Пауло Коельйо. Над річкою П'єдрою, там я сиділа та й плакала (2020)

Заключні слова

Я писала день, другий, ще один день. Щоранку я ходила над річку П’єдру. Щовечора жінка підходила до мене, брала за руку й відводила до своєї кімнати в старовинному монастирі.

Прала мою одіж, готувала вечерю, балакала про всілякі дрібниці й укладала мене спати.

Якось уранці, коли я вже майже закінчувала своє писання, почувся шум автомобіля. Серце мені стрепенулось, та я не хотіла повірити тому, що воно підказувало мені. Я почувалася вже вільною від усього, готовою повернутися в світ і знову стати частиною його.

Найтяжче вже минуло — щоправда, смуток залишався.

Та серце не схибило. Навіть не відірвавши очей від рукопису, я відчула його присутність і звук його кроків.

— Пілар, — промовив він, сідаючи поруч.

Я не відповіла. Я далі писала, та мені вже було несила дати лад думкам. Серце калатало, намагаючись вискочити з грудей і помчати йому назустріч. Та я не пускала.

Він залишився сидіти, задивившись на річку, а я писала й писала без упину. Так ми й провели цілий ранок, слова не промовивши, — і я пригадала мовчання вночі біля колодязя, де раптом збагнула, що я його кохаю.

Коли від утоми вже й рука затерпла, я на хвильку зупинилася. І тоді він заговорив:

— Було вже поночі, коли я вийшов з печери й не зміг тебе знайти. І тоді поїхав до Сарагоси, — казав він. — І поїхав до Сор’ї. І об’їхав би цілий світ, шукаючи тебе. Потім вирішив повернутися до монастиря П’єдра, сподіваючись натрапити на який-небудь слід, і зустрів одну жінку. Вона вказала мені, де ти. І сказала, що ти чекала на мене всі ці дні.

На очі мені набігли сльози.

— І тепер я сидітиму поряд, поки ти сидітимеш над річкою. А коли йтимеш спати, лягатиму перед твоїм домом. А якщо помандруєш далеко, поїду вслід. Аж доки не скажеш мені: йди собі геть. Тоді я піду. Та все одно кохатиму тебе до кінця моїх днів.

Я не могла приховати сліз. І бачила, що він теж плаче.

— Хочу, щоб ти знала одну річ... — почав він.

— Не кажи більш нічого. На, читай, — відповіла я, простягнувши йому сторінки, які тримала на колінах.