Анти

* * *

Димлять пожежами дуліби,

Хорвати, тивер, кривичі!

А Родень вал кладе із глиби,

Збирає рать, кує мечі…

І вдень, і вніч отут Добрита

(З Олешт від готів він утік)

Прийма дари, гістьбу і мито,

Стріча людей побіг-потік,

Що йде, бреде, не знати й звідки,

Що суне, сам не зна куди,

Бо кожний був загарбань свідком

Чи завчасу уник біди!

Найперш втекли до Антів пруси —

На Рось осіли всім числом!

А вслід — кошуби й курші русі —

Бож дав їм землі аж за Пслом…

Не тільки Родень ширивсь щодні —

За ним околи йшли в наслід:

Вростали верви спішно в гродні,

Вбирались в мури Спад і Схід.

Старшує Бож, хоч звуть всі різно:

Ті — Бож, ті — Бос, ті — Буг, ті — Бус,

Та всі його шанують, звісно, —

Всі вої, що їх звів тут мус!

І ратці в тирлищах[168] ночами

Стоять наметами навкіл,

І Маж з плотами й рядичами

Пантрує Русло, й мито, й діл.

В тім шарварку, в тій бучі Лиха,

У скопищі людей, тварин

Жінками править Рада стиха,

А добрами — венідів Мин…

Скакали биричі[169] й кричали,

І віча з краю в край гули.

На гістьбах, митнищах, причалах:

— Горніть вали!.. Горніть вали!.. —

І все живе: малі і літні,

Всі коні, тури і воли, —

Вкіл краю зводили тин-плітні,

Високі сипали вали.

І знав лиш Бож, та ще Добрита,

Що готів грізний той прихід

Поміг державу їм створити,

Скріпить її на Спад і Схід…