Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

26 травня 2014 року

• Геннадій Афанасьєв «Піднятися після падіння»

ЛЕФОРТОВСЬКЕ ВІТАННЯ

[26 травня. Москва, Лефортово]

Досить довго мене катували в Криму і при цьому часто говорили з кровожерливою посмішкою: «Ти знаєш, куди ми тебе відправимо? Знаєш, куди потрапиш? У Лефортово! Тримайся, суко...» На той час я не думав, про що вони говорять, і, насправді, мені було досить байдуже, куди мене повезуть. Для людини, яка ніколи не була за ґратами, місця позбавлення волі однакові. Але дуже скоро я відчув відмінність. Мене привезли в обіцяне місце...

Природно, я бачив лише частину будівлі, а більшого оглянути не вийшло. Мій огляд цієї мальовничої території припинили, і, так би мовити, привели мене до тями важкий запотиличник і удар у спину. Потрібно було квапитись, адже конвоїри поспішали на обідню каву. Ми для них були всього лише вантажем далекобійників, товаром, котрий швидше потрібно було доставити до замовника.

На вході, природно, крім спецназу, арештантів зустрічали гігантські залізні двері, а за ними килимові доріжки і камери стеження. Усюди. Звичайно не варто забувати, що жодного кроку не залишиться непоміченим. Тотальний контроль. Ласкаво просимо до найсуворішої в’язниці «Лефортово»! Місцеві коридори ще не забули, як по них вели людей на розстріл, а стіни ще не висохли від залишеної на них крові.

Праворуч була диспетчерська, а за нею камери для побачень, які найчастіше використовувалися для зустрічей із так званими «свідками» злочинів, ким найчастіше були родичі та знайомі прокурора, і адвокатами.

Мене зачинили в одній із цих камер. Усередині був тільки столик і два стільці, намертво вкручені в бетонну підлогу. Чекати мені довелося кілька годин. Ні їжі, ні води, ні, що більш важливо, — доступу до туалету. Скажу відверто, я після тривалого перельоту чи переїзду через всю Москву, а потім багатогодинного перебування в такій камері думав тільки про одне — попісяти у сміттєвий кошик чи ні. Я прикидав усі можливі варіанти. Прохання зводити до туалету залишалися без відповіді. Я чекав кого завгодно. Аби сходити до вбиральні. Усі знали, але ігнорували. Чи це не тортури? Повернення охоронників ознаменувало початок обшуку: шмону. Але перед тим мене все ж, напівзігнувши, відвели до камери із вбиральнею.

Усе, що мені зібрали в Сімферопольському слідчому ізоляторі мої сусіди по камері, — відібрали і викинули у сміттєвий кошик, відібрали абсолютно всі речі, які були, аргументуючи лише тим, що «не положено». Це і є життєве кредо вертухаїв. Це взагалі відповідь на всі життєві питання в’язнів у тюрмі. Усі нечисленні речі було описано, складено в пакети і віднесено, як мені сказали: «На прожарювання забираємо. Напишеш заяву, повернуть». Повернути мені їх найближчим часом не виявилося можливим. Як мінімум, півтора місяця очікування перед тим, як раз на тиждень, по четвергах, почнуть щось повертати з моєї ж власності. Коротше кажучи, у той час я залишився ні з чим. Тільки те, що було на мені. Гнітюче безсилля та гнітюча несправедливість. Ні на що не можна вплинути. Шмон закінчено. Далі за програмою — лазня, куди мене і повели довгими та звивистими коридорами. Вибору — митися чи ні — у мене не було. Хочеш чи не хочеш, а в Лефортово є тільки одне правило: «зобов’язаний». Тому що «так положено».

Ну що ж, я роздягнувся і пішов митися. Чому б і ні, адже востаннє я мився з пляшок над унітазом іще в Сімферопольському слідчому ізоляторі. Душова кабіна площею десять квадратних метрів складалася з двох лійок-«сосків», із яких текла або холодна вода, або окріп. Часу на це неземне задоволення — усього п’ятнадцять хвилин. Раз на тиждень. В інший час я, можливо, і зрадів би можливості таких хвилин, але в ті хвилини мені було зовсім не до того.

Повернувшись із лазні до своєї триметрової комірчини-переодягалки, я виявив, що всі мої речі вкрали, вилучили або забрали. Не знаю, як це назвати. Забрали навіть труси, а натомість поклали комплект справжнісінької тюремної роби, як із кінофільмів. Більшої за мене на кілька розмірів. Шитої-перешитої. На додаток поклали поношену заштопану майку і такі ж труси, чешки та кирзові чоботи. Ніякого змінного одягу, саме це убозтво. Я просив поміняти, але відповідь, як ви вже знаєте, стандартна: «Не положено». У результаті все-таки одягли мене в цю тюремну робу з великими дірками між ніг і під пахвами. Немов спеціально зробленими. У цій робі я мусив принизливо ходити протягом місяця-двох. Перев’язував вузлами її спереду, щоб не спадала, і повільно крокував, аби не дати можливості охоронникам бачити ті дірки та білизну під ними. Але все одно це занадто велике лахміття постійно викликало в мене відчуття сорому.

Піднялися з лазні по сходах, а там металеві двері. Охоронник висунув голову в щілину дверей і закричав: «Перший пройде?» — а звідкись відгук: «Перший пішов!» І мені наказано було йти. Я зайшов до правого крила К-подібної в’язниці, на чотири поверхи вгору можна було бачити поздовжні поверхи та ґрати. Практично відразу мене завели до камери на першому поверсі. Власне, ось він, мій дім на найближчі півтора року.

«Лефортово». Ізолятор, застелений килимами. Обитель тиші, напхана камерами спостереження і пристроями прослуховування. Уздовж коридорів передбачено тайники, або бло­кери, куди в разі надзвичайної ситуації охоронники могли ви­кинути ключ, який звідти вже неможливо дістати. У слідчому ізоляторі «Лефортово» перебуває близько двохсот ідентичних, одна в одну, камер. У кожній передбачено тримання не більше ніж двоє осіб.

Перші десять днів мені судилося провести в карантинному відділенні. Тобто в одиночці, у дивовижній бетонній коробці. Традиція, створена скоріше для психологічної ломки новоприбулих. Щоб вони помучилися, перебуваючи в невідомості, роздумуючи над тим, що їм доведеться пережити далі. Здавалося б, далі нікуди, у мене вже забрали все, що можна було. Але ні. Росія — монстр, який ніяк не нажереться.

• Зведення новин

На території самопроголошеної «ДНР», яку в Україні вважають терористичною організацією, з 26 травня вводиться воєнний стан.

Про це заявив лідер сепаратистів Денис Пушилін у своєму зверненні в ефірі захопленого місцевого телебачення, передає РИА Новости.

«Завтра з нуля годин нуля хвилин вводиться воєнний стан. Наше найближче завдання — очистити нашу територію від чужих військ», — заявив Пушилін у ніч на понеділок.

• Із 7 годин ранку 26 травня Міжнародний аеропорт Донецька імені С. С. Прокоф’єва тимчасово призупиняє обслуговування рейсів.

Про це повідомляє прес-служба аеропорту.

«Близько 3 години ночі на територію аеропорту Донецьк приїхали кілька десятків озброєних представників «Донецької народної республіки» з вимогами про виведення українських військових, що охороняють внутрішній периметр аеропорту», — повідомив «Новостям Донбасса» керівник прес-служби донецького аеропорту Дмитро Косінов. У зв’язку з цим було вирішено призупинити обслуговування рейсів.

У районі аеропорту Донецька чутно стрілянину, евакуйовано диспетчерів вишки, звідки ведеться контроль над польотами пасажирських літаків.

«У районі аеропорту стрілянина, над містом літають літаки й розкидають світлові чи теплові пастки», — повідомили очевидці «Новостям Донбасса».

«Терористам, які незаконно проникли на територію аеропорту в місті Донецьк висунуто ультиматум скласти зброю та здатись силам АТО».

Терористи не виконали вимоги українських силовиків, по позиціях терористів було завдано авіаційного удару. Спершу літак СУ-25 виконав попереджувальні постріли з метою примусити терористів виконати умови учасників АТО. В рядах бойовиків розпочалась паніка. Після цього літак МіГ-29 наніс авіаудар по місцях скупчення терористів «вогнем вертольоту вогневої підтримки знищена зенітна установка яка «працювала» в аеропорту Донецька проти сил АТО».

• Вранці 26 травня бойовики напали на блокпост cил АТО під Слов’янськом. Про це у своєму Фейсбук керівник оперативної групи з інформування АТО Владислав Селезньов.

За його словами, сепаратисти під тиском силовиків і місцевого населення, яке вони тероризують, намагаються вирватися з регіону, де проводиться АТО. Також представник Міноборони розповів, що українські силовики провели операцію по знешкодженню угрупування бойовиків, яке планувало зірвати хід виборів в одному з районів на півночі Луганської області.

«Внаслідок дій українських військовослужбовців 13 терористів було затримано, а ще двох знищено».

• Петро Порошенко, який, за попередніми даними отримав більше половини голосів на виборах президента України, вважає, що АТО на Сході країни має займати набагато менше часу.

«Антитерористична операцiя не може i не триватиме два-три мiсяцi. Вона повинна i триватиме години», — зазначив Порошенко.

• Терористи стріляли по мирних жителях поблизу Слов’янська, у селищах Іванівка та Андріївка.

Міністерство оборони повідомляє: «Сьогодні, 26 травня, бойовики здійснили обстріл селищ Іванівка та Андріївка поблизу міста Слов’янськ, на Донеччині».

«Терористи відкрили вогонь по мирних жителях зі стрілецької зброї та мінометів з метою дискредитації сил антитерористичної операції, формування в українського суспільства та світової спільноти негативного ставлення до дій українських силовиків», — повідомляє відомство.

• В наслідок зіткнень між АТО й бойовиками терористичної ДНР у районі донецького залізничного вокзалу, одна людина загинула й двоє поранені. Про це говориться в повідомленні обласного управління охорони здоров’я, передають «Новости Донбасса».

«Сьогодні на залізничному вокзалі постраждали три людини. З них одна — загинула (чоловік), 2 — одержали поранення (але не вогнепальні, попередньо — осколкові)», — сказано в повідомленні.

• У районі штабу терористичної організації «ДНР», який знаходиться на вулиці Грецькій, в Маріуполі, відбулася перестрілка.

• У понеділок сили антитерористичної операції на Донбасі знищили понад 100 бойовиків і найманців з Росії.