Код да Вінчі

Розділ 75

Літак, що виконував чартерний рейс до Парижа, пропливав над мерехтливими вогнями Монако, коли Арінґароса закінчив другу розмову з Фашем. Він знову потягнувся по пластиковий пакет, хоч був надто знесилений навіть для того, щоб блювати.

«Хоч би вже все швидше закінчилось!»

Останні новини від Фаша просто не вкладалися в голові, хоч, зрештою, все, що трапилося цієї ночі, здавалося щонайменше дивним: «Що відбувається? — Усе якось раптово вийшло з-під контролю. — Куди я вплутав Сайласа? Куди вплутався сам?»

Нетвердим кроком Арінґароса пішов до кабіни пілота.

— Треба змінити маршрут.

Пілот озирнувся через плече і розсміявся.

— Жартуєте?

— Ні. Мені негайно треба до Лондона.

— Ваша святосте, це чартерний рейс, а не таксі.

— Я заплачу. Скільки ви хочете? До Лондона летіти лише на годину довше, і курс майже той самий, отже...

— Йдеться не про гроші, ваша святосте. Є ще й інші проблеми.

— Десять тисяч євро. Просто зараз.

Пілот ошелешено витріщився на Арінґаросу.

— Скільки? — Як, священик носить із собою стільки готівки?

Арінґароса вернувся до свого місця, відкрив дипломат і витяг одну з облігацій на пред’явника. Тоді відніс її пілотові.

— Що це? — запитав той.

— Облігація на пред’явника номіналом десять тисяч євро, виписана на банк Ватикану.

Пілот вагався.

— Це те саме, що готівка.

— Тільки готівка — це готівка, — відповів пілот і віддав облігацію Арінґаросі.

Арінґаросі зробилося млосно, і він сперся на двері кабіни.

— Це питання життя і смерті. Ви мусите мені допомогти. Мені треба до Лондона.

Тут пілот помітив у єпископа на пальці золотий перстень.

— Справжні діаманти?

Арінґароса глянув на перстень.

— Цього я ніяк не можу віддати.

Пілот знизав плечима й відвернувся.

В Арінґароси стиснулося серце. Він із сумом дивився на перстень. Усе, що він уособлював, і так от-от буде втрачено. За довгу мить єпископ стягнув перстень із пальця і бережно поклав на панель керування.

Тоді мовчки вийшов із кабіни й сів на своє місце. За п’ятнадцять секунд він відчув, як пілот звернув на кілька градусів у бік півночі.

Але навіть це не дуже його втішило.

Усе починалося, як праведна справа. План був продуманий блискуче. А тепер усе валилося, наче картковий будиночок... і кін-ця-краю лихам не видно.