Синi етюди

IV

Глуха нiч. На вiллi, на вiллах, за вiллами - темно-зелена тиша. Причаїлась, слухає. Тiльки де-не-де прошелестить торiшнє листя, трiсне гiлка: то закоханi юнаки й коханки пiзнали в урочистiй задумi дерев радiсть великого таїнства.

Пiсля шумного вечора не спалось. Лежали на свiжiм запашнiм сiнi бiля театру й дивилися в надмрiйну безодню неба. Тип - iз мадмуазель Арйон в кутку. Студент iз Тонею за стiжком. Тiльки окремо; до Сайрона фатально тулився пес. Хотiв його потихеньку вiдштовхнути, але пудель не рухався. Нарештi Сайгор не витерпiв i спитав:

- У вас вiн завше такий нав'язливий?

- Ви до мене?

- Так.

- Уявiть собi, сеньйоре: Дружок нiколи не забуває своїх друзiв. Ви йому дали тiльки три конфети, а вiн i досi охороняє вас… Поки образите.

- Да, цiкавий пес.

Мадмуазель Арйон це подобалось - i вона ще розказувала про талановитого пуделя. Сайгор мовчав. Вдарити ж собаку вiн не рiшався, бо це б значило викликати ще один "скандал".

Хотiв заснути й не мiг: комарi дзижчали над вухом i палили руки й обличчя. Стихло. За стiжками важко дихала Тоня i щось незв'язно говорила. Студент мовчав. Зрiдка верещала мадмуазель Арйон, i тодi незв'язно говорив тип.

- …Ви не спите?

Сайгор повернувся. Сказала баришня Татьяна. Iще раз:

- Вам не холодно?

- Нi.

- Я думаю,- i засмiялась.

- Що думаєте?

- Думаю - не холодно.

Несподiвано фаркнуло: "iдiотка". Потiм рахував до сотнi: заснути. Хотiв, щоб було байдуже, але дратувала баришня Татьяна, i iншi баришнi, що безцеремонними рухами в сiнi чимсь щось тривожили. Просковзнула мисль - мабуть, вiд нуди - як клапоть туману: пiдлiзти до Татьяни й навалитись, облапати її - один чорт, натякає ж смiхом!

Мадмуазель Арйон раптом стихла й важко задихала.

Тодi Сайгор не витримав: пiдвiвся й пiшов повз стiжки. Але не пройшов i десяти-п'ятнадцяти крокiв - почув голоси. Потiм знайомий мотив: тихо спiвав Григорiй. Зупинився.

Будьонновець на конi,

Комiсар в каретi,

А бiдненькi партизани

Сидять в очеретi, вивiв Григорiй i стих. Сказав жiночий голос:

- Бач, i сам спiваєш! Чого ж ти так за комiсарiв?

- Дурна! - вiдповiв Григорiй,- сам я i комiсар, i камунiст.

- I камунiст?

- I камунiст,- роздратовано сказав Григорiй i враз iще випалив: - Хiба агiтнуть тебе? Га? Ну от говори: ти знаєш, що таке "чон"? Не знаєш? Ну й мовчи!.. Вiдкiля ти? З вiлли? Видно, що вiд бариньки… Ех! Щоб бариня вгарєла… много сахара поєла… Держись! Ще раз агiтну!

- Хi! Хi! Куди полiз? Ач, який! Спершу полапай як слiд!

- Що там лапать? Не кадетка ж? Нi?

Далi Сайгор не чув. Прийшов i лiг на своє мiсце.

Зареготала мадмуазель Арйон i голосно сказала:

- Сеньйоре, не спите?

Вiдповiли: студент, Тоня, Татьяна - не спали. Сказав тип:

- Майне кляйне медхен, у нас чудова фантазiя. Сеньоре, айда на ставок купатися. Це ж прелiсть: купатись уночi.

Тiльки Сайгор мовчав. Тодi пiдiйшла до нього баришня Татьяна:

- Хiба ви не пiдете? ..Не думав, пiдвiвся i взяв її пiд руку, потiм iнстинктивно нахабно прижав їй лiкоть. Татьяна тягнула його: бiгом! Побiгли.

Зайшли всi в одну, здається, жiночу купальню. Тип роздягався поволi. Тоня прикривалася спiдницею. Сайгор не купався. Мадмуазель Арйон звернулася до типа:

- Вам подобається моє тiло? Ви бачите?

Тип iще сказав якусь банальнiсть, а мадмуазель Арйон спитала:

- Парле ву франсе? - i з розльоту полетiла у воду.

Говорив тип:

- У вас, Татьяно, чудове тiло!

Студент захiхiкав. Татьяна мовчала. Сайгор уп'явся очима в темряву, в тiло. I в ту ж хвилину вiдвернувся, мов спiймав себе на якомусь злочинi. Потiм i Татьяна з розльоту полетiла у воду. Купались: i студент, i Тоня, i тип.

Через пiвгодини вийшли з купальнi. Сайгор взяв знову пiд руку Татьяну. Вiд неї пахло свiжим тiлом, тому ще бiльше дурманило голову. Всi побiгли вперед. Татьяна й Сайгор пiшли через кручу.

Простори закутав темний серпанок ночi. Далеко за ставком лунало перепелине поле. Поверхня срiблясте сковзалася до верболозiв.

Коли звернули з дорiжки, шелестiло листя. Обходили столiтнi дуби. Пролетiв кажан, i обiзвалась птиця над ставком. Проходила глуха, густа, пiсляпетропавлiвська темрява.

Сайгор подумав: що сказати в цей момент? Що кажуть у цей момент? I iнстинктивно давив Татьянину руку - пухку, вище лiктя. Iшли до стiжкiв.

I тодi несподiвано сказала Татьяна - i несподiвано, нiби не вона, з легким вiдтiнком болю:

- Думаю от про що: жила-була дiвчина - це казка-бувальщина - росла, пiдросла, ходила в гiмназiю, училась, училась i ще училась. Нарештi вийшла з гiмназiї з золотою медаллю. I нарештi - стала машинiсткою. Щаслива доля? Як ви гадаєте?

- Це ви про себе? - здивовано спитав, нiби машинiстка не могла мати такого доступного минулого.

- Так. Ну, як ви гадаєте: щаслива доля? - I поспiшно сказала: - Проте не треба. Це важке запитання - важко вiдповiсти.

I тут же iнстинктивно, як притискав, залишив її руку. Помовчали.

Заверещала мадмуазель Арйон.

Проходив тихий тепловiй. I вiн, як дзвiн, легко ступаючи оксамитною лапкою. Невiдомо росла нiч, росли нiчнi звуки, i невiдомо рiс запашний дуб. Збiгалися зорi на тайну вечерю, i нечутно зiдхав зелений Орiон на голубиних гонах.

Росла нiч.

Хотiлось упасти на землю, крикнути збентежений крик, потiм надхнеyно молитися в тайну вечерю зiр. I рiс невiдомо запашний дуб. I хотiлося взяти запашного дубового листя, приложити його до чола й зойкати радiсним зойком i положити в дуб шматок живого серця й струмок - вiд нього - диму, i знову впасти на землю, i крикнути збентежений крик.

За пiвверстви кричали сичi.

Од ставка запахло осокою.

Баришня Татьяна говорила просто, не так, як баришнi з кавалерами, спецiально пiдготовляючи розмову про кохання.

I Сайгор не мiг не вiдчути це.

- От, скажiмо, небо,- i Татьяна зiдхнула.- Це ж дивне явище в життi людини. Але ми його нiколи не бачимо. Правда? Думаю зараз: загубилися сотнi, тисячi, мiльйони в темрявi, i загубились сотнi, тисячi, мiльйони в стосах паперу, i думаю: хiба вони помiчають це надзвичайне, дивне явище в життi людини - небо?

Татьяна "дивне" вимовляла надто тепло й чiтко.

А густа темрява вже непевно брела мiж дерев: незабаром iз загiрних гiн фаркне перламутровий ранок. Задумається за ставком - рожевий чуйний, як сентиментальний юнак, i здивовано подивиться на свiт повноросими очима.

- I от десь у стосах паперу загубилась людина. Просто - людина,Татьяна зупинилась.- Як ви гадаєте: банальне це слово? Я думаю, нi. I думаю, що мислi на тему "людина", поки iснує земля, завжди будуть свiжi, як наливне яблуко на яблунi… Так от: загубилась людина в стосах паперу, i нiхто не бачить її, бо видно тiльки машинiстку. Це я, звичайно, не про себе - взагалi.

Потiм Татьяна скинулась.

- Проте, може, вам не цiкаво? Воно й так: i справдi, все це тiльки iнтелiгентщина. Може. Не знаю. Знаєте, всього не пiзнаєш: життя коротке, а Маркса пробувала читати, та якось не дочитувала: нiколи й дуже нудно.

Сайгор був здивований. I бiльше за все дивував цей тон - надто впевнений. I тут же вiдчув себе - не перед Татьяною, перед кимсь - не то винним за те, що досi не давив на сiнi цю баришню, як тип мадмуазель Арйон, не то винним за щось iнше.

I знову пiзнав той надзвичайний бiль, коли радiсть i жура сплiтаються в єдину гармонiю.

- Що ж ви мовчите?

Пiдходили до стiжка.

- Знаєте, по правдi, ви мене трохи здивували,- просто несподiвано для себе сказав Сайгор.

- Я цього не хотiла,- засмiялась баришня Татьяна i, хутко лягаючи, не то жартома, не то серйозно сказала:

- Ну, iдiть до мене.

Потiм розкидала бiля себе сiно, очевидно готуючи для нього мiсце.

Мовчала.

Сайгор стояв i дивився на Татьяну.

Мовчала.

Тодi, не думаючи, лiг на своє попереднє мiсце.

Компанiя рiшила, мабуть, не спати всю нiч. Мадмуазель Арйон верещала, i по черзi запитували:

- Ви самотня? Ха! Ха!

- Я - самотня,- напiвжартуючи, зiдхала Татьяна. Тодi ж Сайгор знову примiтив пуделя, який i тепер лежав бiля його нiг. I тодi ж раптом рознервувався.

Вiд компанiї кричали:

- Ви самотня?

- Я - самотня! - зiдхала Татьяна.

Iще кричали сичi. Десь загавкав Марчик - дзвiнко, як дзвоник. Зiрвався метеор, помчав i в розпуцi розбив собi голову об дерево. Сайгор даремно гадав заснути - не мiг. Знову важко задихала мадмуазель Арйон.

- Чорт!

Сайгор якось похапцем пiдвiвся й пiшов скорим кроком вiд стiжкiв далi на дорогу.

Хто чорт - невiдомо. I iнстинктивно оглянувся. Побачив: за ним, як примара, брiв пес.

- П'шов!

Пудель подивився розумно й холодно й помахав хвостом.

Цей iдiотський випадок iз собакою пiдносив матерiалiста Сайгора тут, на порожнiй дорозi, в темну даль, на верхiв'я фаталiзму.

I це, звичайно, дратувало, i дратували згадки про сьогоднiшнiй день; i резиденцiя юнакiв, i порнографiчнi малюнки з купальнi, i тип, i мадмуазель Айрон, i Татьяна, i запах жiночого тiла.

- П'шов!

Але пудель не вiдставав на крок. Сайгор засунув руку в кишеню - нiчого не було. Згадав - щось забув дома, в городi.

На сходi невiдомо рiс день. Починався свiтлими стежками. Запахло ранком.

Рiс невiдомо ранок. I впали на обрiй блiдi червiнцi. Кричали з сiл пiвнi, i тремтiла, горiла буйна земля. Скоро зiйде сонце, зазгучить промiння, i хтось упаде на землю, i хтось крикне збентежений крик. Назустрiч пливли буйнi трави й зелений океан дерев.

На другiй верствi пудель нарештi вiдстав i повернувся на вiллу. Сайгор подивився йому вслiд: до болю хотiлось розмозжити собачу голову.

I тiльки на шостiй верствi, коли раптом брякнуло вогняне сонце, згадав день, нiч - там - i почервонiв.

Перша вiлла на узгiр'ї майнула бiлим крилом i пропала за обрiєм.

Сайгор, суворий i блiдий, поспiшав до города.