем знаків став і писцем.

А знехтували річ єдину,

Хоч сам Добрита шпетив їх:

Не прийняли Христа-людину

Взамін за сонм богів своїх…

Та час настав!.. Домову-згоду

Добрита й Бож пили віч-віч…

Ніхто не йняв би віри зроду,

Ким стане Бож в коротку ніч.

А він тепер Амази долю —

Плоти Добрити поведе:

Дари в Хорс-острів з Ольвополя

Сестрі від брата! В рівнодень…

А ще до них в задружу спілку

Сапун — захожий тавр[144] — пристав,

Дав Божу сканей стозна скільки,

Щит шкіряний, мечів до ста!..