Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

21 серпня 2014 року

• Максим Музика, Андрій Пальваль, Сергій Потєхін «Савур-Могила. Військові щоденники»

21 і 22 серпня. «Та я тебе заразза панікерство розстріляю!» — і падіння неба

Війна — це не боротьба. Війна, як і мир, — цетаке життя, тільки гірше. Значно гірше. Війна у нас асоціюється з подвигами і героїзмом. Так, напевне, це так. Там є багато мож-

ливостей проявитися нашій істинній звірячій сутності без того, що ми самі про себе понавигадували. Але справжні подвиги — це не той героїзм, до якого ми звикли з фільмів про Чапаєва чи про козаків, що скачуть із завзятістю на конях, рубаючи шаблею ворога. Це, звичайно, красиво виглядає на екрані. В житті ж подвиг — це коли ти, ковтаючи пил, без надії на перемогу, зібравши останні сили і дух в кулак, виконуєш своє завдання. Про Мересьєва я повірю: це ближче до правди.

Героїзм — це нормальні люди в ненормальних умовах. Я таких там бачив, і не одного. Цікаво, що навіть серед них деякі виділялися, як, наприклад, Темур Юлдашев («Тренер»). Його сили вистачало не лише на себе, але й на інших.

За ці два дні я пам’ятаю основні події із тих, які торкнулися особисто мене, і послідовність того, що відбувалося. Але не пам’ятаю конкретно, що було 21-го, а що 22-го. Вірніше, впевнений, що розмова із «Сумраком» була 21-го. Але подальший обстріл і падіння стели... Було воно в той самий день чи у наступний? Тому я вирішив об’єднати два дні в одну главу, не уточнюючи числа.

Ранок. Ми, як і раніше, були одні. На заході, кілометрах в семи від нас, піднімався стовп диму від БМП, що горіла. Хтось сказав, що вона йшла до нас, та не дійшла. «Сумрак» обходив позиції і запитував, чи все в порядку. Це було щось на зразок ритуалу. Хлопці, котрі тепер розміщувалися там, де були коригувальники, вивчали топографічну карту, яка після них залишилася. Тепер їм належало коригувати вогонь. Артилерія вже була в зоні досяжності, і з ними можна було зв’язатися по мобільному. «Сокіл» і «Лис» поруч зі мною теж вивчали карту, літери і номери квадратів. Коли я дістався до карти, мені було цікаво подивитися, де ж ця Шайтан-Гора знаходиться і що є навколо нас. Тепер я знав, що на півночі, на горизонті, перед нами — Торез, Сніжне і Первомайський. Розібрався нарешті, де Мануйлівка, а де Степанівка. Все ж якось зненацька сюди приїхав, навіть місцевість не вивчив. Негоже. Тепер потрібно було надолужувати.

Ранок був спокійним, сепари, видно, самі любили поспати.

Я фотографував краєвиди на свій телефон НТС. Попросив «Лиса» сфотографувати мене на фоні побитої вибухами стели. Не втримався від того, щоб зробити кілька постановочних кадрів у йогівських асанах: вирахабрасані, врикшасані, ардха падмасані.

Думав, буде на пам’ять — коли б я ще посидів у напівлотосі на Савур-Могилі. Ми з «Лисом» дивилися на стелу і дійшли згоди, що так пам’ятник став кращим — похмурий, гнітючий, напівзруйнований. Саме так і повинен виглядати пам’ятник війні, щоб у нових поколінь не було ілюзій щодо неї як до чогось хорошого, пригодницько-героїчного.

Сам я думав, що ось-ось дадуть команду на прорив і потрібно бути готовим. А якщо не дають, то лише тому, що збираються до нас пробитися. А у цьому випадку покидати висоту не можна. Щоб її взяти, поклали людей. І якщо доведеться знову брати, то це більші втрати, ніж при утриманні...

Через годину мене покликав «Сумрак». Відбулась приблизно така розмова.

— «Шамане», ти шо, падло, тут людей каламутиш? А я все дивлюся: з картою ходиш, то з одним поговориш, то з іншим. Та я тебе зараз за панікерство розстріляю.

Я не думав, що він серйозно, швидше фігурний зворот, але хто його знає. Люди нервові, обстановка бойова. Пожежу потрібно було гасити, слід було якось пояснити.

— «Сумраче», спокійно. Я нікого не підбиваю. Я проробляв маршрут виходу, щоб Костя міг нас потім витягнути. На крайній випадок або якщо буде наказ на відхід.

— Ніхто нікуди не відходить. Завтра прийде колона підкріплення з бронетехнікою. Вони вже під Свистунами. Йди на місце — дивись мені...

Після обіду було спокійно. Я розпакувався. Зняв каску, бронежилет, перчатки, роззувся. Черевики і шкарпетки виставив на сонце, щоб просмажилися зсередини. Босі ноги теж витягнув і повернув до сонця, щоб підсохли після того, як добами парилися у взутті. На горі я навіть спав в екіпіруванні і з автоматом поруч.

Тому, коли я залишився босоніж, в одних штанах і футболці, то з’явилося таке відчуття, ніби лежу голим на нудистському пляжі. І коли я, глянувши черговий раз на п’ятку, подумав, що потрібно ще півгодини мінімум, щоб вона перестала бути схожою на зморщену шкіру шарпея, прозвучав постріл із танка.

Ми з «Лисом» рефлекторно звалились в окоп. Потім ще декілька залпів. Через деякий час повз нас провели Темура і пройшов «Сумрак», тримаючись за руку. Під час одного з вибухів Темур встиг в останній момент пірнути в укриття, але камінням і дрібними уламками йому побило обличчя і очі. «Сумраку» уламок зачепив руку нижче ліктя. А обстріл із танків продовжився.

Танки цього разу були явно далі, ніж під час першого штурму. Напевне, опудало ПТУРС тримало їх за зоною двох кілометрів. Я явно чув залпи із трьох гармат — їх було не менше трьох (швидше за все, саме три). Самі вибухи не продукували того грунтотрясучого ефекту, що був 19 серпня. Напевне, були не бронебійні фугаси, а уламкові. Потім на землі з’явилося багато пласких залізяк, схожих на літеру Е (чи Ш, дивлячись, як розвернути).

Прилаштувавшись до ПКМ, я дав кілька коротких черг по кущах за майданчиком внизу. Там при попередньому штурмі любила сидіти піхота. І цього разу стрільба йшла звідкись звідти.

«Лис» лежав справа і слідкував за подачею стрічки, щоб вона не перекручувалась при переміщенні кулемета (стрічка була в коробі). З правого флангу огризнувся кулемет «Бродяги», автомати «Монаха» і інших бійців (імен котрих не знаю). Відповіддю була чергова серія залпів із танків. Цього разу били по виявлених вогневих позиціях і, наскільки я розумію, по стелі (але все це я зрозумів згодом). На той момент я поспіхом одягав рукавички — ствол уже встиг обпекти палець (дивно, коли він устиг нагрітися?). Взув черевики на брудні босі ноги. Встиг зав’язати шнурки. Відгриміли вибухи — деякі близько, деякі подалі. Один вибух здався мені дуже потужним, були сильний гуркіт і тремтіння землі. Я не відразу зрозумів, що це, але було дуже гучно, і земля тремтіла сильно.

Тиша. Ми з «Лисом» знову вилізли до кулемета. По рації було чутно, як викликали «Сумрака», але безуспішно — він не відповідав. «Сокіл», повідомивши, що бере командування боєм на себе, почав всіх почергово опитувати. Позивні «ВДВ» і «Сапери» не відповідали — це дві позиції по центру, від п’яти до десяти чоловік. Хтось сказав, що рухнула стела. І в цей момент я пережив дуже неприємне відчуття, вирішивши, що ми втратили майже половину складу під впалою стелою. А ми ж на неї дивилися у ці дні, розуміючи, що вона впаде рано чи пізно, і гадали, на нас чи не на нас.

По рації прозвучала команда відстрілюватися, не давати противнику висовуватись. Тому ми дали ще кілька черг. Відповіддю були залпи із танка. Кілька снарядів розірвалось практично на бруствері нашого гнізда. Нас із «Лисом» добре оглушило і присипало землею. Земля була в очах, ніздрях, вухах, роті і горлі. Коли відкашлялись і відплювалися, «Лис» сказав:

— «Шамане», краще так більше не роби, а то все в землі тепер.

— Та так, це було близько.

Знизу більше не стріляли. Можливо, ми в когось влучили, а, можливо, там просто вирішили, що досить. Схоже, це був не повноцінний штурм, а розвідка боєм і погашення виявлених вогневих позицій. Якби їм не відповідали, то вони пішли б нагору.

Росіяни відрізали нас від великої землі 20 серпня і могли тепер спокійно чекати, обстрілюючи гору із артилерії. Зараз вони приходили перевірити: «чи не здохли ви там?» Голосно постукали. Отримавши відповідь: «Зайнято!», відійшли. А ми при цьому втратили найкращого бійця — Темур після поранення не бачив і потребував госпіталізації. Таким чином, у нас уже стало два «трьохсотих», котрим ми ніяк не могли допомогти — «Тренер» і «Охотнік». У «Сумрака» було дотичне поранення руки, за мірками Савур-Могили — подряпина. Це вже потім під Іловайськом його не пощадило.

Пізніше увечері, коли Гордійчук обходив бійців і підійшов до нашого гнізда, я ще був під враженнями від подій дня.

— Ось так, «Сумраче». А ти мене панікером називав. Я сьогодні з кулеметом, під вогнем танка... Образливо, блін...

— Усе добре, — відповів він, поплескавши по плечу.

Стела впала, нікого не зачепивши. Сапери і ВДВ (ТРО) були в порядку. У вікіпедії пишуть, що вона рухнула 21-го... Мені здається, що 22-го. Нехай історики розбираються.

В один із вечорів, коли ми вже готувалися хто спати, хто чергувати, прилетіли дві ракети. Це були «градини» — не ті міни, якими нас, як матюками, обкладали сепари в денний час. Упали вони досить далеко, ми навіть не напружились. Через кілька хвилин — ще дві, трохи ближче. Потім ще дві. Щоразу лягали все ближче. Пристрілювалися. Прилітало з нульової зони, з боку кордону РФ. Коли чергові дві ракети лягли в сусідній посадці, ми зрозуміли: це — «третій дзвоник», і зараз почнеться якийсь фільм, але точно не комедія. Коли почався залп, ми вже були готові. Ніхто не стирчав вище землі. Клали вони досить влучно — пристрілялися. Всередині окопу все освітлювалося спалахами.

Через контузію на кожен гучний звук моє вухо відкликалося ударом по клавіші розладнаного рояля (ніби божевільний музикант в припадку відмолотив диявольську какофонічну мелодію на розбитому піаніно). Коли все закінчилося, я подумав: як добре, що все лягло поруч без прямого попадання — дах нашого окопу не міг витримати прямого влучання. Ми з «Лисом» вилізли. Щось ще опадало зверху, наче тут була битва ангелів і сил пекла. І це їх пір’їни, втрачені в бою. Маленькі пучки засохлої трави пообгоряли, але горіти там не було особливо чому. І запах, солодкий парфумний запах. Відразу пригадалися кадри із «Брильянтової руки», коли пильна громадська активістка із домоуправління нюхає записку: «Шанель номер п’ять». Але ні, не «Шанель» і навіть не «Дзінтерс» — швидше, фабрика «Красная Заря», але все одно, несподівано. Сюрприз — виявляється, «град» іноді пахне.

Може виникнути оманливе відчуття, що там лише декілька чоловік воювало. Це тому, що моя розповідь суб’єктивна.

Я пишу від себе, про себе, в першу чергу, і про те, що потрапило в зону моєї уваги і запам’яталося. На той момент приблизно два десятки людей були на висоті. Тримали її, незважаючи на важкі умови побуту та гігієни, а точніше, їх відсутність. Їх постійно обстрілювали — вже на рівні інтуїції було розуміння, куди і коли прилетить. Іноді їх намагалися штурмувати. Всі ці люди стоять десь за буквами і між рядків. Це була командна робота.

• Роман Зіненко «Іловайський щоденник»

Уранці 21 серпня на шикуванні було поставлене нове завдання. Оскільки дві попередні спроби зайти до міста не увінчалися успіхом, нам слід було приєднатися до бійців батальйону «Донбас», яким вдалося увійти до Іловайська та закріпитися на деяких опорних пунктах. Знову була сформована колона, і ми вкотре висунулися зі Старобешевого у бік Іловайська. Деякі жителі Старобешевого зі сльозами на очах проводжали нашу колону та хрестили вслід. Транспорт у батальйоні «Дніпро-1» був досить маневреним, і тому колона рухалася швидко. Дорогою ми обігнали колону якогось підрозділу ЗСУ, що рухалася повільно й розтягнулася на кілька кілометрів. У колоні було багато танків, техніки та вантажівок з особовим складом. Тоді ми були певні, що за підтримки такої кількості техніки й бійців ЗСУ ми за кілька годин займемо і зачистимо Іловайськ, але подальші події показали, що цьому не судилося збутися. Обігнавши колону, ми прибули до штабу перед Іловайськом і зупинилися для отримання інструкцій та наказу від генерала. Стоянка тривала близько години. За цей час по позиціях наших військ біля штабу вели не надто прицільний мінометний обстріл. Ми всі вискочили з транспорту й залягли в посадці на узбіччі дороги. Колона, яку ми обігнали дорогою зі Старобешевого, так до Іловайська й не доїхала. Мабуть, у того підрозділу були інші завдання і вони прямували в інше місце.

Трохи пізніше до нас приєдналися бійці роти «Світязь», які прибули з Маріуполя на монстроподібному КамАЗі, який Ломбард обшив листами металу в маріупольському аеропорту. Враховуючи те, що вдень була страшенна спека, і бійцям довелося подолати весь шлях від Маріуполя до Іловайська в зашитому металом ­КамАЗі, в якому не було достатньої вентиляції, то претензії «Світязя» до конструктора цього монстра здаються цілком обґрунтованими. Але Ломбард і не думав, що його дітище використовуватимуть для перевезення особового складу на такі далекі відстані під палючим серпневим сонцем. Хай там як, але Ломбард вклав багато сил і праці в цього монстра, за що згодом один з небагатьох був представлений до державної нагороди.

Пізніше цей монстр дістався бойовикам. Незважаючи на те що Зампотилу при відході жбурнув у кабіну гранату, бойовики змогли полагодити авто та використовували його для своїх потреб.

Керівництво батальйону, в особі замкомбата Печененка та командира першої роти Гостищева, лишалося на ніч у розташуванні школи. З ними були й деякі бійці зі складу взводів, які втратили командирів у першому бою. На ранковому шикуванні призначався відповідальний командир з числа взводних першої роти, і вони по черзі керували особовим складом, розташованим у дитячому садку, й ставили завдання для особового складу.

• Зведення новин

Сили АТО обороняють Новосвітлівку й Хрящувате, почали зачищати від терористів Іллірію, Малоніколаївку, Станічно-Луганську, Ясинівку та Землянку.

Крім того, сили антитерористичної операції знищили декілька одиниць техніки бойовиків і захопили дві бойові машини десанту, повідомляє прес-центр АТО.

«Також, в ході наступу, знищено дві установки БМ 21 «Град», з яких російські найманці вели обстріл як позицій сил АТО, так і жилих будинків мирних українців», — заявляє прес-центр АТО

• У районах Донецька, Луганська й Іловайска тривають бої, напруженою залишається ситуація в районі Савур-Могили. Про це повідомляє організатор «Інформаційного спротиву» Дмитро Тимчук у Фейсбук.

«Сили АТО продовжують наступальні дії за низкою напрямків. Тривають боєзіткнення у районах н.п. Донецьк, Луганськ, Іловайськ, напружена ситуація залишається в районі Савур-Могили», — пише він.

«Іде зачистка підрозділами сил АТО н.п. Станиця Луганська, Малоніколаєвка, Іллірія, Землянка», — повідомляє Тимчук, тоді як прес-центр АТО повідомив, що зачищають ще й Ясинівку.

• За добу в зоні антитерористичної операції загинули 5 українських військових і 21 отримав поранення. Про це на брифінгу у четвер повідомив речник РНБО Андрій Лисенко.