Пауло Коельйо. Над річкою П'єдрою, там я сиділа та й плакала (2020)

епер ми йшли через ліс. Перші сонячні промені осявали найвищі гілки, сухі й укриті снігом. Туман мав уже скоро геть розвіятись.

— Я знаю, куди ви прямуєте, панотче.

— Та отож. Світ переживає мить, коли багато людей одержують водночас те саме веління. Іди за своєю мрією, перетвори своє життя на шлях, що провадить до Бога. Твори свої чудеса. Зцілюй. Роби пророцтва. Дослухайся до свого ангела-охоронця. Змінюйся. Будь воїном, і нехай тобі щастить у бою. І йди на ризики.

Сонце тепер заливало все довкола. Сніг почав іскритися, й це сліпуче світло просто різало мені очі. Та водночас немовби довершувало проказуване священником.

— І який стосунок усе це має до нього?

— Я розкрив тобі героїчний бік справи. Але ти нічого не знаєш про те, що в душі у таких героїв.

Він урвав мову й довго мовчав.

— Страждання, — заговорив він знову. — У часи змін з’являються мученики. Перш ніж люди зможуть піти за своїми мріями, хтось повинен принести себе в жертву. Вони наражаються на висміювання, переслідування, на знеславлення своїх діянь.

— Церква спалювала відьом, панотче.

— Спалювала. А в Давньому Римі християн кидали на пожирання левам. Хто гинув на вогнищі чи арені — одразу возносився до Слави Господньої; і це було навіть краще. Але тепер воїни Світла протистоять чомусь гіршому, ніж мученицька смерть, адже мучеників ушановували. Нині ж їх помалу-малу підточують осорома й приниження. Так сталося зі святою Тересою, яка страждала решту свого життя. Так було і з Марією де Хесус. Так само і з веселими дітьми з Фатіми: Жасінта й Франсішку померли за кілька місяців[19], а Лусія на все життя усамітнилася в монастирі.

— Але ж із Бернадетою такого не трапилося.

— Такого — ні. Натомість їй довелося зазнати ув’язнення, страждати від приниження та неслави. Він напевно розповідав тобі про це. Розповідав, які слова промовляла Діва, являючись.

— Декілька слів.

— Під час явлень у Лурді, того, що проказала Цариця Небесна, не вистачить і на пів зошитової сторінки; та для Матері Божої було важливо сказати пастушці: «Не обіцяю тобі щастя в цьому світі». Чому ж одна з тих небагатьох фраз була мовлена, аби попередити й утішити Бернадету? Тому що Вона знала про біль, який чекає на дівчинку попереду, коли та прийме свою місію.

Я дивилась на сонце, на сніг та на безлисті дерева.

— Він — революціонер, — вів далі священник, і тон його голосу став сумирним. — Він має силу, він розмовляє з Царицею Небесною. Якщо він зуміє добре сконцентрувати свою енергію, то поведе інших за собою, стане одним з очільників духовного переродження роду людського. Світ переживає тепер надважливі часи. Та якщо він таки обере цей шлях, то зазнає багато страждань. Його одкровення — завчасні. Я достатньо добре знаю людську душу, аби розуміти, що на нього чекає попереду.

Священник обернувся до мене й поклав руки мені за плечі.

— Будь ласка, — сказав він. — Відверни страждання й трагедію, що чигають на нього. Він не витримає цього.

— Я розумію вашу любов до нього, панотче.

Він похитав головою.

— Ні, ти нічого не розумієш. Ти ще надто молода, щоб знати підлості світу. Ти, оце тепер, теж уважаєш себе за революціонерку. Хочеш разом із ним змінити світ, відкрити нові шляхи, зробити так, аби історія вашого кохання перетворилася на щось легендарне, переказуване з покоління до покоління. Ти досі вважаєш, ніби кохання може перемогти.

— А хіба ні?

— Та може. Але в призначену годину. Коли звершаться битви небесні.

— Я кохаю його. І не потребую чекати на битви небесні, щоб моє кохання перемогло.

Його погляд подаленів.

— Над річками Вавилонськими, там ми сиділи та й плакали, — промовив він, ніби говорячи сам до себе. — На вербах там повісили ми свої арфи[20].

— Як це сумно, — відказала я.

— Це — перші рядки одного псалма. У ньому розповідається про вигнання, про тих, хто хоче повернутися на землю обітовану, та не може. І це вигнання ще триватиме певний час. Що я можу зробити, аби спробувати запобігти стражданню того, хто хоче передчасно повернутися до Раю?

— Нічого, панотче. Геть нічого.