Анти

Епілог

Трипільці в нас в крові й пеласги — ще й оті

Ратанці[205], слави ми і Данини венети.

В нас Див-Сварог, Перун та Лада — золоті!

А Плуг, Волосожар — не упадуть до Лети[206]!

Русалю-Лелю ми святкуємо з дідів,

Рідня і Коло, й Хорс Дажбогу-Світовиту.

В нас цілий сонм богів усотивсь, не зрідів

На семиярім тлі ув Ойкумени[207]-світу.

Ми — скіфи-орачі, ми — сівачі-скити!

Бізант, Атени[208] й Рим нас антами взивали

За давність на землі й за те, що їм нести

Ми не спішили дань, що били всі навали.

Поляни ми усі: і уборт, і улич,

Хорвати й тиверці, древляни й порусляни.

Трудитись на землі — наш предковічний клич!

Праматір — Лада в нас. І Лани та Оляни —

З хоан чи із Магог — стрічали гостя в двір

Із берлом в свят-вогні, ПРИ ВІТІ дружби й миру,

Давали хліб і сіль, й нічліг із давніх пір,

Ще й на дорогу дар — як доброму кумиру!..

Десь плив у казці Ной[209] Утнапиштиму слідом,

Впродовж тисячоліть ковчег ішов на схід;

Десь Доля пряла ще безсмертя двом Евклідам[210]

І Сім Чудес[211] росли на вістрях пірамід!

Десь Брахма вічно жив, творили Вішну й Шіва[212]

Початки і Кінці — чотири веди[213] вряд,

Аби посів тих книг, аби духовне жниво

Вели людей повз гріх до правди райських врат.

Десь вже давно світів "Пісні пісень[214]" сягали,

Десь шумерів шумер в історії на дні,

Десь нібелунги й Сід, Роланд[215], еліни й гали

З безсмертям на віки єднали смертні дні.

Десь Інка й Ірокез[216] творінь урочий задум

На диво правнукам лишали в заповіт,

До "Калевали[217]" фін лучив Шахерезаду,

Щось ніс із вед і сур[218] у свій озерний світ.

Десь лихо тішилось, — а тут і мир, і спокій,

В привіті порусляни безпечністю жили,

І Бористеном гість на лоді одинокій

Возив мінять скарби крізь хвилі та вали.

І скрізь була ріка, й ставало ніби дві з них,

Бо володів ратай ще й ремеслом новим:

З правік пастуший син чи давній перевізник

Робився митником чи навіть мостовим.

І племена, й роди єднала мова Словом,

І гуртував обряд в задруги та спілки.

Під ликом всіх богів — і три- й семичоловим —

В одно зливався Край, в державу на віки…

Наш дід для греків — ант, а нам він був венетом,

І вентом звав його сусідів велій лік.

Він дань вділяв лісам, степам, річкам, планетам,

Його сини дали нам путь в життя навік.

Згадаймо предків тих, що шляхом нашим стали,

В звичаях несучи скрижалі поколінь,

Вони ж бо — нашого життя ясні причали,

І Слова тло, і суть дали нам, як заклин.

Належно, як святих, узявши їх у пам'ять,

Із темряви століть, з часів, що зникли в млі,

Тим словом пом'янім, що вже й віки не сплямлять

По всій нам лишеній окровленій землі.

І станьмо гідними — з нас кожний в цьому світі —

І їх, і їх земель, ощедрених дарах!

І лютих ворогів сліпій несамовиті

Не даймо осквернить священний їхній прах!..