Анти

* * *

В світлиці Божа ніде стати —

Йде рада з ночі до світань.

Знов готи сунуть, яко таті!

Хто ж, де, коли поставить стан?..

Савур з торбаном там, де юрми,

Як доспіває, знов почне.

І загули роги і сурми!

Це ж віче кінчилось нічне!

Та змовкло все. І шанобливо

Савурові вклонився Бож,

Такий замислений, на диво,

Звернувся він до волхва тож:

— Наш славний старче, наш провидче!

Скажи, що жде нас в ратстві цім?

Кому пізніш, кому з нас швидше

Бог-Морок в “тойсвіт” дасть гінців?

Як нам вестись? Що пильнувати?

Де йти на смерть, щоб смерть звалить?

Що нам велить Мокіш-прамати?

І що нам бог-Перун велить?—

І стихло все. А старець думав

І врешті так повів на все:

— Не бійтесь тама[181], гета[182], рума[183]!

Лиш гот вам Лихо принесе!

У весни, в літки, в несні, в зими,

Як ніс всім сущим навкруги!..

Та готи будуть невразимі,

Допоки в них свої боги!

Хоч ратство дасть вам переваги,

Та й втрата прийде немала!

А ти, владико, бійся чаги

І побратимового зла!..

Перун веде тебе, ватаже!

Боги дарують щасну мить!

А я, як гот у прі поляже,

Уже в “тойсвіті” буду жить…