Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

6 червня 2014 року

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

6 серпня 2014 року. Курахово. Мар’їнка

Пізно ввечері все ж таки потрапляємо на нову базу. Темно. Не можу розгледіти, що це за будівля. Довга дорога дуже вимотала. Я ще й кермував. Природні сили з тіла водія вилітають швидше, ніж у пасажира. Сподіваюсь, що тут дадуть трохи поспати.

«Лєрмонтов» одразу знаходить нам три приміщення. В одному — він з «Тайлером», в іншому — віділення станкових гранато­метів і відділення автоматичних гранатометів. Ще десь є третє приміщення. Там відділення «Мангуста». Зараз ця будівля більше схожа на лабіринт, тому шукати їх — марна річ.

Одразу заклеюємо вікна фольгою. Це одне з правил нашої техніки безпеки. Якщо ворог почне стріляти вночі по вікнах, то ця фольга якраз рятує від прицільного вогню. Візуальний броне­жилет.

• Максим Музика, Андрій Пальваль, Сергій Потєхін «Савур-Могила. Військові щоденники»

6 серпня, 2014 р., с. Петровське

З самого ранку було прийняте рішення про те, що йти на штурм можна лише після ґрунтовної артпідготовки. Цього дня наші три «мішки» продовжували лупити по стелі. Про важливість операції свідчило не тільки те, що Генштаб дав добро на разове застосування «Точки-У», але і всі переговори при штабі, мимовільними свідками котрих ставали всі оперативні офіцери:

— «Сумраче», відповідай «Грому».

— «Сумрак» на зв’язку.

— Якого х...я ви ще не на висоті!!! Ми вже журналістам сказали, що ви її взяли.

— Та ж немає штурмової групи...

— Не ї...е! Висота має бути взята! Звичайно, нервозність передавалась і нижче.

«Сумрак», він же полковник Ігор Володимирович Гордійчук, він же Владімирич, ледь не побився з офіцером зв’язку 51-ї бригади Тарасом Трифонюком, кричав на мене з «Тренером», як на старших із групи добровольців:

— Третій день тут третеся! Завтра на штурм підете. Спецназ не йде — ви замість них підете.

— Максику, Максику, адже у тебе хороші стосунки з «правосєками»?

— Ну так, начебто. З Майдану ще.

— А давай ти з ними поговориш, щоб завтра з нами на штурм пішли. Бо у нас людей мало. Спецназ не піде. А при словах «штурмова група» і «Савур-Могила» всі комбриги трубку кидають.

— Владімиричу, я не можу з ними про це говорити. Максимум, я можу вас з їхнім головним познайомити.

— Ну, давай хоч так.

Головним у цієї ватаги «правосєків» був Вольф — сивий мужчина з проникливим примруженим поглядом. Він підкликав ще й свого головного розвідника, Шведа — усміхненого весельчака. Вони вислухали плутане прохання-пропозицію Владімирича. «Вольф» відповів спокійно з легкою сумною посмішкою:

— Не можу. В мене наказ іти в Степанівку. Я взагалі не бачу сенсу брати цю висоту. Навіть якщо ви її візьмете, ви її не втримаєте.

В думках я був із ним згоден. Неможливо довго утримувати висоту, по котрій працює артилерія із Сніжного (стріляють із житлових районів), Тореза (стріляють з-під терикону з радіоактивними відходами) і із Росії (12 км по прямій). Але у мого куратора був свій наказ. Наказ «Грома». Наказ Генштабу.

• Зведення новин

Бойовики вживають спроби зірвати наступальні дії сил АТО, концентруючись у районах н.п. Луганськ, Донецьк, Горлівка, Стаханов, Алчевськ, Свердловськ.

Про це повідомляє керівник групи «Інформаційний опір» Дмитро Тимчук. За його словами, триває перекидання терористичних груп і озброєнь у райони Шахтарськ, Ровеньки й Торез.

• Кільце оточення навколо позицій російських найманців в районах Стаханова, Алчевська та Луганська стискається, незважаючи на безрезультатні спроби бандитів прорватися з оточення.

Про це розповів на брифінгу в середу речник Інформаційного центру РНБО Андрій Лисенко.

За його словами, за добу загинули 18 українських військових, 54 отримали поранення.