Код да Вінчі

Розділ 95

Відколи система почала пошук, Ленґдон не відводив очей від екрана.

П’ять хвилин. Лише два результати. Обидва недоречні.

Він уже почав непокоїтися.

Памела Ґеттем була в сусідній кімнаті. Ленґдон і Софі необачно поцікавилися, чи не можна було б заварити кави. І тепер пищання мікрохвильового апарата, яке долинало з-за дверей, навело Ленґдона на думку, що їм збираються запропонувати розчинну «Нескафе».

Нарешті комп’ютер радісно пікнув.

— Чую, з’явився ще один результат, — озвалася Ґеттем. — Що там?

Ленґдон подивився на екран.

— Алегорія Зеленого рицаря, — крикнув він бібліотекарці.

— Не те, — сказала Ґеттем. — У Лондоні навряд чи покояться міфічні зелені велетні.

Ленґдон і Софі терпляче сиділи перед екраном. Ще два сумнівні результати. Довга пауза. Нарешті комп’ютер знову пікнув, але інформація виявилась зовсім несподіваною.

— Опери Ваґнера? — здивувалась Софі.

Ґеттем з пакетиком розчинної кави підійшла до дверей.

— Дивно. Хіба Ваґнер був рицарем?

— Ні, — відповів Ленґдон. Цей варіант його несподівано заінтригував. — Зате він був відомим масоном. — Так само, як і Моцарт, Бетховен, Шекспір, Ґершвін, Гудіні та Дісней. Про зв’язки масонів з тамплієрами, Пріоратом Сіону і Святим Ґраалем написано безліч книжок. — Я хочу це подивитися. Як завантажити весь текст?

— Вам не потрібний весь текст, — сказала Ґеттем. — Клацніть на заголовок, і комп’ютер покаже уривки контексту з вашими ключовими словами.

Ленґдон зробив, як вона порадила.

Відкрилось нове вікно.

— Не те, — розчаровано сказав Ленґдон. Однак його вразило, наскільки просто і зручно було користуватися системою. Цих уривків із ключовими словами вистачило, щоб він згадав, що опера Ваґнера «Парсіфаль» — це алегорична розповідь про Марію Магдалину і продовження роду Ісуса Христа; в ній ідеться про молодого рицаря, який шукає правди.

— Наберіться терпіння, — порадила Ґеттем. — Це як лотерея. Хай машина шукає.

Протягом кількох наступних хвилин комп’ютер знайшов іще кілька текстів із посиланнями на Ґрааль, у тому числі про трубадурів — знаменитих французьких мандрівних співаків. Ленґдон знав, що слова «менестрель» і «міністр» насправді походять від одного кореня. Трубадури були мандрівними слугами, або ministers, церкви Марії Магдалини, які у пісенній формі розповідали простому людові про згублену священну жіночність. Дотепер трубадури прославляють у піснях чесноти «нашої королеви» — таємничої прекрасної жінки, якій вони навік віддали серця.

Ленґдон швидко завантажив контекст, але не виявив нічого цікавого.

Комп’ютер знову пікнув.

— Нічого дивного, — сказав Ленґдон Софі. — Деякі наші ключові слова збігаються з назвами карт. — Він узяв мишу, щоб клацнути на гіпертекст. — Не знаю, Софі, чи казав тобі дідусь, коли ви грали з ним у таро, що ця гра — завуальована розповідь про згублену наречену і злочинну Церкву.

Софі здивувалась.

— Я цього не знала.

— У цьому суть. За допомогою метафоричної гри послідовники Ґрааля приховували свої справжні ідеї від пильного ока Церкви. — Ленґдон часто замислювався, як багато сучасних гравців у карти здогадується, що чотири масті — піки, черви, трефи й бубни — це символи, пов’язані з Ґраалем, які походять безпосередньо від чотирьох мастей таро: мечів, кубків, скіпетрів і пентаграм.

Ще за чотири хвилини, коли Ленґдон уже почав боятися, що вони не знайдуть тут того, за чим прийшли, комп’ютер видав новий результат.

— Вага геніальності? — із сумнівом прочитав Ленґдон. — Біографія якогось сучасного рицаря?

Ґеттем визирнула з-за дверей.

— Наскільки сучасного? Тільки не кажіть мені, що це ваш сер Руді Джуліані[34]. Як на мене, до рицаря він трохи не дотягує.

Ленґдон мав власні сумніви щодо недавнього посвячення в рицарі сера Міка Джеґґера, але навряд чи момент був відповідний, щоб обговорювати принципи, за якими сьогодні в Британії роздають рицарські звання.

— Подивлюся, що там. — Ленґдон клацнув мишею на гіпертекст:

— Здається, слово «сучасний» тут не стосується нашої епохи, — крикнула Софі бібліотекарці. — Це якась давня книжка. Про сера Ісаака Ньютона.

Ґеттем знову визирнула і похитала головою.

— Не те. Ньютон похований у Вестмінстерському абатстві — центрі англійського протестантства. Папа римський аж ніяк не міг бути на його похороні. Цукор, вершки?

Софі кивнула.

Ґеттем чекала.

— Роберте?

У Ленґдона калатало серце. Він відвів погляд від екрана і встав.

— Сер Ісаак Ньютон — ось наш рицар.

Софі не зрозуміла.

— Ти про що?

— Ньютон похований у Лондоні, — пояснив Ленґдон. — Він створив науку, яка розгнівала Церкву. І він був великим магістром Пріорату Сіону. Що ще треба?

— Що ще? — Софі показала на вірш. — А як щодо папи, який поховав цього рицаря? Ти ж чув, що сказала місіс Ґеттем. Ньютона не ховав папа римський.

Ленґдон потягнувся до миші.

— А де сказано, що це папа римський? — Він клацнув на слові «Pope», і на екрані з’явилося ціле речення:

Ленґдон подивився на Софі.

— Відповідь, яку ми шукали, була вже в другому результаті. Ідеться не про папу римського, а про Олександра Попа, англійського поета.

«В Лондоні О. Поп рицаря ховав».

Софі підвелась, приголомшена.

Жак Соньєр, майстер двозначностей, зайвий раз довів, що він був неймовірно розумним чоловіком.