Синi етюди

IV

Зал засiдань комосердку, а також i про те, як проходили збори.

Це - досить-таки симпатично-декорована кiмната. Кожний її закуток нагадує глядачам, що вiн не просто закуток, а головним чином "червоний куточок". Тут висять на стiнi мало не всi вождi революцiї.

Крiм вождiв, тут багато рiзних революцiйних плакатiв з рiзними текстами - профсоюзного, комсомольського та iншого походження. Тексти страшенно цiкавi, художньо витриманi (художня простота!) i такi переконуючi, що погляд нiколи на них довго не затримується: одразу все ясно й зрозумiло. На правiй стiнi в ореолi "монументального реалiзму" висить мiсцева стiнгазета. Це надзвичайно цiкава газета. Там вам i оригiнальнi вiддiли, як от: "маленькi дефекти великої машини", тут вам i їдкi сатири на мiсцеве начальство, як-от: "шашнi бувшої кандидатки в комсомол машинiстки Попадько".

…Iван Iванович сiв на першому стiльцi у першому ряду. Поруч його сiла Марфа Галактiонiвна, а далi - Методiй Кирилович.

Було тихо. Тiльки зрiдка прокидалось то тут, то там стримане шепотiння. Раз у раз рипали дверi, i зал потроху залюднювавсь. За вiкном настирливо дзвонили до вечiрнi, i смiшно було, що десь там, у церквi, люди стоять перед лампадками i думають про iдеалiстичнi катакомби перших християнських мученикiв, а тут нiяких лампад нема, свiтить цiлком матерiалiстична електрика i люди думають без всякої iдеалiстичної белiберди.

- Ти пам'ятаєш, яку поставлено сьогоднi доповiдь? - спитав тихим голосом Iван Iванович i подивився на Марфу Галактiонiвну.

- Хiба ти забув? - сказала товаришка Галакта.- Та сьогоднi ж доповiдь про останню вилазку проти самокритики.

- О! - сказав Iван Iванович i пiдняв свiй нiжно-бiлий вказательний палець.

I вiн мав рацiю саме так пiдняти палець. Це значило, що мiй герой сьогоднi буде уважно ловити кожне слово i нi разу не задрiмає тiєю безм'ятежною дрiмотою, коли певний, що можна спокiйно трохи поспати, бо, по-перше, в потрiбний момент (коли голосують одноголосне) Марфа Галактiонiвна легенько штовхне його пiд бiк, i, по-друге, Iван Iванович певний був, що його комосередок "нiколи не зрадить iнтересiв пролетарiату".

- Iнтересно послухати! - сказав мiй герой i подивився на Методiя Кириловича.

- Надзвичайно iнтересно! - сказав Методiй Кирилович i, пiдсунувшись ближче до свого друга, промовив таємничим голосом: - у нас… теж єсть!..

- Що єсть? - не зрозумiв Iван Iванович. Методiй Кирилович подивився бистрими очима по сторонах - праворуч, лiворуч, назад - i нарештi прошепотiв чiтко i рiшуче:

- Дискусiйщик! Ви розумiєте? Справжнiй дискусiйщик… От вгадайте, де вiн?

Iван Iванович вiд такої несподiванки аж одкинувся назад.

- Що ви говорите? - сказав вiн схвильовано.- В нашiй примiрнiй ячейцi єсть дискусiйщик?.. Галакточко, ти чуєш?

Але Марфа Галактiонiвна вже почула цю сенсацiю i уважно розглядала обличчя присутнiх членiв.

- Чи не кур'єр? - спитала вона, пронизуючи поглядом дальню фiгуру, що самотньо сидiла в останньому ряду.

- Нє! - рiшуче одрубав Методiй Кирилович. Тодi Марфа Галактiонiвна знову забiгала очима по стiльцях.

Комосередок явився вже, так би мовити, iп соrроrе: прийшли всi члени колегiї, прийшли завiдуючi вiддiлами i начальники та замiсники рiзних канцелярiй, прийшов уже голова мiсцевкому i три рядових службовцi, прийшла й органiзаторша жiнок i її органiзацiя: секретарша головного начальника, секретарша головного зама i жiнка головного начальника (остання, як i Марфа Галактiонiвна, нiде не посiдала посади i, як i Марфа Галактiонiвна, доглядала своїх дiтей). Словом, не прийшли ще тiльки секретар комсомолу i сам головний начальник, що мусiв сьогоднi робити доповiдь.

…Товаришка Галакта губилась в догадках i нiяк не могла вгадати, хто ж цей дискусiйщик.

- Ага! - сказав нарештi Iван Iванович.- Я тепер знаю: це, очевидно, уборщиця!

- Нiчого подiбного! - сказав Методiй Кирилович.- Уборщиця не може бути дискусiйщицею, бо вона тiльки кандидатка в партiю.

- Ну, так хто ж такий? - мало не скрикнула Марфа Галактiонiвна.- Ну, не мучайте мене!..

Методiй Кирилович побачив, що далi вiн i справдi не має комунiстичного права мучити своїх товаришiв i, скосивши очi, сказав iронiчно:

- От вiн!.. Товариш Лайтер!

- Товариш Лайтер? Що ви кажете! - розвiв руками Iван Iванович.- Нiколи б не подумав. Такий тихенький i лагiдний - i на тобi! Воiстину: в тихому болотi завжди чорти водяться.

Марфа Галактiонiвна вп'ялась очима в маленьку фiгурку товариша Лайтера (вiн сидiв далеко лiворуч).

- Так,- сказала вона, зiдхнувши,- вiн може! Вiн може бути дискусiйщиком. Ти зверни увагу, Жане, на його обличчя - воно страшенно блiде i, я б сказала, майже дегенеративне. Менi чомусь завжди здавалось, що вiн анархiст-iндивiдуалiст.

- Ви, може, думаєте, що вiн i справдi якiсь iдеї найшов? - сказав Методiй Кирилович, бiгаючи очима по пiдлозi.- Нiчого подiбного! Свiй! Свiй свого, так би мовити… От в чому сiль!

- Що ви цим хочете сказати? - спитав недогадливий Iван Iванович.

- Та то я… так! - байдуже махнув рукою Методiй Кирилович. Але це таємне "свiй" заiнтригувало Марфу Галактiонiвну, хоч вона i розумiла, в чому справа.

- Ви вiчно говорите натяками! - незадоволено сказала вона.- При чому тут "свiй"?

- Та то менi просто жалко товариша Лайтера,- сказав Методiй Кирилович.- Це буде ще одна зачiпка для антисемiтiв: знову, скажуть, єврей!

Потiм Методiй Кирилович почав розповiдати, як його колись до глибини душi обурювало "дiло Бейлiса" i як вiн взагалi страшенно симпатично ставиться до євреїв. Навiть бiльше того: вiн вважає, що найгенiяльнiших людей дала саме ця нацiя.

- От, примiром, вiзьмемо Христа,- сказав вiн.- Наш народ i досi не знає, що Христос був єврей.

- А де вiн тепер працює? - спитав Iван Iванович.

- Христос? - здивовано подививсь Методiй Кирилович.

- Та який там Христос! Товариш Лайтер!

Мiй герой вже давно надiв другу пару окулярiв i уважно розглядав дискусiйщика. Його зовсiм не обходить, що товариш Лайтер єврей: соцiальна боротьба не знає нацiональних рамцiв, i вiн, як витриманий партiєць, мусить бити всякого, хто так чи iнакше пiде проти самокритики i, значить, проти пролетарiату. I, коли Iван Iванович узнав, що в останнiй час товариш Лайтер завiдує трестiвською бiблiотекою, вiн тут же вирiшив: "iнтелiгент! деморалiзований член партiї"!

Але на товариша Лайтера дивились зараз мало не всi члени комосередку. Марфа Галактiонiвна передала новину сусiдцi, сусiдка сусiдовi i т. д. Погляди були пронизливi i такi iдеологiчно-витриманi, що "дискусiйщик", здається, ще бiльш зблiд.

…Нарештi на дзвiницi покинули дзвонити. Вечiрня почалась. Тодi до залу увiйшов головний начальник i секретар комячейки. В залi ще тихше стало, навiть зникло шушукання. Все причаїлось в напруженнi: дисциплiна в комгуртку була зразкова, i члени осередку органiзовано i по-товариському поважали свого начальника.

- Товаришi,- сказав секретар, сходячи на трибуну.- Прошу намiтити кандидатуру на голову даного зiбрання.

- Семена Яковича! - скрикнуло одразу кiлька голосiв.

Головний начальник (Семен Якович) поправив свою краватку, мило усмiхнувся й розвiв руками: мовляв, не можу! Дякую, тисячу разiв дякую за таке зворушливе довiр'я, але - не можу! Вiн зрiдка показував на своє горло, i присутнi могли подумати, що справа в задусi (головний начальник теж страждав на зажирiння серця), але цi припущення (правда, їх i не було) одразу ж розвiяв секретар.

- Семен Якович сьогоднi не може головувати,- сказав вiн,- бо сьогоднi Семен Якович робить доповiдь.

- А… а… це iнша справа,- загуло в залi, i комосередок, добре пам'ятаючи вирiшення партiї про середпартiйну демократiю, запропонував кандидатуру з низiв.

- Методiя Кириловича! - знову скрикнуло одразу кiлька голосiв.

Iвановi Iвановичу якось неприємно йойкнуло пiд серцем. Рiч у тiм, що вiн з Методiєм Кириловичем був, так би мовити, на рiвних правах: обидва були члени колегiї i обидва вважалися "замами". I тому, коли комосередок пiсля головного начальника називав iм'я Методiя Кириловича, мiй герой завжди почував себе не зовсiм гарно i думав, що трапилось велике непорозумiння.

Марфа Галактiонiвна одразу помiтила це.

- Я гадаю, так i треба! - сказала вона, коли Методiй Кирилович не тулився вже до неї i сiв на мiсце голови зiбрання (звичайно, пiсля одноголосного голосування).Саме його й треба було вибирати по останнiй iнструкцiї з ЦК. Не можна ж весь час вибирати Семена Яковича й тебе. Треба ж видвигати й бiльш нижчi iнстанцiї.

Iван Iванович з вдячнiстю подивився на свою дружину i, можна сказати, трохи заспокоївся.

- Товаришi! - сказав Методiй Кирилович.- Перше питання нашого порядку дня - це остання вилазка проти самокритики. Слово має Семен Якович.

В залi зовсiм змертвiло. Навiть чути було, як ударив по вiкнах дрiбний осiннiй дощик. Частина поглядiв пронизала головного начальника, що в цей момент зiйшов на трибуну i вже положив конспект для доповiдi - номер "Правди", частина комгуртка дивилась на товариша Лайтера, що в цей час нервово ламав вальцi i уперто дивився на пiдлогу. ''

- Товаришi! - почав головний начальник.- На попередньому зiбраннi я робив доповiдь про режим економiї. Що я говорив? Я говорив, що до режиму економiї ми, комунiсти, не можемо ставитись пасивно i потiм я говорив, що таке режим економiї. Що ж таке режим економiї? Режим економiї є один iз останнiх бойових лозунгiв нашої пролетарської партiї, i треба його розумiти не тiльки… е… так би мовити, в широкому масштабi, але треба найти йому мiсце i в нашому особистому життi. Беремо знову ж таки олiвець. Без режиму економiї як би ми до нього ставились? Ми до його ставились… е… е… так би мовити, неохайно. Я сам мав честь бачити, як один iз наших шановних товаришiв (тут Семен Якович мило усмiхнувся й подивився на управдiла) викинув у кошика олiвець на 1 1/2, приблизно, ще не списаного вершка… Тек-с!.. хе… хе…

Головний начальник зупинився, налив з графина води й, запиваючи водою початок своєї цiкавої промови, батькiвським весело-докiрливим оком дивився на управдiла, що викинув у кошик олiвець на 1 1/2 приблизно ще не списаного вершка. Дивилась в цей час i вся авдиторiя на вищеназваного управдiла.

Але нiхто не дивився на управдiла вовком: всiм грала на устах мила й симпатична усмiшка, хоч i трохи докiрлива, як i головному начальниковi, бо всi були певнi, що управдiл цiлком свiдома людина i цього бiльше не зробить.

- Тек-с! - продовжував Семен Якович.- Але що треба було зробити при iншiй ситуацiї?.. Е… е… Так би мовити, при режимi економiї?.. Ну-с?.. Треба було цього олiвця не викидати в кошика, а купити для нього наконечника за двi копiйки i списати олiвець до кiнця. Ну-с?.. От що, на мiй погляд, є режим економiї, так би мовити, в буденному життi.

Головний начальник ще налив з графiна води i запив дальшу частину своєї цiкавої промови.

- Тек-с!..- продовжував вiн далi.- I коли я тепер пiдходжу до останньої вилазки проти самокритики, то що я бачу в нiй? Я в нiй бачу ту ж саму несвiдомiсть!.. Цим я зовсiм не думаю образити нашого шановного Климентiя Степановича i прирiвняти його цiлком законну помилку з олiвцем до беззаконної вилазки проти самокритики, але елементи несвiдомости… е… е… так би мовити, трохи сходяться!

- Семене Яковичу! - скрикнув управдiл.- Я свою помилку давно вже визнав. Для мене нема самолюбства в партiйних справах.

- Прекрасно! - сказав головний начальник.- В партiйних справах i не може бути самолюбства. Треба завжди одверто i публiчно визнавати свої помилки… Але позвольте до дiла… Отже… е… е… остання вилазка проти самокритики.

Тут докладчик зробив вiдповiдно серйозне обличчя, вийняв з бокової кишенi пенсне, розгорнув "Правду" i совiсно, без всяких лiричних рефренiв, цiлком конкретно розповiв комосередковi те, що було написано в газетi з приводу самокритики i що читали партiйцi i що вони мусiли ще прослухати. Доповiдь була цiкава й авдиторiя так захопилась нею, як нiколи.

- Тепер дозвольте зрезюмувати! - сказав нарештi головний начальник.Отже, остання вилазка проти самокритики є, так би мовити, цiлком несвiдомий i бузотерський акт. Але ми вiримо, що товаришi визнають свої помилки i покинуть бузу. Коли ж вони цього не зроблять (тут Семен Якович прийняв вiдповiдно суворе обличчя), то… е… е… пролетарiат примусить їх це зробити!

Гучнi оплески покрили промову оратора. Хтось скрикнув: "Хай живуть нашi вождi" i авдиторiя, зробивши Семену Яковичу овацiю, мало не проспiвала Iнтернацiонал. Такого ентузiазму давно вже не було в комосередку, i вiдчувалось, що загроза з боку Лайтера мiцно з'єднала ввесь, коли так можна висловитись, авангард пролетарiату.

- Товаришi! - сказав Методiй Кирилович, коли авдиторiя стихла.- Хто хоче взяти слово?

Всi подивились на того ж таки товариша Лайтера. Хто ж, як не вiн, мусить перший виступити? Звичайно, йому не зовсiм приємно боротись з такою витриманою авдиторiєю, але що ж робити: не лiзь куди не треба!

- Дайте менi слово! - сказав нарештi товариш Лайтер.

По авдиторiї пронiсся шум i раптом стих. Так буває перед грозою, коли замирають дерева i десь далеко синiє грiзний тайфун. Чути було, як у вiкно б'є дрiбний осiннiй дощик i як Iван Iванович протирає собi роговi окуляри бiлоснiжною хусткою.

- Товаришi! - сказав товариш Лайтер.- Я не тiльки не думаю виступати з критикою постанов ЦК, я, навпаки, я…

Але тайфун уже налетiв: авдиторiя зашумiла. Скажiть, будь ласка, яка самовпевненiсть! Вiн "не думає виступати з критикою постанов ЦК"? Боже мiй, до чого ми дожили! Який-небудь шпiнгалет i… з такими претензiями: "вiн не думає виступати проти постанов ЦК"! Яке нахабство, яка самозакоханiсть.

- Товаришi! - скрикнув товариш Лайтер i ще бiльше зблiд.- Дозвольте менi висловити деякi думки з приводу справжньої постановки самокритики.

- Що таке? Що вiн там каже?.. "справжньої постановки самокритики"? Скажiть, будь ласка, який науковий спiвробiтник! Яка самозакоханiсть!.. Ну, це вже занадто! Ми не припустимо, щоб рiзнi шпiнгалети морочили нам голову своєю демагогiєю.

- Товаришi! - ще раз скрикнув товариш Лайтер.- Я тiльки хочу дещо сказати про членiв нашого комосередку… Я…

Авдиторiя ще бiльше зашумiла. В кожному прокинувся бойовий дух, коли так можна висловитись, "бiльшовицького старогвардiйця", i кожному хотiлось пiдскочити до трибуни i скрикнути: "Досить нам меншовицьких промов"!

- Товаришi! - востаннє скрикнув товариш Лайтер.- Я… я… я… ми… ми… ми…

Але даремно: тайфун бушував! Тодi Методiй Кирилович зробив знак рукою, i тайфун зник. Методiй Кирилович звернувся до товариша Лайтера з милою, батькiвською усмiшкою:

- Як бачите, товаришу Лайтер, авдиторiя вас не хоче слухати. Я тут зовсiм нi при чому. Очевидно, вашi iдеї користуються в масi поспiхом.

Товариш Лайтер знизив очi (йому, очевидно, було нiяково за свої ухили i за провал своїх iдей в масi), i сiв на своє попереднє мiсце.

- Хто ще хоче взяти слово? - сказав Методiй Кирилович.

Iван Iванович вiдчув, що тепер якраз прийшла черга за ним. Саме тепер i вiн мусить виступити i показати свiй ораторський хист в боротьбi з мiсцевою опозицiєю.

- Я прошу! - сказав мiй герой i, побiдно ступаючи, зiйшов на. трибуну.

Мiй рiшучий i симпатичний герой положив свiй портфель на портфель головного начальника, протер свої окуляри бiлоснiжною хусткою й почав:

- Дорогi товаришi! Наш друг, товариш Лайтер, хоче взяти на себе роль мiсiонера i проповiдувати свої сумнiвнi i, як ви бачили, безгрунтовнi iдеї в тiй країнi, яка нiколи не була християнською - ерiscohpus in partibus. Ви розумiєте?..

Тут Iван Iванович, як i його начальник, налив з графина води i побiдно подивився поверх окулярiв на авдиторiю: мовляв, єхидний початок?

- Ловко! - пронiсся шум похвали по авдиторiї.

- Але,- продовжував мiй герой,- ми таких мiсiонерiв не приймаємо!.. (Голоси: "Правильно! Правильно!"). Попереднiй оратор, себто товариш Лайтер, багато розпинався з цiєї трибуни, запевняючи нас, що самокритика нам не потрiбна, що самокритика загальмує наш господарчий процес, що i т. д. i т. п. А я от говорю - нiчого подiбного! Вона не може загальмувати господарчий процес! (Голоси: "Правильно! Правильно"!). Хто повiрить товаришу Лайтеру? Ну, скажiть менi: хто йому повiрить?

- Нiхто! - скрикнуло одразу кiлька голосiв.

- Цiлком справедливо: нiхто! Тисячу разiв - нiхто! (Мiй герой вже входив в азарт). Ми всi пам'ятаємо, як важко нам було завоювати диктатуру пролетарiату, скiльки ми крови пролили на полях громадянської вiйни, скiльки наших дорогих товаришiв розстрiляно в контррозвiдцi, i ми не можемо мовчати i не сказати товаришу Лайтеру: "уберiть, будь ласка, вашi сумнiвнi руки вiд досягнень пролетарiату i не морочте нам голови!" Ви хочете розколоти партiю, але це вам не вдасться. Ви хочете… але - досить! Досить!…

Тут Iван Iванович раптом взявся за серце i сказав, що вiн не може скiнчити своєї промови, бо боїться "за розрив серця". Авдиторiя покрила Iвана Iвановича гучними i вдячними оплесками. Видно було, що товариш Лайтер i справдi помилився: осередок був цiлком iдеологiчно витриманий.

Пiсля Iвана Iвановича ще виступали промовцi, але все вже було ясно, i тому Методiй Кирилович закрив зiбрання.

Комосередок повалив на вулицю. Дощик в цей час ущух i над городом мовчазно стояли важкi осiннi хмари.

…Ну, як я його? Добре? - спитав Iван Iванович.

- Ти сьогоднi прекрасно говорив,- сказала Марфа Галактiонiвна.- Мар'я Iвановна прямо захоплена твоєю промовою.

- Шкода тiльки, що менi серце не дає розiйтися! - зiдхнув мiй герой.Тепер я цiлком переконаний, що маю ораторський хист. Цiлком!