Синi етюди

II

Розсипається небесний дрiб по даху i спiвають ринви одноманiтну пiсню в переливах легкого дзвону.

Тиха осiння нiч, коли темно, як сажа, а десь запiзнився невiдомий птах вилетiти на пiвдень.

Над бараками лiхтар примружив своє старече око, засльозився, з сумом дивиться на провалля. Бiля города присiли бараки, а далi ховаються провалля, де навалено смiття з мiстких будiвель, з помийних ям.

А цвинтар, що праворуч, зарився в стоси жовтого листя, i по колiна загрузли могильнi верби…

Ну i прислухався Мазiй, санiтар барачний, i чути було - шарудять у листях мишенята дощовитої осенi.

То падають дрiбненькi горошинки, щоб напоїти землю невеселим сумом.

Холодно.

Вiтер iде широкою вулицею, добiгає до баракiв i тодi з важким духом трупiв несеться до провалля, щоб заритися в смiття.

До баракiв, у двiр, крiзь ворота просунулись рейки, що провели в п'ятнадцятому роцi, коли з далеких сопок Галичини привезли ранених.

Але зараз не видно рейок - темно, як сажа.

…Ах, Нiмеччино, Нiмеччино! Кожного дня заганяєм у ворота чотири-п'ять вагонiв напiвтрупiв, i бараки повнi до неможливости.

Тягнуться потяги без станцiй, без води, без хлiба на батькiвщину - i приходять потяги до баракiв.

…I от до Мазiя прибiг Юхим, кинув спрожогу:

- Ну, єсть плакат!

- Що кажеш, Юхиме?

Мазiй дивиться двома ярками. Вiд нього йде труповий дух.

- Кажу - прояви себе!

I розповiв: треба товаришам пiдсобити. Одним словом, приштокати.

Мазiй думає не довго i вже гудить голосом польової порожнечi:

- Це можна… Чого ж не можна?

Юхим дивиться непевним поглядом:

- А не брешеш?

- Навiщо брехати?

- Ну, тодi слухай: давай конкретно абсудим. Скажемо так: зробити треба. Це ясно. А як зробити - подивимось. Згодний?

- Згодний.

- Дивись… Щоб, значить, вийшло все в акурат i нiкоторої змєни вiд тiбє не було.

…Отже, в цю нiч ухвалили так: одного обов'язково приштокати, а далi буде видно.

Окупацiя - слово не наше, i прийшло воно з темних країв, щоб захмарити наше блакитне небо. Ходять по городу каски, суворо дивиться голуба одiж.

Не голубiють днi.

Мовчки бунтують вулицi, мовчки бунтує завод.

I порожньо очам, мов о дванадцятiй годинi ночi в обложенiм мiстi.

Мочить дощ i шлики з червоними китицями й червоними поверхами. Звичайно, з наших.

Але чорно на душi.

I шкiрить зуби почуття помсти, i хочеться клацнути.

…Окупацiя - слово не наше.

Вiд Мазiя Юхим пiшов до Оришки. Були у неї iншi санiтари, так би мовити, товаришi Юхимовi.

"Разговори розговарювали".

Говорили про доктора - старшого лiкаря та про iнше. Ну, i лаяли - всiх лаяли. Навiть мерцiв i хорих.

Сказав один:

- А не помiчаєте, хлопцi, як старший лiкар почав хвостом крутити?

Це не спроста.

Юхим наставив вухо.

- Невже i вiн прочитав плакат?

Гм!

I чогось образився:

- Понiмаєш, "хвостом круте". Думаєш, тiбє спужався?

Регочеться санiтар:

- Що це ти, Юхимушко, чи не з Мазiєм побував? Здригнув Юхим: "В акурат влучив":

- Перехрестись. Який мiнє антирес?

- Та хто його знає! Мазiй чоловiк темний…

А другий розповiв:

- Проходжу це я, братцi, бiля кладовиська. Дивлюсь - щось блукає там. Перелякався я, бо темно було. А потiм кричу: "Хто там такий?" Не вiдкликається. Взяв я тодi на бугайця: "Хто там такий? Стрiляти буду". Не вiдкликається i йде до мене. Конче перелякався я, але стою. Коли це пiдходить. Дивлюсь - Мазiй. "Чого ти тут шляєшся"? - "Могилу,- каже,рив".- "Це уночi?" - "А не все одно: завтра ж знову штук двадцять закопаємо". Отакий!

- Та то його, мабуть, мерцi збили з пантелику. Уже нiчого йому не страшно.

- Воно так. Та його вже страшно становиться.

Юхим заспокоївся й покликав у сiни Оришку.

Така й така iсторiя. Думаємо одного приштокати. Сам бачив плакат.

Оришка:

- Ну їх до чортової матерi! Не зв'язуйся. Коли б чого не вийшло. Юхим поважно взявся в боки:

- Сайдьоть! Лиш би тiбє турботи не було.

А потiм пожартував:

- Мiнє що - як треба, то й жистi рiшусь. Пайдьош на похорон, музика заграє марша…

Отже, говорили ще й про iншу справу, бо помiтив Юхим, що Оришка пiдморгувала комусь.

- Ти гляди, щоб нiкотрої змєни. Нащот змєни я чоловєк пронзитєльной.

Оришка в знемозi похилилась Юхимовi на груди.

…А за дверима ринви спiвали одноманiтну пiсню в переливах легкого дзвону.