Пауло Коельйо. Над річкою П'єдрою, там я сиділа та й плакала (2020)

и оце звернула увагу на мої сандалії, — обізвався він.

— То ви таки вмієте читати думки? — запитала я. Священник не відповів.

— Я розповім тобі дещо з історії заснування нашого релігійного ордену, — заговорив він знову. — Ми — босі кармеліти й дотримуємося правил, запроваджених святою Тересою Авільською. Носіння сандалій — одне з них; хто здатен підкорити свою плоть, той здатен підкорити й дух.

Тереса була красивою жінкою, яку батько віддав колись до монастиря, щоб вона здобула досконалу освіту. Одного прекрасного дня, йдучи по коридору, вона почала розмовляти з Ісусом. Вона почала зазнавати станів неймовірного піднесення, яким віддавалася повністю, і незабаром її життя докорінно змінилося. Бачачи, що кармелітські монастирі вже перетворилися на справжні шлюбні агентства, вона вирішила створити орден, який би слідував первісному вченню Христа й засновників ордену.

Свята Тереса мала перемогти саму себе й протистояти найпотужнішім силам тієї доби — Церкві та Державі. Та все одно вона не відступалася, переконана в своєму обов’язку сповнити місію.

Одного дня, коли вона занепала духом, перед будинком, де Тереса мала притулок, з’явилася якась жінка у лахмітті. Їй будь-що треба було поговорити з матір’ю Тересою. Господар будинку хотів подати їй милостиню, та жінка відмовилась, мовляв, піде звідти, лише поговоривши з матінкою.

Три дні чекала вона під хатою, не ївши, не пивши. Зглянувшись над нею, монахиня запросила її увійти.

«Е, ні, — заперечив господар. — Вона ж божевільна».

«Якби я до всіх прислухалася, то насамкінець мала б визнати, що це саме я божевільна, — відповіла мати Тереса. — Можливо, в цієї жінки той самий вид божевілля, що й у мене: божевілля Христа на хресті».

— Свята Тереса розмовляла з Христом, — сказала я.

— Так, розмовляла, — відповів він. — Але повернімося до нашої історії. Мати Тереса прийняла ту жінку. Гостя сказала, що звати її Марія де Хесус Єпес, і вона приїхала з Ґранади. Була послушницею у кармеліток, коли їй явилася Пречиста, просячи про заснування монастиря, що жив би за первісними правилами ордену.

«Те саме, що й зі святою Тересою», — подумала я.

— Після видіння, того самого дня, Марія де Хесус покинула свій монастир і босоніж попрямувала до Рима. Проща її тривала два роки, й увесь цей час вона спала під відкритим небом, терпіла холод і спеку, жила з милостинь та доброти людської. Чудом дісталася вона до Рима. Та ще більшим чудом було те, що її прийняв Папа Пій IV.

— Бо Папа, як і Тереса та багато інших людей, думав про те саме, — зробила висновок я.

Як Бернадета на знала про рішення Ватикану, як мавпи з інших островів не могли знати про здійснюване дослідження, так і Марія де Хесус та Тереса не знали, про що вони думали одночасно.

Світ починав набувати осмислених обрисів.