Лицарі любові і надії

Післямова

Дорогі наші діти й онуки!

Спасибі людям, які дбають, аби по відходу нашому до іншого світу не згасла пам’ять про нашу страдницьку молодість, про хресний шлях нашого покоління, і, зокрема, про героїчні дні Кенгіру — символу незламності духу посеред пекельних мук. Дні, коли людина ставала над смертю, страхом, болем, аби врятувати в собі почуття гідності й прагнення свободи.

Я була простою дівчиною-східнячкою, не героїнею, а лише жертвою страшного більшовицького режиму. Серед моїх земляків було багато таких, хто вірив, що його чи її трагічна історія — це лише помилка, а не частинка страшної війни режиму проти власного народу. Тільки в Кенгірі, завдяки моїм подругам, яких ув’язнили за боротьбу в ОУН-УПА, я дізналася правду. Тому й опинилася серед тих, хто брав участь у повстанні.

Всі наші дії, всі почуття були сильними, як востаннє. Справжня дружба, велике кохання, сестринська і братерська любов були сильнішими, ніж за звичайних умов.

Коли ми, беззбройні українські жінки і дівчата, вийшли проти танків, узявшись за руки, ми сподівалися, що так зможемо врятувати інших, що кати не посміють... А вони посміли і рушили танками. Багато моїх подруг, молодих і красивих, розчавлено, розстріляно, і те жахіття досі мені сниться, і це неможливо забути.

Я дивом лишилася живою — врятував мій чоловік, один із активних учасників повстання (нас вінчав священик-в’язень,

о. Антон Куява). Він тоді ще не знав, що у нас буде дитина. Нас поєднало повстання і розлучила влада. Тож для мене Кенгір — це ще й кохання всього життя, яке дало мені єдину донечку і підтримувало мене в найтяжчі часи.

Нас, учасників того великого здвигу, лишилась якась жменька. Наші дні поволі витікають, ми вже, так би мовити, дивимося трохи з іншого берега. Але, кажуть, людина живе доти, доки її пам’ятають. Допоки Ви , дорогі діти, пам’ятатимете своїх мам та батьків, бабусь та дідусів — ми будемо жити. Допоки Ви пам’ятатимете, які тернисті були наші стежки, як гірко було нам, молодим, квітучим, призначеним для любові й щастя, іти отим терням, які зранені душі ми винесли з того пекла — Ви не допустите, щоб це повернулося, щоб Ваші діти й онуки зазнали такої біди.

Ще, діти, хочу сказати, що доля народу складається з багатьох доль. Іванів, Катерин, Василів, Оль, Настусь, Петрів — з наших і Ваших доль. Будь ласка, подбайте, аби Ваші й Ваших діток долі були щасливими. Тоді й наш народ буде щасливим. Будьте сильними, тоді ніхто і ніщо нас не зламає.

Зичу Вам здоров’я і добра, не ремствуймо і не тримаймо в собі злоби. Шлях довгий, і рани болючі, бо стільки, скільки пережили українці, не пережив жоден народ. Але у нас є Україна, є наші діти, є Господь Бог. Тож усе буде добре.

Кланяюся Вам.

Ваша Ольга Бондаренко (Лядська).

Назагал художній твір, на відміну від дисертації, не потребує списку використаної літератури, та специфіка документальної частини роману є такою, що деяким особливо прискіпливим читачам можуть видатися неймовірними чи перебільшеними певні події. Тому подаю частину використаних під час роботи першоджерел.

1. Абдужалилов Абдурасул. Узники казахстанских степей.

2. Александровский Вадим. Записки лагерного врача.

3. Алланиязов Т., Наймушина О. «Неповиновение надо пресечь». К истории восстания заключенных 3-го отделения Степного лагеря МВД СССР (16 мая — 26 июня 1954 г.) Документы. Факты. Суждения. — Алматы, 2004. — 113 с.

4. Батоян Вагаршак. Восстание в Кенгире. — Москва: Московский рабочий, 1991.

5. Белкин Аркадий. Академик Зильбер. Сайт stihi.ru

6. Бершадская Любовь. Растоптанные жизни. Рассказ бывшей политзаключенной. — Париж: Пять континентов, 1975. — 133 с. Сайт sakharov-center.ru

7. Бондаренко Олена. Мої батьки. З особистого архіву автора.

8. Бондаренко-Лядська Ольга. Спогади. З особистого архіву автора.

9. Бондарук Леся. Кенгірське повстання як вияв кризи системи ГУЛАГ.

10. Бондарук Леся. Михайло Сорока. — Дрогобич: Відродження, 2001. — 173 с.

11. Будзей Олег. Драй-Хмара: Ім’я на мапі міста. Подолянин, 2006.

12. Буднякова С. В. Некоторые данные о репрессированных медиках на Колыме. Мат. науч.-практ. конф. Сайт kolyma.ru

13. Буртик Іван. В 54-ту річницю комуно-звірського злочину в Кінгірі. Сайт «Майдан».

14. Быков Дмитрий. «Но зеки хотели любви.».

Сайт e-reading.org.ua

15. Быков Дмитрий. Непрощенный (Юрий Грунин).

Сайт e-reading.org.ua

16. Барконі-Лебер Ференц (Франц). «Допоки одного дня.» Сайт rukhpress.com.ua

17. Биленский Юрий. Спасенный любовью. Лев Зильбер.

18. Войцехович-Рафальська Омеляна. «Нас було десять тисяч у Кенгірі.». Біль. — Львів, 1990, ст. 102-117.

19. Волощук Олександр. Чорне каміння Бутугичагу. Репортаж з уранових копалень колимських таборів ГУЛАГу. Сайт kobza.com.ua

20. Гершман Морис. Приключения американца в России. Сайт sakharov-center.ru

21. Гессен Маша. Лагерная экскурсия. Бутугычаг.

22. Гнатюк Іван. Стежки-дороги. — Дрогобич: Бідродження, 1998. — 496 с.

23. Голик Петро. Сніги Сибіру. З особистого архіву автора.

24. Грунин Юрий. Живая собака.

25. Дуфанець Євген. Місце народження — Магадан. З особистого архіву автора.

26. Єп. Василь Величковський. Мої життєві спомини. — Йорктон, 1975.

27. Жженов Георгий. Саночки. — М.: Багант, 1997.

28. Жигулин Анатолий. Черные камни.

29. Ицкович Семен. Почему Солженицын избегает полной правды? Сайт evreimir.com.

30. Іванов Іван. Колима. — Київ: Радянський письменник, 1989. — с. 223.

31. Івасюк Михайло. У царстві вертухаїв. — Чернівці: Місто, 2008. — 184 с.

32. Караташ Володимир. На барикадах Кенгіра. — Тернопіль: «СорокА», 2008. — 292 с.

33. Кекіш Петро. По свіжих слідах минулого. Ми стали волі на сторожі. — Тернопіль: Збруч, 1993. — 178 с.

34. Кекіш Петро. Поза межами правосуддя. — Торонто-Львів, 1986. — 116 с.

35. Кекіш-Будник Євдокія. Моє незламне покоління. — Тернопіль: Лілея, 1997. — 96 с.

36. Кекіш-Будник Євдокія. Там, де в’янули роки. — Тернопіль, 2002. — 100 с.

37. Кекушев Н. Л. Звериада. — Москва, 1991.

38. Киселев Сергей. Кто же предал «Молодую гвардию»?

39. Кліщ Микола. Спогади повстанця. — Тернопіль, в-во медуніверситету, 2009. — С.166.

40. Когут Богдан. Оповіді каторжанки Мирослави Пелех-Куровець. — Львів: Ліга-прес, 2008. — 190 с.

41. Когут Богдан. Під чорними вітрилами.

Сайт ukrcenter.com

42. Козлов Александр. Гаранин и «гаранинщина». Мат. науч.-практ конф. Сайт kolyma.ru

43. Кораллов Марлен. Сорок дней, пятьдесят лет

44. Кравери Марта. Кризис ГУЛАГа. Кенгирское восстание 1954 г. в документах МВД. Сайт persee.fr

45. Крайній Іван. Жіночі обличчя ОУН-УПА.

46. Купчик Лідія. Життя як самопожертва (Дарія Гусяк).

47. Ладейщиков В. А. Записки смертника // Освенцим без печей. Колыма. Сайт sakharov-center.ru.

48. Литвин Анна. Доля актриси. Ніна Певна. З особистого архіву автора.

49. Мартирологія українських церков. Т. ІІ. Українська католицька церква. Документи, матеріяли. — Торонто, 1985. — 840 с.

50. Мацук Марія. Сибір, Сибір... З особистого архіву автора.

51. Мащак Іванна. Дорогами минулого. — Київ: Купола, 2010. — 276 с.

52. Микулин Андрій. Концентраційні табори в Совєтському Союзі.

53. Мірус Борис. Спогади артиста. — Тернопіль: Економічна думка, 2000. — 304 с.

54. Мохнач И. Б. Синий йод // Репрессированная наука. Вып. 2 / ред. М. Г. Ярошевский. Сайт sakharov-center.ru

55. Мустафина Наталья. Заложница легенды. Сайт «Аргументы и факты».

56. Николин Юлія. Кенгір. Спогади матері Параски Дзібчак-Стець. З особистого архіву автора.

57. о. Іван Хома. Йосиф Сліпий. — Рим, 1992. — 183 с.

58. о. Прокопій Лотоцький. О. Маркіян Савчин. Хресна дорога пастиря. З особистого архіву автора.

59. о. Прокопій Лотоцький, ЧСББ. Свідчення монахині с. Теофілії Манайло «Історія смерті Преосвященного Владики Ромжі». З особистого архіву автора.

60. Овсієнко Василь. Михайло Луцик. Інтерв’ю.

61. Овсієнко Василь. Петро Січко. Інтерв’ю.

62. Омелян Ярослав. Холод сибірської Мами. З особистого архіву автора.

63. Осік Юрій. Жертви Кенгіру. Діти Непорочної 2004, № 3, ст. 39-40.

64. Павлов Иван. Потерянные поколения. На крайнем Севере. Сайт sakharov-center.ru.

65. Паникаров Иван. «Меня постигла справедливая кара.» (Херберт Киллиан).

66. Панов Юрий. Сибирь принимает всех.

67. Пепеляев Всеволод. Наказание без преступления.

68. Порендовський Володимир-Ігор. На трасі Тайшет-Лена. — Львів, 2008. — 176 с.

69. Портніков Віталій. Плювок у Гірша Келлера. З історії Кенгірського повстання.

70. Потикевич-Заболотна Марія. Нам дуже треба жити. — Тернопіль: Лілея, 1997. — 126 с.

71. Прозоровский В. В. Рождение пенициллина.

72. Решетник Галина. Моє репресоване дитинство. З особистого архіву автора.

73. Романчук Лідія. Дорогою страждань. — Тернопіль: Лілея, 1996. — с. 128.

74. Романчук Лідія. Червоним плакала калина. — Тернопіль: Джура, 2004. — 172 с.

75. Романюк Ніна. Подвиг Кінгіра.

76. Рудницька Мілена. Невидимі стигмати. — Рим — Мюнхен — Філядельфія, 1971. — 550 с.

77. Садетов Сергей. Золотая Тенька. История Колымских приисков. Сайт ivanvasin.narod.ru

78. Сандлер А. С., Этлис М. М. Современники ГУЛАГа : Книга воспоминаний и размышлений. — Магадан: Кн. изд-во, 1991. — 557 с. Сайт sakharov-center.ru.

79. Седов Р. В. Гора В. Л. Флерова.

80. Солженицын Александр. Архипелаг ГУЛАГ. — Москва, 1991.

81. Сопельняк Борис. Линия фронта на дне пробирки. Пенициллин.

82. Судоплатов Павел. Разведка и Кремль. — Москва: Гея, 1996. — 507 с.

83. Судоплатов Павел. Спецоперации. — Москва, 1997.

84. Суетнов Александр. Филиппыч (Александр Филиппович Макеев). Смертельное эхо ГУЛАГА.

85. Терехов Борис. Дядя Паша. Сайт nagaevo.ru.

86. Тимченко Сергей. Серпантинка — зловещий лагпунтк НКВД.

87. Хроника восстания в Степлаге.

88. Черепанов Гурий. Письмо. Сайт sakharov-center.ru.

89. Чирка Марія. Дитя в тюремній камері. З особистого архіву автора.

90. Шот Микола. Зв’язкові української борні. — Рідне слово, № 28, 2007.