Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

14 серпня 2014 року

• Віктор Чернієнко «Щоденник військового лікаря»

Не давай йому бронежилет!

Сидимо в тісній траншеї. Противник почав наступний обстріл 82-м калібром. Падають попарно. Мабуть, у них усього два міномети. Цього ми вже не дуже боїмось. Аби без прямого влучання, бо зазвичай перекриття не витримувало і всі гинули. 120-й мінометний чи САУ-203 — небезпечніші. Поряд як струсне, то здається, що очі повипадають з орбіт та розірве легені в грудях. Учора така влучила в башту танка поблизу з нашою ротою. Здетонувало через пару секунд. Важка танкова гусениця прилетіла до нас аж за сто метрів. Тож насторожено слухаємо швидкий свист 82-го снаряда і стогін землі від вибуху. Намагаються влучити в наш пункт зв’язку, який розташувався на протилежних сто метрів вище за лісосмугою поміж пагорбів.

Противник тепер чимдуж нарощує сили на всіх напрямках. Бо ми, звільняючи свої рідні землі, чавимо його без жалю аж під самою Амвросіївкою та Іловайськом.

Учора всіма силами накривали свою траншею дерев’яними ящиками, що залишились від снарядів «Граду». Потім насипали ще зверху метровий шар землі. Щоправда, траншея викопана дуже неглибоко і страшенно вузька. Але й такий імпровізований бліндаж дає надію врятувати життя. Сьогодні земля нас рятує від смерті, а колись, дай Боже, у глибокій старості та на вільній Україні, вона прийме нас мирно на вічний спочинок.

Пересуватися у траншеї доводиться на колінах та руках. Земля дуже тверда й кам’яниста, глибше ніяк не викопаєш. Коліна й лікті в струпах, збиті до крові. Захисту на них нам не видали. Простий металевий шолом виготовлення 1957 року, зразка — 1941-го, від кожного вибуху нещадно вібрує і вдаряє по голові. Відчуття — ніби надягнув каструлю й бешкетник б’є зверху палицею. Такими шоломами зручно хіба що носити воду чи вигрібати землю з дна бліндажа, якщо не дісталось лопати. Для пом’якшення можливої травматизації щоразу під шолом одягаю «балаклаву». Скомандували ще й розстебнути шоломи, щоб не зламало шию, якщо раптом у шолом влучить куля чи важкий уламок. Кевларового захисного шолома — так і не дали. Зате волонтери подарували нам бронежилети 4-го рівня. Мені пощастило більше. Хоча відразу бронежилета мені й не вистачило, проте лікар, якого я змінив після прибуття, віддав мені свій іноземний жилет «5+». Кажуть, що він служив раніше за кордоном як миротворець і привіз собі таку жилетку. А тепер вона тимчасово моя, та ще й з коричневою маскувальною розкладкою, яка при потребі зручно знімається. Тут і штик-ніж, три гранати, одна з яких щільно примотана клейкою стрічкою до мого жилета (наказали: як братимуть мене в полон, щоб підірвався), п’ять додаткових магазинів з набоями звичайних, червоних та чорних наконечників.

Я в своєму екіпірованому вигляді мало схожий на хірурга.

Сидимо й дивимося в просвіт траншеї запаленими від постійної пилюги червоними очима. Тягнемо ніздрями важке

брудне повітря. Швидко порахував — нас тут улізло аж одинадцять душ. Бачу: ще один жилет лежить просто під ногами. Когось не вистачає. У такій куряві і не зрозумієш, де хто.

Старший хірург групи від болю скрегоче зубами й самостійно замотує бинтом свій вчергове розбитий лікоть, з якого кров тече по всій руці. Підлізти до нього ближче не вдається через неймовірну тисняву. Тож наразі тут — тільки самодопомога.

Чуємо, як солдати перегукуються: чи всі встигли потрапити в траншеї, копанки та бліндажі. Начеб усі. Чути, як разом гучно співають гімн України. Відчуваємо себе міцніше! Нас не зламати!

Так б’є вже двадцять хвилин поспіль. Щось дуже довго. Мабуть, наша артилерія ніяк не може влучити у відповідь у вороже мінометне гніздо. Рахуєш вибухи. Не вбило — вважай, народився знову.

Чую, як повз нас стрімко пробігає невідомий, викрикуючи різні команди. Лунає важкий вибух, і військовий скочується до нас у траншею. Підтягую його за плечі глибше до схову. Бачу: усміхається на всі вцілілі зуби наш заступник ротного. Мокрий від поту, весь у пилюці, він без жилета намагався добігти до хлопців біля САУ, бо, мабуть, окупант засік наші важкі артилерійські машини й намагається їх знищити.

Заступник ротного нервово соває ногами біля мене й поривається вискочити з рову. Міцно тримаю його за плечі:

— Товариш майор, а бронежилет де? Ти що? Носа тільки покажеш назовні, вважай — смерть! — Він трохи заспокоївся.

Підтягую зеленуватий жилет, що лежав під моїми ногами:

— Одягайте і пробуйте тепер повзком пробратися.

Допомагаю йому в тисняві застебнути та затягти лямки на боках. Не дуже вдало все виходить. Проте вже якось надягли його разом через голову. І тут мене смикає за ногу наш старший хірург — підполковник. Він люто висвердлює мене очима й злісно шипить:

— Не давай йому бронежилета! Забери назад!

Я, набравшись адреналінової хоробрості, роздратовано кричу прямо в очі:

— Як не дасте, то я свій зніму й віддам йому! Ви що? Він же інакше ніяк не добереться до наших артилеристів! Так хоч якась надія є!

Закінчивши спорядження майора, я перехрестив його спину й випустив блідого й мокрого з траншеї. Він швидко рухається повз люту смерть, яка своїми пазурами-уламками скрегоче по ґрунту й голосно виє в синьому небі снарядами, знову шукаючи живі душі.

Але я її не слухаю. У голові досі звучать щойно почуті підлі слова:

— Не давай йому бронежилета...

У час між наступами та обороною на перев’язки все частіше приходять нові бійці. На диво, у більше половини травмованих — небойова травма. Танкісти, артилеристи, слюсарі, водії й навіть волонтери травмуються переважно через нестачу необхідного інструментарію чи просто захисних тактичних окулярів, зміцнених робочих рукавиць або ж іншого так необхідного саме тут приладдя.

Завантажених машин приходить до десятка за день, а старий кран був лише один, і той швидко зламався. Тож максимально залучали солдатів, цивільних працівників ЗСУ, та й ми ніколи не цуралися ні праці, ні лопати. Деякі снаряди мали вагу понад 35 кілограмів. А довгі важкі ящики до реактивної системи залпового вогню «Град» моя спина пам’ятає і досі. Найчастіша робота — це, звісно, постійне копання ровів та бліндажів. Артилерія противника не спить. Отже, на новому місці перша справа — добре окопатись. Тож із побитими долонями й обдертими руками чи ногами звертаються до нас щодня. Ураховуючи постійний бруд та неймовірну спеку при такій праці, гнійні захворювання шкіри й кисті зустрічаються найчастіше.

Нерідко й опіки: то від гарячого відкритого двигуна, а то від розпеченого дула кулемета чи від страшної пожежі, коли спалахнув верх бліндажа при обстрілі. Часто бачили поранення — самостріли через порушення правил поводження з вогнепальною зброєю. Переважно несмертельні: кисті, передпліччя, стопи, інколи навіть подвійні поранення. Найважчий самостріл — кулеметом 7,62 у ліктьовий суглоб. Сталося це на БТРі при зніманні важкого кулемета. Водій ненавмисне взявся за курок. Його товариш у цей час просто лежав на броні й чистив свій АК-47. Пролунав голосний одиночний постріл. Рана сягала сорока сантиметрів. З такими нищівними роздробленнями кісток та пошкодженнями практично всіх важливих структур кінцівки на передовій, без лікарні поряд, без негайної евакуації напрошувалася лише ампутація вище ліктя. Проте, слава Богу, бійця допомогли вивезти в тил цивільні: незнайомі добрі дідусь із бабусею, які проїжджали неподалік на своєму пікапі, зуміли обхідними шляхами вчасно довезти його до Старобешева.

Кількість поранених і вбитих під час наступу та арт­обстрілу різко зростає. Усі автомобілі та можливі сили задіюються для надання допомоги й негайної евакуації в найближчу підконтрольну лікарню. Нерідко артилерія противника годинами не вмовкає. Можливості евакуювати тяжкопораненого на авто просто немає. Нерідко він так і помирає, не дочекавшись машини. Що вже говорити про гелікоптер — до нас не щодня доїжджали навіть машини з харчами.

Нещодавно в бою противник збив кілька наших гвинтокрилів. При падінні загинув практично весь екіпаж. Тепер авіаційний транспорт не допускають до подібних гарячих точок, як наша.

Уже досить давно не було в нашім краю хоч трохи хліба. Не те щоб без нього так вже й важко військовослужбовцю на передовій, проте наш український запашний хліб, та ще й з рідних місць — і більше сили додає і приємних мирних спогадів. Півмісяця їмо тільки старі галети й дешеві консерви. Ось привезли повну машину гнилої картоплі. Зіпсувалася в дорозі. Відразу й закопали в ямі. Харчувалися переважно тим, що волонтери привезуть. Хоч і не голодували, проте стрімко втрачали вагу й здоров’я через неякісне харчування, постійну спеку й бойовий стрес.

Одного зі знайомих бійців перев’язую практично щодня. Вогнепальне поранення передпліччя. Бравий танкіст, про яких часто пишуть. Приємний чоловік із Рівненщини. Постійно весело щось розповідає: то як живими вчора повернулись, то як ворожого танка підбили. Або ж просто, сумно — про загиблих побратимів. Худий — аж світиться. Загорілі до чорноти руки. Постійно ходить у майці й бронежилеті. Його форма згоріла при обстрілі, то вже й звик так ходити. Півроку тут, із самого початку. Знає всі основні битви. Його рани гояться добре. На здоров’я ніколи не скаржиться. Поводився завжди впевнено й від лікарні відмовлявся навідріз. Оце хлопці! Оце справжні захисники! А вдома чекають трійко малих дітей і молода дружина. Ось так одного вечора він був останнім пацієнтом у нашому тимчасовому пункті надання медичної допомоги — просто неба. Ми вже готувалися повечеряти, чим Бог послав. Одинадцять голодних душ хочуть їсти. А старші — ще й випити. На гасниці кипить наш бойовий чорний чайник. Вона зручна: удень практично не видна, диму не дає, тільки кадить прозорим газом. Лише смердить після неї гасом. Що не чай чи каша, то з гасовим присмаком. Та й за те спасибі. Бувало, ще як знайдемо та підсмажимо на ній сала з цибулею — вечеря буде ситніша. За сковорідку в нас була хороша алюмінієва тара з кришкою на завісках. Ця коробка — з-під снайперських набоїв. А інколи була ще й вівсяна крупа. Запарював її в старій консервній бляшанці. Якщо зовсім не було кип’ятку або ж якщо просто мені його не залишали, то ставив свою кашу на гарячу броню танка на сонці. Так і запарювалась хвилин за двадцять. Живемо!

Одного разу, як стемніло, знову приходить знайомий пацієнт-танкіст. Від його щирого погляду стає трішки не по собі. По-доброму заглядає в очі.

— Док, я щойно дістав від розвідників дві хлібини. Ось вам теж половинка. Буде хоч по скибці на брата до вечері.

Простягнув поранену перев’язану руку з половинкою білого запашного батона, старанно загорнутого в газету. Чесно, я мало не заплакав. Моє просте «дякую!» — було майже нічим. Обійняв його й потиснув здорову руку.

Він усміхнувся й мовив:

— Нічого, док, ще гарно поїмо на вільній Україні!

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

Хоча селище було зайняте українськими військовими відносно легко, бойовики швидко оговталися. Танкова контратака на Хрящувате розпочалася 14 серпня близько 5-ї години ранкуз боку Луганська. На Хрящувате наступало два танки, дві БМП-2 та два БТР-80. Танки Т-64БВ та БМП-2 належали батальйону «Заря», а БТР — групі швидкого реагування під командуванням «Бетмена».

На броні їхав ворожий десант.

• Зведення новин

Протягом ночі, на кордоні відбулися збройні сутички з диверсійно-розвідувальними групами. Про це повідомляє прес-центр РНБО.

Обстановка на українсько-російському кордоні залишається складною. Так близько третьої години ночі, група найманців з боку кордону здійснила збройний напад на прикордонний наряд, який ніс службу в районі населеного пункту Побєда Донецької області.

Так само о четвертій годині ночі поблизу пункту пропуску «Успенка» відбулося збройне протистояння прикордонного наряду з диверсійно-розвідувальною групою.

Протягом останньої доби фіксувалися випадки порушення повітряного простору України авіацією ЗС РФ.

• За останню добу в зоні проведення АТО загинули 9 військовослужбовців 18 дістали поранення.

Про це на брифінгу в четвер повідомив речник РНБО Андрій Лисенко.

• Підрозділи Національної гвардії у середу ввечері зайняли місто Гірське, що на Луганщині.

Прапори України були встановлені над місцевим будинком культури і міською адміністрацією.

Протягом доби сили АТО двадцять разів вступали у вогневий контакт з терористичним угрупуваннями в районах н.п. Розсипне, Хрящувате, Земляне, Міусінськ, Боково-Платове, Мар’їнка, Стукалова Балка, Озерянка, Авдіївка, Петрівка, Новоганівка, Іловайськ та аеропорту Луганськ.

• Найбільш запеклі бої з терористами ведуться в районах Горлівки, Красного Луча, Іловайська і Донецька, Луганськ повністю оточили.

Про це розповів на брифінгу в четвер речник РНБО Андрій Лисенко.

У четвер українські військові звільнили від терористів селище Новосвітлівка неподалік Краснодону Луганської області, таким чином перекрили останню можливість для автосполучення між захопленим Луганськом та іншими територіями, які підконтрольні російським найманцям, зокрема, з прикордонним пунктом «Ізварине» на кордоні з Росією.

• Близько 50 бойовиків, представників Чечні, в четвер здалися в полон силам АТО.

Про це на своїй сторінці в Фейсбук повідомляє батальйон «Донбас».

«Добровільно здалися в полон 46 осіб кавказької національності. Попередньо — всі представники Чеченської республіки», — сказано в повідомленні.