Анти

* * *

Всю Антію кликнула Доля

Під власні берла і кличі —

І стали в стани навкіл Поля

Древляни, луги й кривичі!

І стріли скрізь співали й грали,

І йшла у битву рать на рать,

Бо ратці для життя вмирали,

Хоч не хотів ніхто вмирать…

І так — не день, не тиждень навіть!

Не місяць — більше! Три підряд!

Мара-Морана[184] душить, давить

Ворожий стан, за рядом ряд!

Війна нечувана, нечута

Із навів клала гори скрізь,

Звитяга рвала готські пута

Від моря й лугів — до полісь!

І бились анти до знемоги,

Союзні саки[185] — до знесиль!

І Бож домігся перемоги,

Що в ріг гучала звідусіль!

Аж в Родні гридниця[186] гриміла,

Богам вогні подяк росли…

І Ставр привів за шнур Егіла,

А Вінітарові посли

Півдня стоять провинно збоку.

І лох, розбитий вщент, був тут,

А Калло з вищербленим оком

Шарівся, тлів, неначе трут.

Тож будуть готи антам знині

Нести данину рік у рік,

Та ще заручником в повині

Син вінітара буде вік.

Коли ж зарік[187] вчинили здвобіч

На глиноземі й на хресті

І роздали всім ратцям здобич,

Вділивши навам пай корсті[188],

Бож відпустив із Родня бранців

І тризни визначив обряд.

І почалася гайда вранці,

А діялась сім день підряд…