Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

17 квітня 2014 року

• Артем Шевченко «Слов’янськ. Початок війни»

Перша страта. Володимир Рибак

Тим часом 90-тисячний Слов’янськ поступово поринав у бандитський морок. Для українських і міжнародних журналістів, які в ті дні середини квітня масово приїхали в захоп­лений Слов’янськ, але не бачили анексії Росією Криму, це було дивне й страшне видовище.

Справжніми господарями міста стали десятки озброєних автоматами й пістолетами «зелених чоловічків» у камуфльованих російського зразка одностроях і розвантажувальних жилетах. Деякі з них не ховали обличчя під масками-балаклавами й хазяйнували у центрі міста: в міському виконкомі, що на центральній площі, будівлях СБУ та міліції, що неподалік. На блокпостах, які почали виставляти і в центрі, і на в’їздах у Слов’янськ, розміщувалися головно місцеві сепаратисти, озброєні викраденими з міського відділу міліції спецзасобами та зброєю: бронежилетами, шоломами, щитами, кийками, пістолетами ПМ, автоматами АКСу, власними мисливськими рушницями тощо. Дуже швидко в камуфльованих професійних російських диверсантів загону «Крим» Гіркіна-«Стрєлкова» за спинами найбільш підготовлених бойовиків можна було помітити й важче стрілецьке піхотне озброєння: ручні кулемети РПК і ПКМ, снайперські гвинтівки СВД та одноразові ручні гранатомети РПГ-18, РПГ-22. Сотні їхніх посіпак переважно в масках, одягнені у цивільне й озброєні розграбованим арсеналом із міськвідділу міліції, справляли враження масового й швидкого розростання «народного повстання».

Вакуум влади та відчуття тотальної вседозволеності спонукали найкримінальніших елементів на свавілля: вони грабували й чинили розбій і не гребували вбивствами тих, хто чинив спротив. Ще 13 квітня 2014 року кілька журналістів, що мешкали в готелі «Україна», стали свідками суто бандитського нальоту на автомобіль «Рено». Його переслідували, по ньому стріляли, згодом, він зупинився на перехресті через прострілені й зламані колеса, а застреленого в ній чоловіка понесли випадкові перехожі до сусідньої міської лікарні. Бандити щось швидко забрали з машини та зникли.

Сотні екзальтованих й одурманених російською пропагандою мирних мешканців, переважно жінок і чоловіків середнього та похилого віку, гуртувалися в кожному місці концентрації бойовиків, утворюючи живий щит на випадок штурму. В багатьох місцях майоріла сепаратистська символіка: георгіївські стрічки, російські триколори, чорно-синьо-червоні полотнища ще навіть не проголошеної ДНР, інші символи незаконних формувань. Загарбники швидко знімали українські прапори й трощили герби на кожній державній установі. У всіх місцях масового скупчення людей була присутня агресивно-нетерпима до будь-якого інакомислення бунтівна риторика: «хочемо референдум», «Донбас годує країну», «київська хунта», «Росія допоможе», «ми за своє, почуйте Донбас».

Міський голова Слов’янська Неля Штепа, активний член Партії Регіонів, відома своєю екзальтованою риторикою, непримиренною до опонентів її політичної сили, з радістю зустріла озброєних загарбників. У яскравій рожевій куртці вона відразу з’явилася на барикаді ще в день захоплення міста бойовиками — 12 квітня. Спілкуючись із місцевими мешканцями під захопленим міськвідділом міліції, Штепа відкрито під схвальні овації натовпу підтримала бунтівників й емоційно кричала у мегафон:

— Сегодня люди, которые тут с оружием, мне объяснили, что они от донецкого областного народного ополчения. Это они захватывали наш горсиполком. Они сказали, что они против той власти, которая в Киеве. Сегодня они ведут переговоры с ними. Я хочу, чтобы вы знали, что это не какие-то люди, приезжие с Западной Украины, как вы переживаете. Сегодня это наши донбасские ребята. Пусть они разговаривают, пусть они добиваются, я не хочу в нашем городе войны. И они мне сказали, что сегодня мы — единственный город, где они уважают городского голову и будут делать все мирным способом. Давайте не провоцировать их, я вас очень прошу!

Найтрагічніша доля спіткала Володимира Рибака. Депутата міської ради міста Горлівки, який організовував патріотичні мітинги, не боявся та чинив відкритий спротив наступу «руського миру» на Донбасі, було викрадено за наказом ватажка горлівських бойовиків Ігора Безлера, відомого під прізвиськом «Бес». У перехопленій і опублікованій згодом СБУ телефонній розмові Безлера зі своїм підлеглим бойовиком «Альфом» він дає чітку команду викрасти й «відпресувати» Володимира Рибака:

— Альф, слушай меня внимательно: зайди внутрь гор­исполкома. Там «бурагозит» Рыбак. Там люди его пытаются сдерживать. Отпрессуйте его немного, посадите в свою машину и вывезите куда-нибудь подальше. А потом тормозните и скажите, куда мне подъехать. Когда будете паковать, руки связать, увязать так, чтобы ни глаза, ничего не видел.

Потім Володимира Рибака перевезли у підвали слов’янського СБУ.

Фрідон Векуа, мешканець Слов’янська:

— Во-первых, это центр города, во-вторых, здесь удобная позиция, чтобы разместить для командира боевиков Гиркина своих помощников. С правой стороны находилось кафе «Иллюзия», где жили как раз его россияне, которые приехали, его охрана была под боком. Но в то же время они перекрыли дорогу, весь квартал. На тот момент, когда они были здесь, жильцов было немного. Тут были бабули, дедули, которые не могли выехать, человек 5–10. Целый квартал был пустой под ними. И он был для них удобен стратегически: пока до этого места атакующие добрались бы с любой окраины, то захватчики СБУ и всего квартала смогли бы принять какие-то меры. То есть дислокация была следующая: Гиркин — в СБУ, в городском исполкоме разместился Пономарев, а в горотделе милиции разместился «Абвер» (бойовик Сергій Здрилюк).

Фрідон Векуа раніше працював оперативником у міліції, залишався в місті весь час окупації його бойовиками, надавав про них інформацію українським спецслужбам. Тепер він згадує про кінець квітня 2014-го як про найстрашніші часи.

Фрідон Векуа, мешканець Слов’янська:

— Я очень много книг читал про 1930-е годы, про репрессии, про насильственные переселения народов СССР. Кто-то написал такое изречение: «Запах смерти в воздухе висит». И вот действительно тогда запахло смертью в воздухе. Когда я шел по улице и видел незнакомого человека, подходя к нему, анализировал — на каком языке с ним говорить, образно говоря? Как с ним говорить? Он за Украину или нет? Он подосланный или нет? Он напишет на тебя донос или нет? Идентификация «свой — чужой» стала такой очень тяжелой. Непонятной. И столько доносов было написано, и столько людей тех, которых тягали в застенки СБУ и милиции, в основном это были проукраинские люди или просто при деньгах. С них снимали деньги, но это в то же время было оправданием для типа, мы мочим «укропов».

Понівечене тортурами тіло Володимира Рибака разом із тілом студента-майданівця Юрія Поправки, який необачно приїхав у захоплене бойовиками місто, знайшли 19 квітня в річці Казенний Торець під Слов’янськом. Ось як на прес-конференції у Києві про це 22 квітня 2014 року розповів Сергій Редька, нині полковник міліції у відставці, а у квітні 2014-го — перший заступник начальника Департаменту карного розшуку МВС України:

— Те телесные повреждения, которые зафиксированы судмедэкспертом, это тяжёлые комбинированные травмы всего тела, причём со следами пыток. Это ожоги на лице, вплоть до того, что даже кожа и щека пропалены внутрь, это колото-резанные раны по всему телу, в том числе и на лице, и на конечностях. Это вспоротые животы, извините за такое слово. Тела полностью без одежды, и на телах были прикреплены вещевые мешки наполненные песком. Это было сделано для того, чтобы как можно дольше трупы не всплывали, и невозможно было опознать.

У перехопленій і опублікованій згодом СБУ телефонній розмові саме Гіркін дає команду Пономарьову вивезти та приховати понівечене тіло Рибака:

— Слава, ты, пожалуйста, реши вопрос со «жмуром», чтобы его побыстрее от нас уволокли? Чего он тут лежит, воняет?

— С трупом? Да, я сейчас заканчиваю с журналистами и занимаюсь. Там пацаны ещё кое-кого поймали и отвезут к вам сейчас на подвал. И я сейчас быстренько поеду, решу вопрос с захоронением.

Патріоти Володимир Рибак, Юрій Дяковський і Юрій Поправко стали першими цивільними громадянами України, яких суто за їхню громадянську позицію вбили терористи Гіркіна, безжальні посланці потворного «руського міра».

• Зведення новин

Одна людина загинула внаслідок штурму військової частини № 3057 у Маріуполі.

Про це повідомив «Сайт міста Маріуполя» з посиланням на правоохоронців. Згідно з інформацією, загиблий був зі сторони людей, що штурмували військову частину. Водночас поранено 12 осіб.

У районі військової частини знеструмлені всі будинки. Рух транспорту пере­критий.

• Президент РФ Володимир Путін вперше публічно визнав, що «зелені чоловічки» в Криму — це російські військові. Про це він сказав під час прямої лінії. Так, йому було поставлено питання, хто ж були насправді «зелені чоловічки».

«У розмовах з іноземними колегами я і не приховував, що наше завдання полягало у тому, щоб забезпечити вільне волевиявлення кримчан. Тому ми повинні були вжити необхідних заходів, щоб події не розвивалися так, як вони сьогодні розвиваються в південно-східній частині України», — сказав Путін.

За його ловами, російські військові повинні були захистити населення Криму. «Щоб не було танків, щоб не було бойових підрозділів націоналістів і людей з крайніми поглядами і добре озброєних автоматичною зброєю», — заявив він.

Путін вперше публічно визнав, що в Криму знаходилися російські військові. «Тому за спиною сил самооборони Криму звичайно стали наші військовослужбовці. Вони діяли дуже коректно, але рішуче і професійно», — заявив Путін.

Господар Кремля запевнив, що «по-іншому провести референдум відкрито, чесно, гідно і допомогти людям висловити свою думку було неможливо».

• 17 квітня біля Луганського національного університету ім. Т. Г. Шевченка мітинг на підтримку єдиної України зібрав близько тисячі осіб.

Про це передає CXID.info.До навчального корпусу університету прийшли не тільки студенти вузів Луганська, а й звичайні городяни. Багато були з прапорами України і плакатами. Також деякі прийшли у вишиванках.

• У Стаханові Луганської області сепаратисти збираються штурмувати головне управління міста. Про це «Українській правді» повідомили очевидці події.

Станом на 15:40 біля будівлі зібралися близько 100 місцевих «дружинників» з самооборони.

• У Маріуполі МВС провело операцію у відповідь на атаку на військову частину Національної гвардії, у результаті, за попередніми даними, 3 бойовики вбиті, 13 поранено, 63 затримано.

• У Горлівці Донецької області викрали депутата міськради Володимира Рибака. Про це повідомив колишній керівник донецької обласної організації партії «Фронт змін» Олександр Ярошенко, повідомляє «Громадське ТБ».

Викрадений депутат представляв у Горлівській міськраді партію «Батьківщина». Нещодавно Віктор Рибак зірвав прапор так званої «Донецької республіки» з будівлі Горлівської міськради.

• У Краматорську чути потужні постріли. Як повідомив «Громадському ТБ» місцевий мешканець, обстріл відбувається з боку села Сергіївка. Крім того, виданню Краматорск.інфо мешканка села Сергіївка повідомила, що в районі автотраси чула стрілянину. Місцеві жителі кажуть, що в селі з’явилися люди у військовій формі. Крім того, у видання є інформація про те, що в районі блокпосту, встановленого сепаратистами, сталася пожежа.