Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

24 квітня 2014 року

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

24 квітня. Четвер. Сонячний день. Ранок почався з телефонного дзвінка знайомого, який експортує українські книги в Росію. «Я тебе вітаю!» — сказав він. Я вирішив, що це чергові привітання з днем народження і приготувався терпляче слухати побажання. Але виявилося, що він мене «привітав» із забороною на ввезення в Росію мого роману «Остання любов президента». Щоправда, сказав: тепер він мусить відправити примірник роману в Федеральне агентство по друку і масових комунікаціях Росії на експертизу на предмет наявності в романі екстремізму та інших виявів, які здатні завдати шкоди Російській Федерації. Експертизу, за російськими законами, має бути проведено протягом 2 місяців після одержання книги. Я сподіваюся, що через два місяці у мене теж буде свій примірник висновків цих експертів!

У Криму ж обговорюють указ Путіна про відкриття на півострові гральної зони. Ідея перетворення Криму на величезне казино дуже не подобається кримським татарам та й жителям Севастополя, які сподівалися, що Москва перетворить Крим на «Силіконову долину», жити біля казино теж не дуже подобається.

Українські війська взяли під контроль містечко Святогірськ неподалік від захопленого сепаратистами Слов’янська. Тепер усі з тривогою чекають 9 Травня. Якщо Україна переживе цей День Перемоги, то шанси провести президентські вибори та повернутися до стабільності збільшаться. Сподіватимемося на краще. Всі втомилися від очікування війни, від погроз Росії, від страхів за майбутнє. Хочеться якомога швидше перегорнути цю сторінку української історії та дійти до «хепі-енду»!

• Зведення новин

Уночі в Артемівську Донецької області екстремісти, озброєні автоматами й гранатометами, напали на склади зі зброєю, але військовослужбовці дали їм відсіч.

Про це повідомляє ініціатор «Інформаційного спротиву» Дмитро Тимчук у Фейс­бук. «За оперативним даними групи «Інформаційний Спротив», уночі в Донецькій області сталося чергове бойове зіткнення. Кілька десятків екстремістів, озброєних автоматичною зброєю й гранатометами, напали на склади зі зброєю в Артемівську», — пише він. «Українські військовослужбовці дали відсіч нападникам. Зустрівши озброєний опір, екстремісти розбіглися», — повідомляє Тимчук. «За попередніми даними, є поранені», — додає він.

Голова МВС Арсен Аваков, виходячи з короткої доповіді, пізніше повідомив: «Уночі був напад на військову частину, з метою заволодіти зброєю. Нападала група близько 70 осіб на чолі з російським військовим (засвіченим на багатьох фото в Слов’янську — з великою бородою)».

«Військові відбили напад. Поранений солдат. Дані про потерпілих зі сторони нападників уточнюються», — додав міністр.

А Міністерство оборони інформує, що у нападі на військову частину в Артемівську брали участь близько 100 осіб, які «вели вогонь з автоматичної зброї, гранатометів та активно застосовували ручні осколкові гранати».

• Під Слов’янськом знову стріляли, є загиблі.

Між Слов’янськом і Святогорськом вранці 24 квітня була перестрілка, за попередніми даними в результаті перестрілки дві особи загинули, є поранені. Про це повідомляє місцеве видання Slavgorod.com.ua.

«Сьогодні вранці між Слов’янськом і Святогорськом була виявлена група озброєних людей. Із блокпоста туди вирушила мобільна група. За словами представників місцевої самооборони з лісосмуги по ній відкрили вогонь», — говориться в повідомленні.

«За попередніми даними в результаті перестрілки двоє чоловіків загинули, є поранені. Близько 9.30 у лікарню ім. Леніна надійшов чоловік із вогнепальним пораненням. Зараз медики борються за його життя», — повідомляє видання.

• МВС заявляє про проведення Антитерористичної операції. Про це йдеться у повідомленні прес-служби МВС.

«У ході проведення антитерористичної операції, підрозділами МВС та МОдеблоковані і знищені 3 блокпоста незаконних збройних формувань в північно-східній частині міста Слов’янська Донецької області», — сказано в повідомленні.

«Під час бойового зіткнення до 5 терористів було знищено. З боку учасників АТО один боєць отримав поранення», — зазначено у повідомленні.

• У Слов’янську невідомі назвали себе «Правим сектором» і відкрили вогонь по місцевій жительці. Про це повідомив виконувач обов’язки заступника начальника ГУ МВС України в Донецькій області Андрій Аносов, передає «Інтерфакс-Україна».

«Сьогодні в Слов’янську невідомі увійшли до будинку, назвалися представниками «Правого сектора» і відкрили безладну стрілянину по приміщеннях. Чоловік прикривав дружину. Вона перебувала на горищі — отримала проникаюче поранення грудної клітки», — сказав він на засіданні сесії обласної ради в четвер.

У свою чергу, головний лікар міської лікарні Володимир Степанов розповів місцевим ЗМІ, що жінка отримала наскрізне поранення в грудну клітку. За його словами, куля пробила молочну залозу і застрягла у верхній щелепі. Жінку доставили в Донецьк, де її прооперують хірурги, що спеціалізуються на щелепно-лицьових операціях.

• Росія почала бряцати зброєю на кордоні з Україною.

Міністр оборони Росії Сергій Шойгу заявив, що через ситуацію на південному сході Україні розпочалися навчання. Про це повідомляє «Інтерфакс-Україна».

«Сили явно нерівні», — заявив міністр оборони перед початком засідання колегії військового відомства.

«Відмашку на застосування зброї проти мирних жителів своєї країни вже дано. Якщо сьогодні цю військову машину не зупинити, то це призведе до великого числа загиблих і поранених. Не сприяє нормалізації обстановки навколо України та оголошені навчання військ НАТО на території Польщі та країн Балтії», — заявив російський міністр.

• Українські силовики призупинили антитерористичну операцію у Слов’янську через скупчення російських військ біля кордону.

Про це повідомляє Kyiv Post із посиланням на своє джерело серед силовиків. За даними української розвідки, ризик вторгнення російських військ значно зріс, зазначив співрозмовник.

Він також підтвердив, що кількість загиблих в ході операції зросла до семи осіб. «Сепаратисти у паніці», — зазначив він.

• Артем Шевченко «Слов’янськ. Початок війни»

Перший наступ

Головною управлінською проблемою кінця квітня — початку травня 2014 року стала організаційна невизначеність і відсутність досвіду керування реальною бойовою Антитерористичною операцією таких великих масштабів. За законом нею мала керувати Служба безпеки України.

Юрій Аллеров, позивний «Карпати», генерал-полковник, командувач Національної гвардії України (грудень, 2015 — травень, 2019):

— У принципі база, фундамент у СБУ були. Проте в той час це був відстійник для пенсіонерів. Ніхто ж не очікував, що в такому масштабі буде потрібно застосування такої сили. Причому треба було об’єднати зусилля різних відомств і структур. Безумовно, вони не були готові. Всі навчалися елементарного. Представники Генштабу ЗСУ — писати бойові накази, готувати письмові документи, ми погоджували це. Були й світлі голови в СБУ, які допомагали це робити. І всі разом ми створили ці нормативні документи. Вже після 20 квітня 2014 року прилетіли в Ізюм. Уся ця ситуація швидко розвивалася. Ніхто ж не очікував, що щупальці, які розпускали терористи під російським керівництвом, поширилися по всій Донецькій і Луганській областях.

24 квітня 2014 року з базового табору «Луна» під Ізюмом зведені сили Антитерористичної операції — десантники ЗСУ, спецпризначенці загонів «Вега» й «Омега» Нацгвардії — вперше пішли вперед по автошляху М-03 у напрямку захопленого міста.

Юрій Аллеров, позивний «Карпати», генерал-полковник, командувач Національної гвардії України (грудень, 2015 — травень, 2019):

— Так вийшло, що рішенням командувача НГУ одну колонну, що пішла головною дорогою на Ізюм — Слов’янськ, очолював генерал Рудницький. А другу колону очолював я особисто — через село Хрестище ми пішли на Слов’янський комбікормовий завод, де в бойовиків був блокпост, який контролював один із в’їздів у місто. Я їхав із хлопцями й бачив, що в їхніх очах було трішечки, так би мовити, не зовсім страх, а невпевненість, мовляв, незрозуміло, що далі буде, куди ми їдемо, що робитимемо? Деякі не визначилися до кінця. Мені було легше — свого часу я вже брав участь у бойових діях.

Коли підійшли до блокпоста на комбікормовому, там чомусь було дуже багато журналістів, тобто їм заздалегідь повідомили.

Офіцер, який був за гашетками кулемета, через радіостанцію каже мені: «Бачу гранатометника, готовий знищити!» А в мене був хороший 20-кратний бінокль, який мені, до речі, дали патріоти. Подивившись у нього, я побачив, що то не гранатометник, то на блокпосту стояв журналіст із кінокамерою. Тож я заборонив стріляти й сказав: «Я забороняю стріляти по цивільних. Тільки, якщо бачите явну зброю в руках, тільки тоді на знищення».

І ось ця підстроєна фаза: багато журналістів чекали на провокацію, що ми відкриємо шквальний вогонь. Ми ж зробили все правильно: підходимо, а коли всі побачили, що ми справді на БТРах і зі зброєю, всі, хто там був, втекли.

Це була фактично розвідка боєм. Зайшовши, ми трохи постріляли — це була неприцільна стрільба, зайшли на сам комбікормовий, а блокпост противник залишив.

Ми все перевірили — було багато табличок «Заміновано», провели комплекс заходів, але нам бракувало людей. За нами йшла колона десь до 70 осіб, але, щоб утриматися на позиції, ми повинні вистроїти логістичну складову: підвезення боєприпасів, розвідка… Тобто ми провели розвідку боєм, огледілися, що являють ці споруди, що там визначено (вони від страху підпалили це, і вогонь був як сигнальний маячок), познімали всі їх прапори й закріпилися на комбікормовому зводі. Була спроба ворожої групи підійти з боку Слов’янська, тож відбувся вогневий контакт без трагічних наслідків.

План блокування міста був таким. Північний напрямок: блокпост № 1, так званий «Рибгосп», дорога біля ставків; блокпост № 2 — Слов’янський комбікормовий завод, розвилка доріг перед селами Соболівка й Хрестище. Східний плацдарм: блокпост № 3 — місцеві його називали скорочено «БЗС — бензозаправна станція» на трасі М-03 Київ — Харків — Ростов; блокпост № 3 — перехрестя на Райгородок і дорога на Красний Лиман. Південний фланг: блокпост № 4 — найвіддаленіша наша позиція на шляху Слов’янськ — Бахмут. Блокпост № 5 — позиція на шосе Слов’янськ — Краматорськ. Блокпостом № 6 назвали панівну висоту над містом — гору Карачун із телевежею на півдні в районі села Андріївка. І блокпост № 7 — на західній околиці міста в тій самій Билбасівці, де вперше добровольці «Правого сектору» в ніч на 20 квітня 2014 року атакували сепаратистів. Разом із контролем силами АТО над аеродромом Краматорська це створювало необхідні плацдарми для блокування міста.

Мирослав Гай, волонтер, блогер, у травні 2014-го — доброволець Першого резервного батальйону Національної гвардії України:

— Сідаємо, завантажуємось у бронетранспортери і говоримо: ми покинемо це місце, ви ж хочете, щоб ми поїхали, ми їдемо — і все. Ні, кричать, ми вас не випустимо. А потім — вистрілюйте боєкомплект в повітря! Починаємо вистрілювати боєкомплект в повітря, розуміючи, що як тільки закінчиться останній патрон, щось почнеться. Вже дзвенить в повітрі ця напруга. Але хлопці молодці — не все вистріляли, деякі взагалі не стріляли, але було відчуття масової стрілянини. У якийсь момент ось цього шуму вже видно, що на задньому плані з’являється одна людина в камуфляжі, друга в камуфляжі, якісь цивільні, якісь жінки, все волають-кричать. І тут хрясь —летить коктейль Молотова, і спалахує перший БТР. У цей момент під ним вибухає граната, і гине перший хлопець, який там стояв. Ми розуміємо, що це все — кінець. Починається стрілянина в повітря, частина цивільних, які були звичайними роззявами, розбіглася, а частина натовпу ми бачимо на більш небезпечній відстані. І все — вже почали гинути наші перші хлопці. Відразу загинуло двоє хлопців, один водій БТРа і другий не пам’ятаю — з 95-ї? Починається стрілянина над головами, а потім обстріл хлопців. В першу чергу ми відкриваємо стрілянину по ногах. Підбігає до нас «Ти нікуди не підеш» — за ним стрілянина. Наш боєць Сашка побіг розтягувати шини, що попереду БТРів, так йому прострелили наскрізь палець, розворотило до чортової бабусі автомат. Куля мітила у серце, і якби не автомат, він би загинув. Далі ми починаємо на цих БТРах виїжджати, хлопців обстрілюють, ми відстрілюємося кудись в темряву, потім цією колоною вириваємося, нарешті, в якийсь момент розуміємо, що ми вирвалися, врятувалися. Ось з цього момент я зрозумів, що немає ніякого мирного населення, що є дуже конкретна тактика: під виглядом мирного населення проплачені хлопці з російськими паспортами, в основному кримінальної зовнішності, підходять максимально близько до техніки, в цей момент у них з-за голови летить або коктейль Молотова або граната.

Гвардійці з десантниками тоді вирвалися з пастки й зайняли вночі панівну висоту над містом — гору Карачун, де була телевежа. Однак для відновлення знищеного противником телерадіомовлення знадобився тривалий час.

Ворожа медіапропаганда впала на підготовлений ґрунт. Вона істерично перетворювала на кривавий штурм кожне просування наших військ уперед. А їм треба було закріплюватися й посилювати вже контрольовані блокпости піхотою з гвардійців і захоплювати нові вигідні позиції для щільнішої блокади. Адже бойовики зберігали під своїм контролем головний шлях постачання у Слов’янськ зброї, боєприпасів, провіанту: з Луганської області — через Сіверськ, Миколаївку та селище Семенівка на стратегічно важливому перехресті міжнародної траси М-03 Київ — Харків — Ростов. У боях 2 травня 2014 року вперше сили АТО втратили за один день два бойових армійських ударних гелікоптери Мі-24… їхні екіпажі загинули.

Але вертольоти потрапляли під обстріл. На превеликий жаль, тактика дій вертолітників мала характер шаблонності — вони постійно йшли за одним і тим самим маршрутом. Сепаратисти це вирахували. Вони вирили окопи в полі на відстані десь близько кілометра від Слов’янська, і за класичною схемою, як у статуті протиповітряної оборони, — з двох позицій здійснили запуск по дві ракети по кожному вертольоту.

Коли впав перший гелікоптер, потім другий, ми почали розшукові заходи, щоб евакуювати екіпажі. Це був такий перший знаковий момент, що досить сильно морально вплинув на вертолітників. Це була комплексна сильна бойова операція, яка показала, що будуть втрати, й змусила замислитися, що гелікоптери — це не таксі, не засіб доставки, а бойова одиниця, яка буде під прицілом № 1. Тому що ворог відчував, що за допомогою вертольотів можна змінювати ситуацію і хід ведення бою. Це купа вогневого ураження, до того ж можливість доставки в будь-яку точку будь-чого.

Противник серйозно підготувався і, як я знаю, вантажівками завозили протиповітряні засоби безпосередньо у Слов’янськ.