Анти

* * *

Вже три дні чинить Бож спокути:

Молитви, дарниці, вогні…

І забаглось йому побути

Хоч мить у рідному човні.

Таки не втерпів, після треби

На мол, як сам від себе, втік.

А на “Русалі” відблиск неба

Ламав, вигойдував потік.

І раптом: — Гей же, Хорсів чадо!

Чого схилив чоло к землі?

Чия на серці в тебе зрада

І на очах які жалі?—

Оглянувсь Бож… З води неначе,

Немов зібрав десь барви всі,

У поборошнях, світлих гачах,

До нього гість якийсь підсів.

— Та не журися ти! Кориця

Така, як ця, знесе й не те.

А смуті нічого кориться,

Бо й сила, й розум в нас на те.

Я рядичем[91] пішов в Гридгір’я[92],

На Чуг-ріку[93] — таким, як ти —

А нині повні скарбу-вир’я[94]

Мої струги, мої плоти!

Бідою ліпше поділитись —

Змаліє враз дитя Мари!

І Лихо нехтуй, щоб не витись

Йому, — от нехтуй, хоч умри!

Бож щиро розповів про себе…

Гість вимовчав і знов прорік:

— Було б хотіння досить в тебе,

А до терпіння ти навик.

І не сумуй за тим, що втратив,

По тім, чого не взнав, не плач!

Ще вернеш в рід Одара й Рати,

А зараз — надвоє колач

У мене розділімо владі,

Ковтнім ольвійського[95] вина, —

Його на дні в моїм насаді[96]

Знайдеться крина не одна…—

Поява гостя, ніби чудо…

Ті ногавиці[97], пояси…

Здалося Божу, в спражні груди

Влилися крапельки роси.

Аж ось і гостів струг широкий:

Корчаги, амфори, мечі,

Єдваби, сукна, паволоки,

Ряхтять шовкові кумачі…

З незвички він не встиг і кроку

Ступити, як у човні вздрів

Ще й юнку — діву карооку

З разками гнутих чорних брів…

— Сідай же в круг! Я Мажем звуся,

Ці три, — вказав, — мої сини;

Отой, що має довгі вуса,

Старшує в роді з давнини.

А чага ця — за доню в мене,

В архонта[98] куплена торік

За сасанідських драхм[99] півжмені

І за веприний білий клик.

Подай же нам питва, Рулаво!

Бо наче цілу сотню днів

Не пив я вже й не бачив страви.

Та й гість наш, певне, зголоднів…

Так ти, — Маж випив шосту кною[100], —

На прощі скільки мислиш буть?

А то поклав би ряд зі мною, —

Зам’явсь на мить. — Та й з Хорсом в путь.

Там запливли б до чара Луда[101],

Що в кузні варить скань[102] в огні,

Савура — старця-семигуда

Почув би ти науз-пісні… —

Сказав Бож, трохи погадавши:

— Я досі прощі не здобув…

А плавать з вами радий завше

В моїй “Русалі” — й не добу.

Спитаю, що Амаза скаже,

Що прирекли боги мені … —

Як грім, розкотний регіт Мажа

Розлігся гулом вдалині…

На знак пошани й дяки ради

Бож кланявся п’ять раз підряд:

— Хай мир на вас! — Ходи без вади,

Та ще й навідуйся в мій ряд.

Мо’, й різ коли, — всміхнувся, — в ладі

Зап’єм, віддавши Хорсу дар. —

— Прийду! — оглянувсь Бож. На спаді

Горіло Коло в вовні хмар…