Синi етюди

ЕПIЛОГ

До Тайгайського мосту йти далеко. Льолю так зденервував Альошин вчинок, що вона не могла йти з ним поруч. I Льоля побiгла вперед.

В центрi города о другiй годинi зимою в п'ятiм роцi нової ери, пiд Новий Рiк по новому стилю, "в стилi" уесесер - шумували вулицi…

…I думалось, що савояри - убогi люди, якi уходять iз гiр на чужину на заробiтки, щоб не вмерти в горах, бо життя - безмежна кармазинова рiка i протiкає вона по вiках невiдомо вiдкiля й невiдомо куди.

…Далi шум стихав.

I нарештi зовсiм стих, коли наблизились до робiтничого поселку.

З пiвдня на город насiдав туман

…Товариш Огре й горбун йшли поруч. Альоша iронiчно подивився у вогку заквартальну даль i зiдхнув. Потiм спитав:

- Iзмайле, ти на мене сердишся?

Товариш Огре сказав:

- Нi.

- А коли нi, то скажу тобi: нудно менi, Iзмайле, i скоро я умру.

Товариш Огре зиркнув на некрасивого карлика i не бачив: жартує вiн? I в сiрих потоках мряки, що йшла на город, знову пiзнавав Голгофу, коли вели легендарного Христа на Голгофу.

I спитав - трохи патетично - товариш Огре:

- Скажи, Альошо: ти не знаєш, в чому полягає краса й радiсть земної муки?

- Не знаю.

- А я гадав, що ти знаєш, бо ти, Альошо, художник.

…Пiдходили до Тайгайського мосту.

Вночi пiд Тайгайським мостом стихають паровики, тiльки бiля депа чути задумане шипiння.

…Над Тайгайським мостом - далекi - зорянi верхiв'я, i їх прикрив туман.

…Iшов Новий Рiк.

Почався не зовсiм весело, i, коли гадати на водi, з воском i як "Свiтлана",- не весело на цiлi довгi - короткi мiсяцi.

…Крiзь мряку, туди в степ, маячiв зелений огонь семафора.

…Льоля пройшла вже Тайгайський мiст i стукала в дверi.

Раптом iз станцiї вилетiв потяг.

…А коли увiйшли в кiмнату, чули, як далеко в степу кричав паровик:

- Гу-у!..

…Сказав товариш Огре:

- Альошо, у мене болить голова. Будь ласка, подай графин.

Сказала Льоля:

- Води в графинi нема. Хай набере з крана. Горбун пiдiйшов до столика, де лежали героїчнi п'єси, i взяв склянку. Потiм некрасивий карлик Альоша подумав, що завтра йому треба йти в райком.

…А за стiною мадам Фур'є, очевидно взяла вiолончель.

I знову чути було зажурну пiсню з Бордо - з далекого города загоризонтної Францiї.

Мадам Фур'є, мабуть, стрiчала Новий Рiк.