Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

5 липня 2014 року

• Артем Шевченко «Слов’янськ. Початок війни»

ПЕРША ПЕРЕМОГА

Отже, у ніч на 5 липня 2014 року стався ніщівний розгром потужної бронегрупи противника з двома танками, кількома БМП і БМД, яка хотіла прорватися з майже оточеного міста через блокпост сил АТО № 5 на трасі Слов’янськ — Краматорськ. Здійснив його героїчний зведений гарнізон захисників: рота армійців-десантників 25-ї опдбр на чолі з Андрієм Ткачуком, взвод гвардійців-добровольців 2-го батальйону оперативного призначення НГУ під командуванням старшого лейтенанта Андрія Тірона та запорізькі міліціонери-спецпризначенці підполковника Олександра Панченка. І це попри те, що з бронетехніки у них було лише чотири БМД. Тобто сили противника були значно більші та потужніші. Перемогти нашим вдалося фактично лише зі зброєю піхоти: ворожу бронетехніку підривали й спалювали суто гранатометами та мінними загородженнями. А ще, поза сумнівом, сміливістю, кмітливістю і самовідданістю у тяжкому нічому бою. На відміну від танкової атаки ворога 26 червня на блокпост № 1 на Рибхозі, у ніч на 5 липня зведений підрозділ сил АТО на блокпосту № 5 не лише не покинув позиції і не дав противнику прорватися, а й знищив фактично всю бронегрупу ворога. Такі змішані армійсько-гвардійско-міліцейські підрозділи на блокпостах, зрештою, довели свою ефективність.

Микола Балан, позивний «Крим», генерал-лейтенант, командувач Національної гвардії України, у липні 2014-го — заступник командувача НГУ:

— Командири між собою відпрацьовували взаємодію, підтримували один одного, вчилися один в одного. Я насправді в цьому нічого поганого не бачу. Там ніхто не ділив: свій — чужий, любий — нелюбий, рідний — нерідний. Це, якщо нема чого робити, то «великі» командири, генерали могли ділитися на своїх — несвоїх, рідних — нерідних, а в такій ситуації не розбирали — усі підтримували один одного. Я вважаю, що таке «змішане» несення служби, по-перше, є досить ефективним. По-друге, якщо розмежувати функції, то міліція, нині — поліція, має право зупиняти, перевіряти документи, складати той чи інший протокол, брати участь у так званих стабілізаційних діях, що не можуть робити військовослужбовці ЗСУ. Збройні сили мають певну навченість, вогневу міць, можуть прикрити. Усе таки бронетехніки — тих самих БТР і БМД — було більше в ЗСУ. Нацгвардія, хоч і військовий підрозділ, але із правоохоронними функціями: має право зупинки автотранспорту, огляду, обшуку. Зараз ввели єдину систему, базу даних, і з нею можна було також працювати. Гвардійці її так само мали. Я вважаю це позитивним.

Проте, якби не цей розгром на п’ятому блокпосту, то загалом нічний вихід усього великого угруповання бойовиків із міста проминув би для них майже без втрат. Чому це стало можливим? Ватажок терористів Гіркін визнавав у численних своїх інтерв’ю російським пропагандистам, що протягом останніх днів перед виходом, розуміючи його невідворотність через дедалі щільніше кільце облоги силами АТО, удавався до військових хитрощів. Під час спілкування відкритими каналами зв’язку зі своїми спільниками, ватажками загонів бойовиків, він умисно удавав жертовну готовність обороняти місто до останнього. Бо знав про щільний моніторинг українськими спецслужбами за допомогою технічних засобів перехоплення зв’язку всього мобільного трафіку в Слов’янську і навколо міста. І треба віддати належне, йому це вдалося. Основні сили бойовиків разом із цивільними, які їх відверто підтримували, вийшли з міста фактично без втрат шістьма невеликими колонами, які потім об’єдналася в одну велику, через район Черевківка польовими дорогами у Краматорськ.

Віктор Муженко, позивний «Грім», генерал армії, начальник Генштабу — Головнокомандувач ЗСУ (липень, 2014 — травень, 2019):

— Уже вони не дозволяли собі великих скупчень живої сили, бо розуміли, що будь-яке скупчення одразу являє для них загрозу реального знищення нами. Щодо сприйняття українським суспільством цієї події, то, дійсно, це була перемога. Мова про те, що хтось там вийшов, і ми не досягли того, що планували, уже пішла набагато пізніше. І досьогодні існують різні версії цього виходу. Хто знав, що буде ворожа колона виходити — чому нам не повідомили? У нас тоді такої інформації не було. Взагалі всі рішення тоді приймалися з мінімумом розвідувальної інформації, виходячи з особистого бачення, особистих прогнозів, із можливої тактики дій противника і можливої кількості особового складу того угруповання, яке могло нам протидіяти.

Проте головне запитання: якщо у наших не вистачало наземних сил у цьому районі для контактного останнього великого бою з ворогом, то чи можна було завдати йому більших втрат із відстані: штурмовою авіацією з повітря та артилерією ствольною і реактивною з землі?

Вийшовши вночі зі Слов’янська, бойовики вже зранку на видноті у світлу пору доби стирчали кілька годин на своєму здебільшого цивільному транспорті та з кількома одиницями бронетехніки на центральній площі Краматорська. Потужний вогневий удар по такій цілі міг би завдати їм значних втрат. Проте військове командування сил АТО притримувалося тактики мінімізації обстрілів міської забудови, побоюючись звинувачень у завданні шкоди цивільним. Тобто для того, щоб, припустимо, відкрити вогонь зі ствольної та реактивної артилерії по центральній площі Краматорська, треба було крім точного цілевказування і коригування вогню комусь взяти на себе велику політичну відповідальність. І бути готовим не боятися потенційних звинувачень у руйнуванні центральної частини міста Краматорська і можливих жертв серед цивільних. Тоді такого старшого офіцера у командуванні АТО не знайшлося.

Відтак тому, простоявши зранку на центральній площі Краматорська кілька годин, колона противника довгою ­змією з кількох сотень переважно цивільних транспортних засобів потяглася за маршрутом Слов’янськ — Краматорськ — Дружківка — Костянтинівка — Авідіївка — Донецьк. Чи можна було цій змії відрубати голову? Адже така перемога була б тріумфальною і, можливо, змінила б хід подальшої історії війни з Росією.

П’ятого липня зранку після більш ніж двох із половиною місяців окупації у звільнене місто сили АТО заходили без бою з кількох напрямків. Десантники та спецпризначенці висувалися з напрямку основної траси М-03 через район Славкурорту. Рухалися всі у бойових порядках напоготів, бо скрізь чекали на засідки. Найпідозріліших місцевих мешканців-чоловіків про всяк випадок ввічливо клали на землю і ретельно розпитували, чи, бува, не бачили когось підозрілого. Проте ніякого організованого спротиву вже не було.

Символічно, що війна України за Незалежність від споконвічного російського ворога розпочалася у місті Слов’янську, сама назва якого є символом колись спільного із ним цивілізаційного простору. Два з половиною місяці окупації наочно показали примарність цього міфу. Безпідставні арешти, жорстокі катування, позасудові страти, підступні засідки. Протягом цього часу Україна пройшла складний шлях від повної розгубленості перед жорстоким і потворним обличчям «руського міра» до максимальної мобілізації; від зради і втрати бронетехніки — до героїзму і самопожертви; від болю втрат — до радості перемог. Так, не було військового тріумфу, але було звільнення великих територій: на плечах гіркінців українська армія після Слов’янська взяла лише на Донеччині Краматорськ, Дружківку, Костянтинівку, Торецьк, Бахмут і Авдіївку. На Луганщині звільнили Сіверськ, Рубіжне, Сєвєродонецьк і Лисичанськ. Слов’янськ став символом тяжкої, вистражданої перемоги і неодмінного звільнення всієї української землі від агресора.

• Зведення новин

Терористи вночі покинули Слов’янськ і прорвалися в Краматорськ.колона терористів, попри щільний вогонь із боку силовиків, прорвалася до Краматорська. Очевидці в групі Kramatorsk у Фейсбук повідомляють, що 3 КамАЗи, 2 танки і 8 машин без фар пролетіли трасою зі Слов’янська і поїхали до центру Краматорська, де знаходиться головний штаб місцевих бойовиків.

Крім того, в мікрорайоні Лазурний помітили 1 БТР і 5 авто терористів.

У Твіттері користувачі повідомляють про 50 одиницях техніки терористів, які полями прорвалися до Краматорська.

• Блок-пост на виїзді з Краматорська в бік Донецька пустий. Терористи масово залишають захоплені міста Донецької області та колонами прямують до Донецька. Одна з таких колон покинула Костянтинівку.

• Один з керівників терористів Ігор «Стрєлок» Гіркін та значна частина бойовиків втекли зі Слов’янська.Бойовики тікають зі Слов’янська лісами та полями, їм дозволяють вийти з міста, щоб не постраждало мирне населення. Терористи зі Слов’янська дісталися Донецька та вже обстріляли базу відпочинку, де розміщувалися біженці із захоплених терористами міст.

Про це у Твіттері повідомляють «Новости Донбасса».

• За словами мешканців Київського району Данецька, з боку сел.Жовтневе, яке прилягає до території аеропорту, лунають сильні вибухи.

• Над міськрадою Слов’янська піднято Державний прапор України. За кілька годин українські силовики зайняли Краматорськ, над міськрадою встановлено український прапор.

Ввечері у Краматорську продовжується стрілянина між українськими військовими, які увійшли у місто, та бойовиками.

Про це повідомляє Hromadske TV.

У центрі міста колону української армії обстріляли. Танки відкрили вогонь по позиціях сепаратистів у місті.

• Терористи залишили останні два міста перед Донецьком: Дружківка та Костянтинівка. Про це йдеться у повідомленні добровольчого батальйону «Донбас».

«Міста знаходяться під контролем українських сил. Над ними вже гордо майоріють прапори України. Розвідувальна рота батальйону «Донбас» зайняла позиції та працює над завданнями», — йдеться у повідомленні.

• У ході АТО протягом 5 липня 12 українських військовослужбовців отримали поранення.

Про це йдеться у повідомленні прес-центру АТО.

«Військовою авіацією знищено 2 танки в районі аеропорту Луганськ. В районі Ізварено нанесено 2 удари по танкам і артилерійським установкам. Атаки терористів на кордоні Ізварено припинились. Було здійснено перевезення гуманітарних вантажів в райони кордонів», — повідомили в прес-центрі АТО. «Бойовики намагались прорватись до кордону. Поранено 10 українських військовослужбовців», — зазначили у прес-центрі.

• У Луганську на території дитячого садка по вулиці Вавилова терористи розташували установку «Град». У Перевальську Луганської області бойовики зайняли позиції на дахах житлових будинків, а в центрі міста з’явилася артилерія. У Краснодоні в одному з житлових кварталів також бандити розмістили установку «Град». У Луганській області під обстріл «Градів» потрапили дачні селища «Меліоратор», «Авіатор», «Автомобіліст» і «Берізка».