Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

26 серпня 2014 року

• Роман Зіненко «Іловайський щоденник»

26 серпня 2014 року. Це був один з найтрагічніших днів, проведених нами в Іловайську. Ранок почався відносно спокійно, але ближче до обіду відновився обстріл. Почалося все, як звичайно, з кількох мінометних розривів навколо школи. На жаль, тривале перебування під обстрілами притупляє відчуття страху й пильності. Вже звикаєш до того, що вибух у 50 метрах від тебе майже безпечний. Часті «безпечні» розриви притупляють пильність та інстинкт самозбереження. Не у всіх, але у більшості. Мене з першого дня перебування в Іловайську дивували деякі бійці, які принципово не одягали бронежилети та каски. Серед бійців «Донбасу» був один майор Ніколов з позивним Лермонтов. Про нього відгукувалися як про філігранного гранатометника. Здатний дива творити з АГС-17. Так от, його майже ніколи не бачили в бронежилеті чи касці. Скажете безпечність? Можливо. Але людина, яка пройшла не одне бойове зіткнення й змогла зберегти собі здоров’я без індивідуальних засобів захисту, так не вважає. У таких людей своя логіка. Хтось вважав себе «заговореним». Хтось (як я, наприклад) філософськи ставився до питань життя та смерті і думав, що життя та смерть в руках Божих, і ніхто до Нього не запізниться й завчасно не потрапить. Якщо судилося померти, то ніякий захист не вбереже, а якщо не судилося, то носити на собі зайвий вантаж не має сенсу. Але у мене з цього приводу були свої «забобони».

Через деякий час обстріл знову відновився. Після трагічного випадку з хлопцями у дворі бажаючих вільно розгулювати вулицями під час артобстрілу значно поменшало. Наступне бомбардування застало нас з Деном біля згорілої «газелі» на розі будівлі. Ми забігли в найближче укриття, яким виявився підвал школи. Смерть наших побратимів справила сильне враження на всіх інших наших хлопців. На деяких обличчях було чітко видно стан безнадійності та страху. Одні намагалися заглушити в собі це почуття за допомогою алкоголю. Для інших це було шоком й змушувало ще сильніше обурюватись на все керівництво. На тих, хто, на їхню думку, вчасно не віддали наказ на вихід. На тих, хто влаштував парад у Києві й чхати хотів на нас в цьому проклятому Іловайську. На тих, хто віддавав накази, а сам не брав участі в штурмах. Для деяких настала повна безнадія. Знову стали проявлятися паніка і настрої поразки. Дивлячись на таких хлопців, я подумав, що для них війна теж закінчилася, бо ані бажання, ані сили, ані волі до опору долі у них вже не було. На щастя, таких було небагато. Я навмисно не стану називати імен. Я впевнений, що ці люди, вийшовши з Іловайська й продовжуючи жити далі, носять не тільки нагороди, а й почуття провини за проявлені тоді легкодухість та слабкість. Що стосується мене особисто, то хочу зізнатися — мені теж було страшно. Я належу до тієї категорії людей, які дуже чутливі до настроїв, що створюють навколишні люди. Перебуваючи в підвалі школи й слухаючи п’яне скиглення, сам переймався відчуттям повної безнадії. Я розумів, що це не правильно. Що не можна зараз піддаватися цьому почуттю, бо воно деструктивне і веде тільки до поразки й загибелі. Розумів, що лише в тверезому та адекватному стані можна розсудливо міркувати та знаходити правильні рішення для виходу з ситуації, що склалася. Підсвідомий страх не тільки паралізує, а й змушує робити вчинки, які ще далі віддаляють від надії на порятунок. Глушачи цей страх спиртним, боєць перестає адекватно реагувати на команди командира, а часом їх просто ігнорує.

Може, хтось буде шукати виправдання людям, які зловживали спиртним в ті дні, виправдовуючись, що з огляду на важку психологічну ситуацію таких людей можна зрозуміти. Що в них не було іншого вибору. Та як же тоді бути з тими, хто, перебуваючи в тих же умовах, знаходив у собі сили тримати оборону й виконувати поставлені завдання? Якби не вони, то ніхто не дожив би до виходу з Іловайська. Та й виходу ніякого не було б.

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

НАЗАД ДО АЕРОПОРТУ

Із відкритим уторгненням регулярних російських військ на Донбас в останній тиждень серпня 2014 року українські підрозділи опинилися у надзвичайно важкій ситуації. Як пізніше зазначав в інтерв’ю журналістам Президент України Петро Порошенко, на кінець серпня у частинах, що перебували на передовій, було знищено чи пошкоджено 60—65% військової техніки. Якщо з бойовиками українські бійці могли впоратися навіть за таких умов, то повномасштабне вторгнення однієї із найсильніших армій світу вдалося стримати лише завдяки безпрецедентному героїзму українських воїнів, масштабній підтримці волонтерів та дипломатичним зусиллям на міжнародній арені.

Уже 26 серпня атаки ворога в районі Новосвітлівки стали набагато інтенсивнішими, ніж 24-го. В хід пішли російські танки Т-90А136-ї окремої гвардійської мотострілецької бригади і Т-72Б3 200-ї окремої мотострілецької бригади. Росіяни використовували звичну для себе тактику спаленої землі, повністю знищуючи усі об’єкти, які могли би слугувати укриттям.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

26 серпня 2014 року. По території станції тепер ходити небезпечно. Ми — головна мішень у цій частині міста. З кожним днем ворог концентрує тут усе більші сили. Є багато місць, які прострілюються. Якщо вже зважився поїсти смачного супчику в ангарі «Лєрмонтова» або зарядити телефон у головному корпусі — рухайся швидко. Але нікуди не зникає велика вірогідність, що перша міна чи снаряд дасть тобі по голові. Тоді вже добігався. У батальйоні декілька таких поранених є. Один із них просто сходив у туалет за вітром і — бамц! Перша міна ворожого обстрілу впала за декілька метрів.

Будівлі вже добряче потрощені. Повсюди видніються дірки від прямих влучань. Трава вся скошена мінами. Ангар «Лєрмонтова» весь просвічується. Усередині, як у космічній обсерваторії. Атмосфера оптимістична, якщо не брати до уваги деталей.

Між ангаром та основним корпусом — автопарк. Парочка автобусів, легкові автомобілі. Спереду навіть красується чорний БМВ, який я бачив при штурмі укріпленого району. Притягнули таки. Цікаво, вдалося їм завести його чи ні?

— Вітаю вас, друже командире!

— Здравствуй, «Пианист»!

— У вас є що поїсти?

— Да. Друже «Зугрес» постоянно балует нас вкусной пищей. А почему вы сами? Где «Камаз» и «Амбал»?

— Вони в «Діда» залишились у головній будівлі.

— А как там друже «Утес»?

— Шось морально виснаженим виглядає. Після того, як знищили «Мерседес» із гранатометом, — геть без настрою ходить. Та й ми теж такі ходили. Добре, що «Камаз» вантажівку знайшов.

— А чем «Утес» сейчас занимается?

— Взявся за електроенергію. Має декілька генераторів. Заряджає телефони, рації та ноутбуки. Скоро потоне там у безконечних проводах.

— Интересно.

— А на сьогодні будуть якісь завдання? Може, щось поштурмуємо?

— Нет, «Пианист». Штурмовать сейчас нет смысла. Нам нужны силы на оборону. Мы, конечно, могли бы выезжать, если б ваш гранатомет не уничтожили. Но тогда вы меня не послушались. Пока отдыхайте, друже. Возьмите лучше супчика поешьте. Очень хороший.

— Дякую!

Знову нагадав про болюче місце. Серце одразу здригнулося, як згадав про свій гранатомет. Який він чудовий був. Моє друге «я». Але тепер це порожні спогади. Треба було раніше думати.

А суп першокласний. Поснідав і пообідав зараз. Це велика рідкість тут. Усі переважно запихаються сухпайками. Вони вже так приїлися, що навіть гидко дивитись на той зелений колір пакунка. Одразу до горла підступає рвота.

Пишу далі, поки не вбили.

Основний блокнот я забув у Кураховому. Другий — згорів у машині під час великого обстрілу. Це вже третій нотатник. Від постійного переписування я вже сам як щоденник. Усі події викарбувані в пам’яті вогняним пером.

Знову клятий обстріл. Вибухи наближаються. Снаряди падають під стінами. Так і не дадуть дописати. Щоб ви скисли! Чорти!

Спускаюся швидко на перший поверх. Тут безпечніше. Якщо проб’є дах, то мене ще захистить перекриття між першим і другим поверхами. Ховатися також треба вміти.

Гупає добряче. Бетон залітає у вікна. Тепер дивлюсь, що й перекриття не допоможе. Вибухи настільки сильні, що потрібно тікати звідси. Що далі, то краще. Ще й нікого немає поряд. Куди бігти? До «Лєрмонтова» задалеко. Хоч відстань і п’ятдесят метрів, але потрібно бігти по відкритій місцевості. Я такого не переживу. Луплять саме туди. Легко посіче осколками. Давай! Вирішуй уже щось!

Вибігаю надвір. Снаряди розриваються між будинками. Стан у мене трохи розгублений. Але що поробиш, потрібно рятуватись. За п’ятнадцять метрів стоїть такий самий будинок. Побіжу туди. Може, хоч підвал знайду.

Чекаю перерву між вибухами. Цього навчений добре. Головне — правильно впіймати момент. Бах! Несусь, як вітер. У вухах свистить повітря. Зуби міцно стиснуті. Усе! Тільки-но ховаюся у дверному отворі, як збоку прилітає снаряд. Шалений тріск, і осколки цокотять по стінах. Встиг! Якщо б прогавив, то у двері залетів би уже мрець.

Робити тут особливо нічого. Сиди та й дивись, щоб ніхто не показався на горизонті. Слухай різні звуки і доповідай.

Я геть знесилений. Звалююсь на перший кращий диван. Провалююсь у сновидіння. Крізь сон постійно здається, що нас обстрілюють. Численні вибухи. Раптові спалахи. Просинаюся кожної години на декілька секунд і знову засинаю. Хіба можливо нормально спати в такому стані? Як божевільний...

• Максим Музика, Андрій Пальваль, Сергій Потєхін «Савур-Могила. Військові щоденники»

26 серпня. День народження. Ніч була свіжою. Товариші період «Лис» дістав останню банку з консервами, 250-грамову, свинина-яловичина з якоюсь крупою. У мене був сухий спирт, на ньому розігріли тушонку. «Сокіл» дістав фляжку, вякій було сто грамів горілки. Троє не пили, у мене був воєнний піст, і я скористався тим, що день народження умене і я нікого не ображу, якщо не вип’ю. Анатолій не пив принципово з релігійних міркувань, «Лис» теж не пив. Командир групи промовив тост і з «Бродягою» і «Монахом» зробили по ковтку (100 г на трьох). Цікава традиція: завдавати шкоди своєму здоров’ю, випиваючи за здоров’я іменинника. Хоча на той момент ковток спиртного, напевне, був швидше корисним, ніж шкідливим. Двома ложками, черпаючи по колу, ми з’їли святкове блюдо — тушонку. Зробили кілька фото на майже повністю розряджений смартфон. Це дійсно був найкрутіший день народження в моєму житті. Глибоко в тилу ворога, прориваючись із оточення, після тижня на Савур-Могилі під постійними бомбардуваннями. Я не можу такого побажати іншим, та й собі не побажав би знову. Але, блін, дякую.

• Зведення новин

За минулу добу втрати бойовиків складають 247 осіб, 2 танки, 8 бойових броньованих машин, 2 установки БМ 21 «Град», 4 автомобілі і 1 гармата, повідомляє прес-центр АТО.

• За добу в зоні Антитерористичної операції загинули 12 військових, крім того ще 19 отримали поранення.

Про це під час брифінгу у вівторок повідомив речник Інформаційного центру РНБО Андрій Лисенко.

Протягом доби сили АТО 29 разів вступали у вогневий контакт з терористами в районі н.п. Кутейнікове, Світле, Щербак, Гусельщикове, Сабівка, Городище, Весела Гора, Вергулівка, Ясинувата, Чумаки, Червона Поляна, Мар’їнка, Красногорівка, Авдіївка, Старобешеве, Моспине, Хрящувате, Фащівка, Стила.

• Батальйони «Донбас», «Кривбас», «Миротворець», «Івано-Франківськ», «Волинь» і «Дніпро-1» оточені бойовиками біля Іловайська Донецької області.

Про це повідомляють у штабі національного захисту Дніпропетровської області.

«Ситуація в Іловайську (сектор «Б») залишається незмінною. Батальйони «Донбас», «Кривбас», «Миротворець», «Івано-Франківськ», «Волинь» і «Дніпро-1» перебувають в оточенні. З боку Троїцька й Харцизька б’ють «Гради». З боку Федорівки б’ють САУ, які обстрілюють окраїну Іловайська з боку РФ», — сказано в повідомленні.

• У запеклому бою за визволення міста Іловайськ на Донеччині загинули командир спецбатальйону «Херсон» Руслан Сторчеус і боєць Олег Пєшков.

Про це повідомляє МВС України.

• Уперше з початку бойових дій на Донбасі російські бойові вертольоти Мі-24 обстріляли українських прикордонників.

Про це під час брифінгу у вівторок повідомив речник Інформаційного центру РНБО Андрій Лисенко.

«Українських прикордонників вперше за час конфлікту обстріляли некерованими реактивними снарядами два бойові вертольоти Мі-24 РФ», — сказав він.

• Президент України Петро Порошенко і президент Росії Володимир Путін під час зустрічі в Мінську потисли один одному руки.

Про це повідомляє кореспондент Reuters Джек Стабс (Jack Stubbs) у своєму мікроблозі у Твіттер.

• Речник Інформцентру РНБО Андрій Лисенко спростував інформацію про те, що російські регулярні війська увійшли на територію України зі сторони Таганрога.

Про це він сказав в ефірі програми «Свобода слова» на ICTV.

«Інформація про прорив колони з боку Таганрогу не відповідає дійсності. Цієї колони немає. Я буквально годину тому спілкувався з прикордонниками, зі штабом АТО — ця колона не зафіксована. Її ніхто не бачив», — заявив Лисенко.

«Проте у нас є інформація, що в районі Гуково, це Ростовска область, дійсно є колона, яка складається з приблизно 100 одиниць військової техніки. Це і танки, і БМП і системи «Град», вантажівки із боєприпасами і для перевезення особового складу. Ця колона дійсно зафіксована, але вона кордон з Україною не перетинала. За нею зараз спостерігають», — додав він.