Синi етюди

II

- Gaudeamus igitur, juvenes dum sumus! - надто непримушено скрикнув супутник iнженера i пiдсiв до Сердюка… Ну… ну… чи не досить мовчати?

- Я не мовчав, - заперечив iнженер i пiдкинув плече.

- Очевидно, вже з вами познайомився? - звернувся жвавий пасажир до Криленка.- Це з ним буває. Так би мовити, "пар оказьон". Але говорив вiн безперечно не на ту тему, яка його цiкавить… Так я кажу, Сердюче, чи нi? Ну?

Iнженер не вiдповiдав. По всьому видно було, що його карючить тон i непримушенiсть супутника.

- Так тодi дозвольте й менi познайомитись з вами,- сказав несподiвано жвавий пасажир i подав свою руку Криленковi.

Це знайомство скидалось уже на сценку з оперетки, i не тiльки не знервувало Криленка, навпаки: цiлком задоволило його.

- Журналiст Шарко,- рекомендував себе пасажир.- Спiвробiтник усiх газет стольного града, автор кiлькох книжок на рiзноманiтнi теми, друг i добрий знайомий всiх сильних свiту сього, модернiзований Хлестаков. коли хочете, про що цинiчно й сурмлю на всiх перехрестях. Словом, реклама, реклама й реклама… висловлюючись стилем Ленiна.

- Дуже приємно,- усмiхнувся iронiчними куточками уст Криленко.- Я бачу, що наша країна не жартуючи збирається бути новою Америкою.

- О, безперечно! - скрикнув Шарко.- Вашу увагу (вiн сам догадався, що його спiвбесiдник довго жив за кордоном) явища сучасного побуту будуть вражати на кожнiм кроцi. Старої iнтелiгентської закваски ви не найдете й духу. Звичайно, ми ще й зараз в стадiї органiзацiї, але homo novus, в кращому розумiннi цього слова, проходить, так би мовити, останнiй процес кристалiзацiї. Я запевняю,несподiвано закiнчив вiн,- ви нi в якому разi не пошкодуєте, що вас Цека одкликало сюди.

- А ви ж вiдкiля знаєте, що я їду сюди за викликом Цека? - здивовано спитав Криленко.

- Ха! ха! - зареготав, Шарко, стрiляючи в спiвбесiдника своїми швидкими мишачими очима.- На те ж я й журналiст, на те ж я й людина нового побуту!.. А потiм я й фiзiономiст непоганий: я певний, що вас зовсiм одкликано, i ви цим незадоволенi, бо ви любите стару матушку Європу, звикли до неї, i наша Євразiя вас трохи коробить… Хiба я не так говорю? Ну?

Цей в'юнкий журналiст остаточно шокував Криленка. Вiн зумiв на протязi однiєї хвилини вивести його зi звичайної колiї думання. Досить уже того, що Криленко не найшовся що сказати й мовчав.

- Ну, як же: не так я говорю? - жонглював словами, Шарко.- Чи, може, "може так, може нi"? I до речi, як ви дивитесь на Д'Анунцiо? Я давно вже збираюсь написати про нього брошуру. Пробачте менi, але цей експансивний суб'єкт безперечно багато має спiльного з нашим нацiональним героєм, що iм'я йому Симон. Знаєте - життя, пертурбацiї, ну, i т. п… А втiм, я ухилився вiд теми. Вас цiкавить, як ми, я й мiй супутник, вельмишановний iнженер Сердюк, забрели в цi краї? Я не помиляюсь?

- Так. Ви не помиляєтесь,- збираючись з мислями, сказав Криленко i усмiхнувся: ця зустрiч його вже зацiкавлювала. Як практична людина, вiн зробив той висновок, що йому i в дорозi не грiх ознайомитися з побутовими явищами тутешнього життя.

- От i добре,- сказав журналiст i, запаливши англiйську люльку, сiв напроти Криленка.Їздили ми, власне, в дуже цiкавих справах. Як вам вiдомо, в сузiр'ї Рака появилась нова комета. Обсерваторiя встановила, що вона в образi туманної плями, що в центрi пляма свiтлiша, що хвоста комета не має, i т. д., i т. п. Комету ми вже розглядали в призматичний бiнокль: видно добре. Але справа, бачите, не в тому. Мiй друг, астроном Грахе, найшов, що деталi виднiшi на прикордоннiй смузi. Ясно: комета наближається до сонця, видимiсть її зменшується, скоро вона зовсiм сховається на цiлих 1208 днiв, i було б злочином перед республiкою не вивчити її деталiв. I от я поспiшив до щасливого мiсця, саме до прикордонної полоси. I знаєте - не жалiю. Завтра дам декiлька нотаток у столичну пресу.

Криленко знову усмiхнувся.

- А не находите ви потрiбним написати цiлу брошуру з приводу цих деталiв?

- Чому ж, можна й брошуру!.. - i, перескочивши з легкiстю ланi до другої теми, вiн кинув: - До речi: ви не можете менi сказати, скiльки нових видавництв появилось за останнi три мiсяцi в Нiмеччинi?

- Не можу.

- Шкода! - серйозно пошкодував Шарко.- Тодi ви, може, знаєте, яка книга користується там зараз найбiльшим успiхом?

Криленко згадав одну з недавно випущених у Берлiнi "популярних" брошур i сказав iронiчно:

- Чув я, книга Клари Гофер користується успiхом.

- Дякую. Це я знаю. "Брачне життя Гете". Але ви помиляєтесь: бiльшим успiхом зустрiли "Бiлого Домiнiканця".

- Виходить, ви краще поiнформованi про тамошнє життя,- сказав Криленко.

- Е, все це єрунда! Дрiбницi! - скрикнув журналiст.- Моя поiнформованiсть безперечно блiда. В даному разi я цiкавлюсь справжньою сенсацiєю… Знаєте, не хочеться iнтелiгентнiй людинi плентатись у хвостi подiй.

Криленко вийняв з бокової кишенi нову сигару й запалив її. Сну як не було. Слухав вiн Шарка все з бiльшою увагою i тепер напружував мислi, пригадуючи останнi європейськi новини: треба було пiдтримати балакучого журналiста.

- От теж "до речi",- нарештi кинув вiн.- Астрономiчна сенсацiя. Ви нiчого не чули про спостереження потсдамського професора Шнавдера?

Журналiст насторожився i вмить дiстав олiвця.

- Прошу!

- Так от: його спостереження i справдi надзвичайнi,- сказав Криленко.Виявляється, що географiчна широта потсдамської обсерваторiї на протязi 21-го року почала рухатись i нарештi… перемiстилась. За кiлька рокiв вона одiйшла вiд пiвнiчного бiгуна на 15 метрiв.

- Це - сенсацiя,- скрикнув Шарко, дописуючи останню фразу.- Дуже вам вдячний. Може, ви дасте ще якусь iнформацiю?

- На жаль, бiльше не маю!

- Ну, нiчого. Будемо задоволенi й цим… Але до речi,- i журналiст повернувся до Сердюка.- Невже вас не цiкавить, якi цiлi мав у цiй подорожi наш шановний iнженер?

Тiльки тепер Криленко знову звернув увагу на Сердюка. Той сидiв у колишнiй позi i бубонiв по столi пальцями. Тiльки тепер вiн звернув увагу, що його супутники мали однаковi костюми, однаковi капелюхи, що в них був спiльний саквояж, i це його навело на таку мисль:

Сердюка й Шарка зв'язано якимись спiльними iнтересами, вони живуть на однiй квартирi, навiть користуються одним магазином. I Криленко, якого в новiй обстановцi цiкавила кожна дрiбниця, не мiг не зупинитися перед цим припущенням.

Але що ж спiльного мiж iнженером i журналiстом? Яким чином звела їх фортуна? Чи не виннi в цьому неприродному сполученнi якiсь цiкавi обставини? Криленко згадав туманнi поля, що бiгли йому назустрiч, рештки княжих палацiв, якi вискакували на кургани i раптом ховались у сиротливiй далечинi. Вибухи, повстання зробили своє дiло з матерiальними цiнностями, очевидно, вони мусiли вплинути й на психiку сучасникiв. Саме тут i треба шукати розгадки.

Шарко не втихав. За кiлька хвилин вiн устиг наговорити ще одну книгу сенсацiй.

- Ну, як же ти, iнженере, одрекомендувався? - знову звернувся вiн до Сердюка.

- Залиш мене, Шарко, ти пiд градусом! - з несподiваною рiзкiстю кинув iнженер.

Журналiст пiдвiвся i, роблячи суворе обличчя, спитав:

- Що ви сказали, сер?

- Ти пiд градусом,- ще раз рiзко кинув Сердюк.

Журналiст уже стояв перед iнженером у трохи комiчнiй, але небезпечнiй позi. Його присадкувата фiгура насторожилась.

- Ви, сер, не думаєте забрати своїх слiв?

Криленко чекав скандалу. Але Шарко раптом схопився за живiт i гучно зареготав.

- Умора! - скрикнув вiн.- Оракул ти мiй перпендикулярний! Невже ж ти гадаєш, що я, випивши трохи цензурного паркового вина, не зумiю тебе вiдрекомендувати?

Iнженер пiдвiвся, подивився прищуленими очима на Шарка й хутко вийшов iз купе.

- Ну, от уже й образився,- звернувся журналiст до Криленка.- Все нерви. "Мiжпланетнi iнтервали", так би мовити… Але я вам не договорив. Якi ж цiлi мав мiй друг у цiй подорожi? А цiлi мав вiн от якi. Будучи членом товариства мiжпланетної комунiкацiї… Вiн про це вам не говорив? А це ж цимес! Хiба це не блискуча рисочка нового побуту? Га? Ви розумiєте: членом товариства мiжпланетної комунiкацiї, сирiч - напiвмарсiянином, напiвбогом!.. I от, будучи такою iнтересною особою, вiн, звичайно, не мiг не поцiкавитись i новою кометою. I їздив вiн саме для того, щоб вияснити: чи не пошкодить дана комета його ракетi, що на нiй вiн збирається летiти на Марс. Як ви на це дивитесь? Га?

- Так, це цiкаво! - сказав Криленко, шукаючи в чемоданi чайника i готуючись злiзти на пiдлогу: потяг пiдходив до вузлового пункту, де Криленко хотiв набрати гарячої води.

Шарко повалився на лiжко.

- Ви хочете подивитись на нашi вокзали,- позiхнув вiн,- подивiться. Це не пошкодить. Європа - Європою, в бiленькому кожний полюбить, ти покохай мене в чорненькому… Йдiть подивiться! А я, мабуть, поки заспокоїться мiй друг, подрiмаю трохи.

Експрес пiдходив до семафора. Раптом тривожно заревiв вiн, але хутко змовк: червоний вогник, i йому дали дорогу. Метнулися в туманi бiлим свiтлом люкси, будiвлi, i потяг пiдлетiв до перону. Тут мусiли одчепити паровик i подати новий з депа. Тому вагони стояли бiля перону щось бiля 30 хвилин.

Мало не весь цей час Криленко блукав по вокзалу. Тiєї пустелi, що її вiн спостерiгав кiлька рокiв тому, як не бувало. Анi пiвголих людей з мiшками, анi нудних, часто стривожених, облич вiн уже не бачив. Вокзал виблискував пофарбованою пiдлогою, такими ж вiкнами та пiдремонтованими жирандолями. В залi першого класу також холодно й чiтко, як i до горожанської вiйни, стояли стiльцi й буфети. Навiть люди сидiли тут хоч i заклопотаними, але з холодними обличчями.

В кiоску дрiмав хлопець, а ззаду нього, на стiнi, висiла поруч iз сучасним (теж трохи холодним) плакатом об'ява про шустiвський коньяк. Було враження, нiбито хтось нарочито вийняв її з архiву, щоб пiдкреслити недоречнiсть мiнiатюрного оголошення на тiй же стiнi про зiбрання комгуртка.

Чинно й холодно пiдносив льокай заспаним пасажирам буфетнi продукти.

Тiльки в "уборнiй" Криленко перенiсся в минуле: на дверях було намальовано якимсь "братухою" похабне обличчя буржуа з вiдповiдним текстом пiд ним. Але й це було не до мiсця й рiзало очi.

Загальна картина вокзалу цiлком задоволила Криленка. Але, порiвнюючи її з нiмецькими станцiями, вiн найшов, що якусь нарочиту холоднечу втиснуто сюди i що таке вражiння в'їдливо лiзе в голову. Внутрiшнiй ледве вловимий змiст вокзалу мав щось iнше, зовсiм протилежне зовнiшньому виглядовi. Саме це його трохи й непокоїло.

Криленко пiшов на перон. Проходив важкий осiннiй туман. В депi кричали паровики. За бiлою стiною люксiв стояв темний степ. З багажного вагона поспiшно виносили якiсь кошики. Метушились i кудись поспiшали сiрi тiнi людей.

Коли Криленко ввiйшов у своє купе, в ньому вже сидiв iнженер. Журналiст хропiв.

- Не хочете гарячої води? - звернувся Криленко до Сердюка. Той щось буркнув, i Криленко, не розiбравши що, поставив чайника на столик i полiз на горове лiжко. Скоро вiн, засинаючи з надiєю вияснити таки мiсце й значiння своїх цiкавих супутникiв у сучасному побутi, почув, що потяг покинув вузловий пункт.