Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

15 серпня 2014 року

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

15 серпня 2014 року. Мар’їнка

Армійці вже більш лояльно ставляться до нас. Не дивуються іні­ціативі та намагаються не заважати. Cьогодні навіть вирішили допомогти. Підкинули роботу. Зловили радіоперехоплення ворога.

За нашими даними, у двоповерховому будинку сидить ворог. Орієнтовно — їх там двоє. На горищі. Там віконце є під дахом.

— Друже «Камаз»! Давайте еще раз проверим ваш «танк».

— Да запросто!

— А яка тут відстань?

— Десь вісімсот метрів.

Виставляю гранатомет відповідно до відстані. «Амбал» уже зарядив кумулятивний вистріл. Будемо пробивати стіни.

Рація, налаштована на ворожий канал, оживає.

«Вижу несколько укропов. У них, похоже, гранатомет. А может, что-то другое. Не могу разобрать, что они там делают».

Секундна тиша....

«Сука! Они навелись на нас!»

— Огонь!

— Вистріл!

Ракета стрімко вилітає зі ствола і стрімко пролітає ген-ген над будинок.

— Бляха-муха! Швидко другу давай!

— Заряджено!

Ані секунди не розмірковуючи, запускаю другу ракету пря­місінько в те віконце. Сподіваюсь, не встигли втекти.

Хмара пилу викашлюється з вікна. Тепер чекаємо результату. Неподалік того будинку в армійців є ще спостережний пункт.

— З будинку вибіг один.

— Друже «Мясник»! Ваш автоматический гранатомет заряжен и наведен?

— Обижаете, командир! Все уже сделано.

— Отлично! Давайте полулитки по заявленому расстоянию.

«М’ясник» поливає подвір’я біля того дому залізним дощем. До нас долинають тільки глухі вибухи.

— Є попадання!

— Отлично! Больше там никого нет?

— Рація мовчить. На горизонті також чисто. Молодці ви! Добре спрацювали.

— Так. Тільки там менше ніж вісімсот метрів. Через це й перша ракета полетіла вище.

— Это уже неважно, друже «Пианист»! Главное — результат.

— Не парься...

— «Лермонтов», у нас будут еще задания?

— Пока что нет. А почему спрашиваешь, «Камаз»?

— Нам надо в Красногоровку съездить.

— А что там такое, может, и мы с вами съездим?

— Да я разговарил с пацанами из батальона «Шахтарськ». Еду забирать сюрприз. Если получится конечно.

— Изумительно! С удовольствием дождусь его. Тогда езжайте. Только будьте на связи. А мы здесь присмотримся немножко.

Красногорівка дуже близько біля Мар’їнки. Там зараз база батальйону «Шахтарськ». Я й сам не знаю, що це за сюрприз, приготовлений «Камазом». Сподіваюсь, що це буде нічний приціл до гранатомета або кілька ящиків осколкових ракет. Їх нам дуже не вистачає.

• Валерій Макеєв «100 днів полону, або Позивний ‘‘911’’»

Мій добрий товариш «Vito», на якому я проїхав не одну тисячу кілометрів (і втрата якого й на сьогодні для мене болюча й відчутна), їхати однозначно не хотів. Буквально напередодні поїздки раптом зупинився, як ослик, не бажаючи нікуди рухатися. І довелося докласти неймовірних зусиль, щоб запустити його в путь-дорогу. Не доїжджаючи до Сватового (перший райцентр Луганської області на кордоні з Харківською), пробив колесо. Замінити виявилося дуже складно, а пошуки шиномонтажу у Сватовому й надання невідкладної техдопомоги зайняли незвично довгих три години. Щось ішло не так.

Утім, були й цікаві моменти в дорозі. Увечері в четвер, коли вже проїхали частину шляху, передзвонила медсестра «Айдару» і запитала, чи не зможу заїхати в передмістя Харкова по цуценя. Цуценятко добротної німецької вівчарки знайшли і прийняли на борт майже опівночі. Нарекли його Айдаром. До полудня п’ятниці 15 серпня прибули в розташування батальйону. Передали песика, який уже почав потихеньку гарчати. Вивантажили гуманітарку.

Дорога в зоні АТО – це не зовсім те, до чого ми звик­ли в мирному житті, там це скоріше напрямок, бо їхати доводиться полями й посадками. Так добралися до якогось місця в полі, де стоять наші БТРи й хати видніються. Зупинилися. Жінка виходить з будинку й мелодійною українською: «Хлопчики, а ви тут надовго?». Думаю, який же це «Восток»? Простояли там годин дві — йшов мінометний обстріл. Військові сказали, що може проскочимо. Головне: спочатку дістатися залізничного насипу, а потім пропустити поворот. «А то можете в’їхати на блокпост чеченців при Ювілейному». Так і поїхали в повному тумані від бруду й пилюки, покладаючись скоріше на інтуїцію, аніж на здоровий глузд і чіткий прорахунок власних дій. Інтуїція слово іншомовне, і ми, слов’яни, ототожнюємо його з більш зрозумілим для нас більш точним відповідником – «авось».

Візуальний контакт із машиною супроводу не був стабільним. Щоб визначити напрямок руху, слід було притишити хід, вийти із пилової завіси і за вектором руху рукотворного торнадо, яке лишала за собою «Нива», зрозуміти, куди ж рухатися далі.

Ключове перехрестя, як часто буває, з’явилося несподівано, й оскільки нас попереджали «дивіться не промахніться», виникло питання, на яке не знаходили відповіді. Так, це було перехрестя життя: в одну сторону дорога йшла на блокпост чеченців, в іншу — наш шлях... Але в обох напрямках стовпом стояла пилюка від руху авто.

У кожного своя дорога... Яка з них наша?

Стоїмо. Хвилин за десять повернулось авто супроводу, що їхало попереду: «Добре, що зачекали. Жартують: як казав Штірліц, «Выдержка – обратная сторона стремительности!».

Урешті-решт, прибули до Лутугиного. Одразу розвантажили гуманітарку для місцевого роддому. Відкрили двері багажного відділення – кілограмів 20 піску злетіло.

Перше, що впало в очі при в’їзді в Лутугине 15 серпня (через день, як туди увійшли наші війська), не рахуючи величезних руйнувань, це декілька груп п’яних українських вояків. Коли біля будівлі райадміністрації я зупинився і спробував присоромити, поговорити з однією такою компанією, мовляв, хлопці, ви навіть не уявляєте, яка кількість людей з усього світу підтримує вас, вважає справжніми героями, а герою не личить бути пияком, то мало не пошкодував про свою затію. Озброєні чоловіки почали з’ясовувати стосунки: хто ми, звідки й куди можемо... не вернутися, якщо робитимемо подібні зауваження.

У Лутугиному я був уперше в житті. Гарне містечко. Трубний завод, єдиний у Європі. Був. Швидше за все, відновленню не підлягає. А того дня — 15 серпня — місто не було готовим до прийому туристів та гостей. Воно взагалі ні до чого не було готовим. Напередодні Лутугине залишили ополченці. У комендатуру звернулося 37 осіб із заявами про те, що ополченці залишають місто, побивши власників і пасажирів авто, які чинили опір, та відібравши транспортні засоби. Здавалося б, звідки тут взятися будь-яким ознакам мирного існування?.. Але життя — дивна штука. Вона кидає свої паростки навіть у найбільш несприятливих умовах. Мене вразило, як манев­руючи між розбитою і спаленою військовою технікою у практично спустошене місто в’їхав ПАЗик із шахтарями, що поверталися зі зміни. Дивовижний народ! Шахта для них і є символом життя. Усього життя.

• Зведення новин

За минулу добу в ході антитерористичної операції на сході країни загинули 5 військових. Про це під час брифінгу повідомив речник Інформцентру РНБО Андрій Лисенко.

• В АТО підтверджують інформацію про те, що колона з військової техніки перетнула кордон між Росією та Україну в напряму Луганської області. Про це заявив речник АТО Олексій Дмитрашківський.

70 одиниць російської військової техніки минулої ночі перетнули кордон з Україною.

Про це в Брюсселі заявив міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс

• У Донецьку з площі біля залізничного вокзалу бойовики обстріляли з артилерії центр міста.

Про це в п’ятницю на брифінгу повідомив речник Інформаційного центру РНБО Андрій Лисенко.

• Згідно з повідомленням українського МЗС, Росія намагається застосувати свою національну юрисдикцію до ядерних об’єктів, установок та матеріалів України, розташованих в тимчасово окупованих Криму та Севастополі та поширити на них положення угоди між СРСР та МАГАТЕ від 21 лютого 1985 року.

• За останню добу українські військові взяли під контроль ще три міста — Чернухіне Луганської та Булавінське і Олександрівське Донецької області. Про це на брифінгу розповів речник РНБО Андрій Лисенко. Він повідомив, що сили АТО наступають і завершують оточення загонів бойовиків у Луганську.

За його словами, тривають позиційні бої неподалік Донецька, Луганська, Горлівки, Іловайська, Первомайська, Красного Луча.

Загалом протягом доби сили АТО 25 разів вступали у вогневий контакт з терористами.

Бої велись біля населених пунктів Благодатне, Никифорівка, Авдіївка, Сабівка, Нижня Вільхова, Іловайськ, Оленівка, Старобешево, Дебальцеве, Фащевка, Березове, Тоненьке, Кутейникове, Іл’їнка.

• У зоні АТО загинув командир батальйону «Київська Русь» Олександр Гуменюк на кличку Батя.

Про це у своєму блозі написав політолог Ігор Жданов.

«Сьогодні прийшла трагічна звістка — вбито комбата «Київської Русі» Олександра Гуменюка. Познайомились з ним на горі Карачун, коли возили гуманітарну для бійців. Бачились в перший і, на жаль, останній раз», — написав він.

• Сили антитерористичної операції в п’ятницю ввечері увійшли до Луганська. Про це повідомляють «Українські Новини», посилаючись на джерело в обласній державній адміністрації.

За словами джерела, бійці Національної гвардії взяли під контроль територію обласної лікарні в Ленінському районі.